Угоди про асоціацію

До цього часу відомі два типи угод про асоціацію, а саме: угоди з європейськими країнами відповідно до ст.238, а також угоди з неєвропейськими країнами, спеціально передбачені у ст.131 (ЄС).

Метою асоціації є сприяння економічному та соціальному розвитку країн та територій, а також встановленню тісних економічних відносин між ними та Співтовариством в цілому.

Асоціація з Європейськими країнами може чітко передбачати майбутнє повне членство або залишати це питання відкритим. Однак не існує автоматичного переходу від асоціа-

352

ції до вступу. Так угоди про асоціацію з Грецією 1963 р. та Турцією 1964 р. відкривали перспективу членства, тоді як угоди з Мальтою та Кіпром залишили це питання відкритим. Греція стала членом ЄС з 1 січня 1981 p., тоді як звернення Турції від 14 квітня 1987 р. було відхилено 18 грудня 1989 р.1 Мальта і Кіпр вже звернулися з проханням про членство (однак останні зміни в уряді Мальти призвели до відкладення звернення), і переговори передбачалось розпочати через 6 місяців після завершення міжурядової конференції 1996—1997 pp. Про це було домовлено восени 1997 р. після підписання Амстердамської угоди та рішення розпочати переговори з Кіпром у першій половині 1998 р. На додаток до Кіпру п'ять країн Центральної та Східної Європи, які мають ЄЕ з ЄС, також запрошені до переговорів з ЄС на той самий час.

Хоча умови асоціації з країнами Європи різняться у деталях, її метою є створення митного союзу між Співтовариством та асоційованими країнами та надання можливості останнім пристосувати їхню економіку і таким чином приготуватися до прийняття зобов'язань, що виникають після вступу.

Метою іншої форми асоціації є, відповідно до ст.131(2), сприяння економічному та соціальному розвитку деяких країн та територій, що розташовані за межами Європи і перелічені у Додатку IV до Угоди про ЄС, приймаючи до уваги їхню колишню колоніальну залежність та особливі відносини з деякими країнами-членами.

Відповідно до ст.ІЗІ(З) (ЄС) асоціація повинна служити насамперед інтересам і процвітанню населення цих країн та територій з тим, щоб вести їх шляхом економічного, соціального та культурного розвитку. У світлі ст. 132—135 її метою є створення митного союзу між Співтовариством та асоційованими країнами, заохочення інвестицій та економічного і торговельного співробітництва, а також надання на недис-кримінаційній основі права фізичним особам та компаніям на заснування та економічну діяльність.

Спеціально виділяючи цю форму асоціації, ст.136 (ЄС) забезпечує укладання багатосторонніх угод шляхом імплемен-

Думка Комісії була викладена на прес-конференції від 19 грудня 1989 р. Ст. Матыотеса, члена Комісії, відповідального за середземноморську політику ЄС.

353

тації конвенції, яка додається до угоди, на початковий період у п'ять років та її подальший перегляд час від часу. Однак ця модель була замінена новою, що виникла у ході переговорів і отримала назву столиці країни, де була підписана. Цей процес пройшов шість ступенів розвитку, а саме: Яунде І (1964), Яунде II (1969), зі змінами для англомовних країн Аруша (1968, 1969), Ломе І (1975), Ломе II (1979), Ломе III (1984) та нині Ломе IV (1989), яка була укладена на 10 років. Це відбиває еволюцію відносин між ЄС і понад 70 країнами Африки, Карибського басейну та Тихого океану (АКТ). На сучасному етапі умови торгівлі досягли майже рівня відмови від взаємності, коли єдиними обмеженнями залишаються ті, що стосуються частини сільськогосподарського експорту до ЄС з країн АКТ.

Конвенція заснувала три інститути — Раду міністрів, Комітет послів та Консультативну асамблею — для регулювання відносин між Співтовариством та асоційованими країнами. Будь-які суперечки, що виникають в рамках Конвенції, на початковому етапі розглядаються Радою міністрів, а потім, як остання інстанція, використовуються спеціальні арбітражні процедури. Організація дала поштовх розвитку торгівлі, сприяла стабілізації експортних надходжень країн АКТ завдяки створенню перешкод для коливань цін на товари.

Незалежно від типу асоціації, процедура стосовно укладання угод про асоціацію є єдиною. Такі угоди1 укладаються Радою, що діє одноголосно, після отримання згоди від Євро-парламенту, який приймає рішення абсолютною більшістю своїх членів. На практиці переговори веде Комісія на основі директив Ради.

Парламент не бере участі у переговорах, але дає свою згоду на укладання угод. Він, однак, може звернутися до Ради щодо консультацій стосовно мандату, який Рада збирається надати Комісії для укладання нової або зміненої угоди про асоціацію. Парламент може також просити Комісію взяти участь у дебатах відносно її мандату на ведення переговорів ще доти, доки почнуться такі переговори. Після завершення

1 Ст.238(2) (ЄС); ст.206(2) (Євратом), змінена ст.9 (ЄЄА).

354

переговорів, але до підписання угоди, Парламент голосує з приводу затвердження такої угоди1.