Еволюція прямої дії

Положення угод

Європейський суд вже давно визнав, що значна кількість правових положень договору, які стосуються матеріальних проблем, можуть мати пряму дію. Це надало б значних повноважень приватним особам щодо прискорення процесів ринкової інтеграції та ринкового регулювання, як передбачає Дого-

Сирава 26/62.

2              Справа 26/62, ECR 1 at 13.

3              Справа С-128/92, H.J.Banks amp; Со.Ш [1994] ECR 1-1209.

вір. Ст.12 (ЄС), що встановлює заборону на запровадження торгового мита між країнами-членами, має чіткий і безумовний характер і була визнана такою, що має пряму дію у справі Ван Генд єн Лоос, коли на національному рівні оскаржувались перепони на імпорт уреаформальдегіда до Нідерландів з Німеччини. Було визнано, що ст.ЗО (ЄС) (вільний рух товарів), ст.48 та 52 (ЄС) (вільний рух робочої сили), ст.59 (ЄС) (свобода надання послуг) є статтями прямої дії. Комерсанти отримали можливість використати право ЄС на національному рівні, щоб зруйнувати обструкційні торгові норми. У соціальній сфері пряма дія права ЄС уможливлювала захист права фізичних осіб усупереч національним нормам, несумісним з правом ЄС.

Спочатку пряма дія розглядалася тільки у контексті позовів фізичних та юридичних осіб проти країн-членів. Індивіди (фізичні та юридичні особи) також неминуче повинні були намагатися спиратися на норми права ЄС проти інших фізичних осіб. Закон прямої дії, що регламентує відносини між індивідом і країною-членом, називається "вертикальною прямою дією". Коли на пряму дію норм права ЄС посилаються у судовому процесі проти фізичних та юридичних осіб, то це — "горизонтальна пряма дія".

Поширення прямої дії положень договору на справи між фізичними та юридичними особами започатковано справою BRT1, коли суд визнав, що основні норми щодо конкуренції (ст.85 та 86) діють прямо між індивідами.

1              Справа 127/73, British Radio en Tclevisie [1974] ECR 51.

2              Справа 36/74, Walrave and Koch [1974] ECR 1405.

60

61

ності юридично незалежних асоціацій та організацій, які не підпадають під дію публічного права".

Справа Defrenne1, при розгляді якої горизонтальна пряма дія права ЄС знайшла підтвердження, стосується тлумачення ст.119, що гарантує однакову оплату чоловікам та жінкам за одну й ту саму роботу. На думку Трабучі АГ, "фундаментальні цілі" договору, на які посилались у рішенні у справі Ваправ та Кох, мають тлумачитись довільно, а пряму дію необхідно поширити на ст.119 (ЄС). Крім того підкреслювалось, що вирішальним фактором є не те, кому адресована норма права ЄС, а характер самої норми. Європейський суд погодився з цими аргументами, підкреслюючи важливість соціальних пріоритетів Співтовариства і невідповідність адресата цілям прямої дії. Відхиляючи аргументацію щодо рамок прямої дії ст.119 (ЄС), Європейський суд заявив: "Фактично, оскільки ст.119 має імперативний характер, заборона на дискримінацію жінок стосується не тільки дій органів державної влади, але також усіх угод, якими передбачається регулювання оплати праці у колективних договорах, а також контрактів між фізичними та юридичними особами".