РОЗДІЛ З СВОБОДА ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ І СВОБОДА НАДАВАТИ ПОСЛУГИ

Права на економічну діяльність і забезпечення послугами сприяють оптимальному розміщенню об'єктів виробництва і ефективній діяльності комерційних та фінансових суб'єктів у межах Європейського Союзу.

У ст. 52 (ЄС) передбачено право на проживання та економічну діяльність.

У межах нижче зазначених положень обмеження на свободу влаштування та економічної діяльності громадян з будь-якої країни-члена на території іншої країни-члена поетапно і у зростаючому обсязі скасовуватимуться впродовж перехідного періоду. Така поступова відміна поширюватиметься також на обмеження заснування агентств, відділень або дочірніх компаній громадянами будь-якої країни-члена, які оселилися на території іншої країни-члена.

Свобода на проживання та економічну діяльність включає право самостійної діяльності, а також створення і управління підприємствами, особливо компаніями і фірмами у тому значенні, яке визначене §2 ст. 58 згідно умов, встановлених законодавством країни, де таке право існує для власних громадян, і відповідно до положень розділу про капітал.

Згідно ст.58(2) "компанії і фірми" визначаються як такі, що створюються за цивільним або комерційним правом, вклю-

170

чаючи кооперативні товариства та інших юридичних осіб, що керуються публічним і приватним правом, за винятком тих, хто не займається прибутковою діяльністю.

У ст.59 (ЄС) сказано: "У межах нижче зазначених положень обмеження на свободу надання послуг на території Співтовариства має бути поступово скасоване впродовж перехідного періоду для громадян країн-членів, які влаштувалися поза межами тієї країни-члена, де ці послуги надаються.

На пропозицію Комісії Рада, приймаючи рішення кваліфікованою більшістю, може поширити дію положень цього розділу на громадян третьої країни, які оселилися у Співтоваристві і надають послуги".

У ст.60(3) (ЄС) зазначено: "Особа, яка надає послуги, може у цьому зв'язку тимчасово здійснювати свою діяльність у тій країні, де ці послуги надаються на-тих самих умовах, які встановлено в його власній країні, якщо це не порушує положень розділу про право на проживання і економічну діяльність".

Відповідно до права на облаштування положення ст.59 (ЄС) і 60(3) (ЄС) також поширюються на компанії і фірми, створені згідно законодавства однієї з країн-членів1.

Право на проживання та економічну діяльність включає облаштування в іншій країні ЄС з економічними намірами та становлення в якості постійно діючої частини економічної інфраструктури країни перебування. Право надавати послуги охоплює надання послуг особою з однієї країни ЄС окремим індивідуумам в інших країнах Співтовариства, де це робиться на тимчасовій основі.

Розбіжність не є такою чіткою, коли надання послуг включає тимчасове проживання у країні перебування, наприклад, коли німецька консультаційна фірма з питань бізнесу дає поради підприємствам у Франції або будівельна компанія зводить будинки у сусідній країні. Труднощі щодо класифікації фактів у конкретних випадках згідно ст.52 або 59 (ЄС) зменшилися через рішення Європейського суду розглядати дві статті як такі, що діють паралельно.

1 Ст.66 (ЄС).

171

Було визнано, що ст.52 та 59 (ЄС) мають пряму дію. У справі Reyners1 позивачем був громадянин Голландії, який проживав у Бельгії, де він народився, навчався і отримав диплом про юридичну освіту та інші рекомендації, необхідні для здобуття статусу адвоката у Бельгії.

Пізніше у справі Van Binsbergen2 позивач вимагав від голландського юридичного представника, що мешкав у Бельгії, захистити його у голландському суді в суперечці щодо соціальної допомоги. Голландська влада оскаржила право адвоката представляти інтереси позивача на підставі того, що згідно голландського законодавства тільки ті, хто працює у Нідерландах, можуть бути юридичними представниками у суді. Знову Європейський суд, висловившись на користь позивача і його юридичного представника, визнав, що ст.59 має пряму дію: "Положення ст.59, застосування яких мають підготувати Директиви, видані у перехідний період, стають безумовними після закінчення цього періоду.

Ці положення ... забороняють будь-яку дискримінацію особи, яка надає послугу, на підставі національності або того, що вона не працювала у країні-члені, де ця послуга має надаватися".

Однак коли особи, які надають послуги, не працюють у країні, де ця послуга має надаватися, тоді ця країна-член може висувати певні вимоги без порушень положень Договору щодо такої послуги. У результаті виникає розбіжність між різними типами вимог щодо провайдера послуг. З одного боку, це були вимоги, що виходили з професійних правил і обґрунтовувались інтересами усього суспільства, об'єктивною необхідністю і пропорційністю щодо своєї мети. З іншого боку, такі, що просто дискримінують провайдера послуг на підставі громадянства або місця проживання.

1              Справа 2/74, Reyners[1974] ECR631.

2Справа 33/74.

172

Рішення у цих справах доповнюються відповідними директивами: 1) Директива 73/148 (ЄС) стосується прав на в'їзд або проживання і діє паралельно з Директивою 68/360 (ЄС) щодо робітників; 2) Директива 75/34 (ЄС) надає право на проживання на однакових умовах з Директивою 1251/70 (ЄС) для робітників, хоча вона стосується тільки постійно працюючих згідно ст.52, а не тимчасово перебуваючих відповідно до ст.59.

У справі Steinhauser1 позивачем був німецький митець, що мешкав у Біаріці. Він просив міську владу здати йому в оренду щось подібне до рибальської хатини, яка використовувалась тут для виставок і продажу виробів ремісників. Влада відмовила йому, оскільки тільки громадяни Франції могли отримати такі помешкання в оренду. Вказуючи, що обмеження на грунті громадянства порушують ст.52 і ст.7 (ЄЕС) (нині 6 (ЄС)), Європейський суд вирішив, що свобода на облаштування охоплювала не тільки можливість займатися будь-якою самостійною діяльністю, але також продовження такої діяльності у найширшому сенсі.

Права на економічну діяльність і надання послуг обмежуються згідно ст.55, 56 і 57 (ЄС) через надання країнам-чле-нам права відступу відповідно до громадського порядку, державної безпеки і охорони здоров'я людей, які діють паралельно з відступами щодо права пересування робітників відповідно до ст.48(3, 4) (ЄС). Більше того, Директива 64/221 (ЄС) стосується не тільки робітників, а також самостійно працюючих і реципієнтів послуг2.

1              Справа 197/84, Steinhauser [1985] ECR 1819.

2              У справі 48/75, Procureur du Roi v. Royer [1976] ECR 497 суд зауважив

щодо ст.48, 52 та 59 (ЄС): "...Порівняння цих різних положень свідчить, що

вони грунтуються на однакових принципах, оскільки вони стосуються в'їзду

та проживання на територію країни-члена осіб, на яких поширюється дія права

ЄС та заборона дискримінації на основі національності". Важливим висновком

є те, що ст.52 та 59 (ЄС), як і ст.48 (ЄС) повинні тлумачитися як такі, що

забороняють дискримінацію як з боку приватних осіб, так і з боку державних

установ: справа 36/74, Walrave and Koch [1974] ECR 1405.

173

Не враховуючи такі чітко визначені відступи, права відповідно до ст.52 та 59 мають ще одне важливе обмеження. Зазначене в них право на однаковість можливостей може реалізуватися "тільки за умов, передбачених для власних громадян за законодавством країни, де таке право існує" (ст.52(2) (ЄС)), або "за однакових умов, які встановлені у власній країні" (ст.60(3) (ЄС)).

Може статися, що громадяни інших країн, які прагнуть скористатися своїми правами згідно ст.52 та 59 (ЄС), не відповідатимуть вимогам, що висувають галузеві або професійні установи, які регулюють реалізацію кваліфікації претендентів. Такі вимоги, звичайно підкріплені законом, поділяються на дві категорії:

1. освіта та підготовка, що відповідають кваліфікаційним нормам;

2. правила професійної етики.