<<
>>

Лібералізація руху капіталу

Згідно з рішенням колишньої статті 67 Римського Договору (що була відмінена Маастрихтським договором) искримінація що о умов використання капіталу повинна бути ліквідована лише "настільки, наскільки це є необхідним для функціонування спільного ринку".

Це обмеження, що було свідомо впроваджене країнами-членами Європейського Співтовариства показувало, що країни-члени Європейського Співтовариства не одразу прагнули д о повністю вільного руху капіталу, оскільки вони не хотіли позбавляти себе права на пересування фінансів - права, яке було одним з невеликої кількості доступних їм інструментів ефективного контролювання внутрішніх макроекономічних та монетарних процесів.

Зрештою, Договір не зобов'язує Співтовариство створювати справжній європейський ринок капіталу. Натомість Договір дозволив використовувати певні обмеження щодо пересування капіталу, що полягають у тому, що:

  • внутрішнє законодавство країн, що регулює ринки капіталу і кред итну систему, може використовуватися країнами-членами Європейського Співтовариства лише так, щоб воно не були дискримінаційними;
  • кредити на безпосереднє фінансування чи фінансування за д опомогою посеред ників країни-члена Європейського Співтовариства, або його регіональної чи місцевої влади не будуть виділятися, ні розміщуватися в інших країнах-членах Європейського Співтовариства, якщо ці країни не досягнуть порозуміння на цю тему;
  • якщо рух капіталу призведе до проблем на ринку капіталів, Комісія після консультацій з Монетарним

Комітетом може надати країнам-членам Європейського Співтовариства право відмінити ліберальні кроки, що були з ійснені ві часу створення Європейського Співтовариства;

  • проблеми платіжного балансу можуть бути під ставою для введ ення обмежень свобод и руху капіталу.

Також, від носно руху капіталу Договір був компромісом загального характеру, що встановлює певні загальні принципи.

Уточнені норми були прийняті в двох директивах, що були прийняті в 1960-1962 роках, д одаток д о яких под іляв рух капіталу на чотири категорії, зазначені як списки A, B, C та D. Згідно до ступеня лібералізації, вони розрізняли три групи трансакцій:
  • повністю лібералізовані трансакції, до яких належать форми руху капіталу, розташовані у двох перших списках. До цієї категорії належать такі трансакції, як безпосере ні інвестиції, купівля нерухомості, коротко- і середньострокові торгівельні кредити, приватні трансакції, такі як репатріація прибутків і поперед ньо реалізованих інвестицій а також закупівля цінних паперів, що є пре метом біржових котирувань в іншій країні-члені Європейського Співтовариства. Лібералізація цієї групи була результатом безпосереднього зв'язку з вільним рухом товарів (коротко- і середньострокові торгівельні кредити), зайнятості і самостійної зайнятості (приватні трансакції), а також права на вільне створення пі приємств ( о безпосере ніх інвестицій та інвестицій у вигляді закупівлі паїв у капіталі).
  • частково лібералізовані трансакції, тобто список C. До цієї групи належать емісії, та розміщення акцій, що котируються на біржі іншої країни-члена

Європейського Співтовариства, ніж тієї, е розташоване місцезнаходження емітента; купівля паїв, що не є пред метом біржового котирування особами, що не є резидентами цієї країни; паїв в інвестиційних фон ах; а також використання овгострокових торгівельних кредитів. Для цієї групи принципи руху капіталу були тільки частково лібералізовані.

- нелібералізовані трансакції, тобто список D, не стосується таких короткострокових трансакцій, як закупівля векселів Державної Скарбниці та інших цінних паперів, ві криття банківських рахунків іноземцями. Принцип вільного руху капіталу не використовується що о цих трансакцій, тому що вони можуть мати спекулятивний характер і в зв'язку з цим викликати проблеми.

Хоча прогрес щодо нормативних актів, які стосуються інтеграції фінансових ринків, оформився в шіст есятих роках, реальна інтеграція цього сектора не затрималася на раніше д осягнутому етапі.

Незважаючи на це, багато країн-членів Європейського Співтовариства (Німеччина, Нід ерланди, Бельгія, Великобританія) з ійснювали по альшу лібералізацію не лише по ві ношенню о трансакцій з партнерами, що іяли в межах Співтовариства, але також до трансакцій з третіми країнами. Інші країни, такі як Франція та Італія, навпаки, прод овжували контролювання багатьох ви ів трансакцій з капіталом, не зважаючи на часткову лібералізацію. Це ж стосувалося країн, що вважаються тими, що знаходяться в перехідній ситуації (з моменту вступу до Європейського Співтовариства, таких як Греція, Іспанія та Португалія.

Протягом усього періоду зміцнення Спільного Ринку, а пізніше Внутрішнього Ринку пропонувалося багато різних рішень щод о поліпшення функціонування європейського ринку капіталу. Щораз більшого значення набирало переконання про переваги, які має його дерегуляція і лібералізація. Серед них називали:

  • поліпшення зовнішньої ситуації у сфері платіжного балансу.
  • низьку ефективність зовнішнього регулювання. Уряди усвідомили, що обмеження руху капіталу часто лише сповільнюють структурне пристосування економік, які й так є необхі ними, а якщо бу уть реалізуватися пізніше, можуть виявитися більш д орогими.
  • загальну тенденцію дерегуляції фінансових ринків країн-членів Європейського Співтовариства.
  • технологічні інновації; науково-інформаційна революція також великою мірою вплинула на сектор фінансів за допомогою значного зниження вартості інформації і коштів трансакції.
  • інформація пов'язана з ситуацією, що панує на фінансових ринках у будь-якому місці світу, в даний момент легко доступна д е завгод но.

У              1988 році Рада ухвалила рішення про цілковиту

лібералізацію фінансового сектора д о 1 січня 1990 року, а відповідна директива ліквідувала обмеження на трансфер капіталу між особами, що проживають в різних країнах-членах Європейського Співтовариства. Положення Маастрихтського договору, в межах першого узгодженого етапу створення Економічного і Валютного Союзу, ліквідували, починаючи з 1 січня 1994 року, обмеження на пересування капіталу між країнами-членами Європейського Співтовариства. Грома яни ЄС внаслідок цього отримали свободу вибору місця створення банківських рахунків і отримання внесків, виконання банківських операцій в усіх країнах-членах Європейського

Співтовариства. Це також передбачає право здійснювати інвестиції для підприємств і приватних осіб з країн-членів Співтовариства, вільно з ійснювати трансфер прибутків, а також право інвестувати за корд оном через господ арчі суб'єкти. 1 січня 2004 року, на підставі положень ДЄС, було здійснено лібералізацію всього руху капіталу та платежів між країнами- членами Європейського Співтовариства.

<< | >>
Источник: Й. Тачинська, О. Ільченко. Право внутрішнього ринку ЄС. - Українською мовою. Навчальний посібник. К.: ІМВ КНУ імені Тараса Шевченка,2005. - 143 с.. 2005

Еще по теме Лібералізація руху капіталу:

  1. Сфера вільного руху капіталу
  2. 9.2. Винятки (дозволені обмеження) з принципу свободи руху капіталу та їх застосування
  3. Лібералізація ринку послуг
  4. Тема 9 СВОБОДА РУХУ КАПІТАЛУ В СПІВТОВАРИСТВІ
  5. Застосування положень щодо вільного руху товарів
  6. § 2. Окремі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту
  7. Вартість капіталу акціонерного товариства та принципи оцінки
  8. Способи визначення достатності банківського капіталу
  9. 4. Рух як спосіб існування матерії, форми руху матері
  10. Метод внутрішніх джерел поповнення капіталу банку
  11. Теоретичні концепції управління структурою капіталу акціонерного товариства
  12. Вільний рух капіталу і Економічний та Валютний Союз
  13. Банк з іноземним капіталом
  14. Метод зовнішніх джерел поповнення капіталу банку