6.2. Еволюція та місце прав людини у праві ЄС

Як вже зазначалося, на сьогодні право ЄС / Співтовариства, по суті, не містить переліку основних прав, яки й був би закріп- лени й письмово .  Виключенн я становить преамбула Договору про Співтовариство, в які й згадується пр о те, що засновник и Співтовариств а  мали  на  меті  створення найтіснішого за  всю історію союзу народів Європи і зберігання та зміцнення миру та свободи в  Європіі ст.  141  Договору про  Співтовариство, як а

* Слід зазначити , шо у справі Carpenter, Case С-60/0 0 EC R 2002 1-6279 ЄС П додався до докладног о аналізу та застосування ст.

1  Див. : Steiner J.,  Woods L. Textbook on EC Law. 6th ed. — Blackstone Press

Limited, 1998. - P. 3.

66

містить заборон у на виплату різної винагород и дл я жіно к і чоловіків за рівну або рівноцінну працю. У першому варіанті Договору про Співтовариство можна було знайти 3 статті про недискримінацію (заборона дискримінації на підставі національ- ності, заборона дискримінації за ознако ю статі під час оплати праці, а також заборона дискримінації виробників та споживачів у рамках спільної сільськогосподарської політики). Як бачимо , ці норм и (особливо остання) грунтувалися виключн о на еко - номічних міркуваннях. І все ж їх можна визнати своєрідним передвісником подальшого розвитку принцип у рівності.

Договір про Співтовариство  з самого початку також містив розділ пр о вільне пересуванн я працівників , в яком у йдеться пр о   прав о   вільног о   пересуванн я   в межах ЄС індивідів,  що працюют ь у державах-членах ЄС. Але ці положенн я Договору мають тако ж суто економічн е підґрунтя (вільне пересуванн я працівників поставлено в один ряд з вільним рухом товарів).

Хоча спочатку сфера захисту прав людин и розглядалася як повніст ю невластива для  правовог о порядку ,  яки й  незмінн о грунтується на економічних засадах, за 4 десятиріччя це поло - женн я зазнал о певних змін ,  щ о  пояснюєтьс я  поглиблення м політичної та економічної взаємодії європейськи х країн. Праг- ненн я дотримуват и  і поважат и основн і права і свободи , їх важливість у житті  Співтовариства постійн о   підкреслюється . Наприкла д у спільній заяві Європейськог о Парламенту, Ради Міністрів і Європейської Комісії від 5 квітня 1977 р.' , а також у посиланн і на раніше досягнутий правовий захист, закріпле- ни й в преамбул і Єдиног о Європейськог о Акта  1986 р. :      та Декларації основни х прав і свобод Європейськог о Парламенту від 12 квітня 1989 рА Крім того, у 1986 р. зазначені  інститути прийнял и Спільну Декларацію проти расизму і ксенофобії. Про - те жоден з цих документів не має зобов'язально ї юридично ї сили і ЄС П не  зобов'язани й брати їх до уваги, а лиш е може їх використовувати як  "джерело  переконливого характеру".

3—4 червн я  1999 р. в Колон і (Німеччина ) Європейсько ю Радою було прийнят о рішенн я про розробленн я Хартії основних прав ЄС. У своїх висновках Європейськ а Рада пояснил а необ -

1 Див.: Abl. 1977. № С. 1, 103.

2   Перши м документо м  Співтовариства, яки й офіційн о визнав  Конвенці ю про захист прав людин и та основоположни х свобод, став Єдини й  Європейськи й Акт 1986 p., хоч і зазначи в це лиш е у своїй преамбулі. Крім того, Преамбула Єдиног о Європейськог о Акта проголошує, шо одніє ю з його цілей є підтримання демократії на основі фундаментальни х прав людини .

'Див. : Abl. 1989. № - С. 51, 120.

67

хідність розробк и Хартії основних прав ЄС потребою зробити першочергову важливість і значущість цих прав більш очевидною і зримою для громадян Європейського Союзу.   Європейськ а Рада в  Колоні вирішила, що ця Хартія повинна  містити фундамен- тальні права і свободи, а також основні процесуальні права, гарантовані Конвенцією про захист  прав людини і основополож- них свобод та містити фундаментальні  права,   що відносилися б тільки до громадян ЄС та, також, що необхідно враховувати економічні  і   соціальні права,  які містяться  в  Європейській  со- ціальній хартії і Хартії основних соціальних прав робітників  Спів-

товариства,  оскільки  вони  не  просто  ставлять  цілі   для  дій   з боку Союзу.

1) Європейськи й Конвен т не є міжурядовою конференціє ю в тому значенні, як е визначено в Договорі ЄС ;

2) він не має повноважен ь для того, щоб змінити або по - слабити Європейськи й Союз;

3) його завдання м є розробка проекту Хартії основни х прав ЄС відповідно до основоположни х документів ЄС. Тому, скла- даюч и проек т Хартії основни х прав ЄС ,  необхідно мати  на увазі, що вона застосовуватиметься в рамках Договору про ЄС , а також в рамках Договорів, як і засновували Європейськ і Спів- товариства. Іншим и словами, Хартія основни х прав ЄС повинн а посилатися на розд. V (Співробітництво у галузі закордонни х справ і безпеки) і розд. VI (Співробітництво з юстиції та поліції в кримінальни х справах) Договору про Європейськи й  Союз. Економічни й і Соціальни й комітет розглядав це всеосяжне від- несенн я Хартії основни х прав ЄС до Договору про ЄС як дуже важливу обставину, оскільки  не тільки Договір про ЄС зачіпає інтереси громадян щодо їх свободи і рівності;

4) Хартія основни х прав ЄС звернена до інститутів ЄС , а не до інститутів держав-члені в у контексті їх власних повноважень.

1  Див. : Бонвичини Р. Социально е партнерств о и трудовьіе отношени я в Европе. Приемлемьі ли для Росси и европейски е модели? — М.: Права челове- ка, 2005. - С.  100-101 .

68

Проте держави-член и ЄС , звичайно , пов'язан і зобов'язанням и Хартією основних прав ЄС , коли вони застосовують, викону - ють і перетворюють право Співтовариства.

На засіданн і Європейсько ї  Ради в  Колон і  не було чітко визначено, чи буде Хартія основних прав ЄС мати юридичн о обов'язкову силу. У висновках, зроблених Європейською Радою, зазначаєтьс я  лише ,   що  вона  запропонує  Європейському  Пар- ламенту і Комісії, щоб вони, разом з Радою, урочисто проголосили складену  на  підставі  проекту  документа Хартію  основних  прав ЄС.  Потім необхідно буде розглянути питання про те,  чи буде Хартія,  і якщо так,  то яким чином,  включена до угод.  Голова Європейськог о  Конвент у роз'яснив ,  щ о  Конвен т складатиме Хартію, виходячи з того, що вона матиме обов'язков у правову силу. Європейськи й Парламент завжди підтримував обов'язко - вість такого документа і однозначн о визначав, що схвалення Хартії основни х прав ЄС прям о залежатиме від того, чи буде вона мати юридичн о обов'язков у силу. Економічни й і Соціаль- ний Комітет з цього приводу наголосив, що обов'язковий харак- тер  Хартії фундаментальних  прав  надасть  додаткового  виміру Європейському  Союзу як   "простору свободи,  безпеки  і справед- ливості",  в  якому  Євросоюз   офіційно  бере на  себе зобов'язання "Співтовариства основних цінностей.  Офіційне ухвалення  Союзом таких зобов'язань  є  значущою  обставиною  напередодні майбут- нього розширення  Європейського  Союзу,  а  також у  контексті

глобалізації"1.

Що стосується змісту Хартії основни х прав ЄС , то Євро - пейськ а Рада в Колон і окреслил а лиш е мінімальні стандарти, хоча Хартія в своїх положеннях , безумовно , виходить за межі Європейсько ї  Конвенції .  У своєм у вступном у зверненн і до Європейськог о Конвент у Рома н Херцог відзначив, що настав час передбачити зобов'язанн я Європейськог о Союзу щодо своїх громадян , як і повинн і бути не мен ш чітким и і суворими , ніж ті зобов'язання , як і зафіксован і в конституційном у праві країн - учасниц ь   ЄС .  Перелі к   основни х  пра в  ЄС ,  яки й  належал о скласт и Європейськом у Конвенту, засновувавс я на консенсусі з 3 основни х індивідуальних прав на загальноєвропейськом у рівні (людська гідність, самовизначенн я і рівність), з одног о боку, а тако ж  на  принцип і  неподільност і  фундаментальни х прав, з іншого .

1   Див. :  Висново к Економічног о та соціальног о комітет у від 22 вересн я

1999 p. (CE S 851/99).

69

26 вересня 2000 p. учасник и Європейськог о Конвенту за- явил и про  те, що вони готові схвалити проект Хартії основних пра в ЄЄ .  2 жовтн я 2000 р. Хартія основни х пра в ЄС була направлен а на розгляд Європейсько ї  Ради.  На зустрічі  глав держа в і уряді в у м.  Біаррітц і  13—14 жовтн я 2000 р. було ухвалено рішенн я доручити Європейськом у Парламенту,  Раді Міністрів і Європейські й  Комісії схвалити Хартію основни х прав ЄС.

Розроблена Хартія основних прав ЄС складається з преамбули і 7 розділів.

У розд. 1 "Гідність" йдеться про людську гідність;

розд. 2 "Свобода"  гарантує основні свободи, зокрема: право на свободу і безпеку; повагу приватного  та сімейного життя; захист персональних даних; право  брати шлюб  та створювати сім'ю ; свободу думки, совісті й віросповідання; свободу вислов- ленн я та інформації ; свободу зборів та об'єднання ;   свободу мистецтва і  науки; право на освіту; свободу обирати заняття та право на працю; свободу підприємництва; право власності; право на притулок, на захист у разі видворення, висланн я або екстра- диції;

розд. З "Рівність" — тобто право рівності: рівність перед законом ;  заборон у дискримінації ;  культурну ,  релігійн у т а лінгвістичну різноманітність; рівність чоловіка і жінки ; права дитини ; права літніх людей; інтеграцію непрацездатних осіб;

розд. 4 "Солідарність" — права солідарності, зокрема соціальну безпеку, охорону здоров'я , захист навколишньог о середовища і споживачів тощо;

розд. 5 "Права громадян" закріплює право кожного грома- дянин а ЄС голосувати та балотуватися як кандидат на виборах до  Європейськог о Парламенту; або як кандидат на муніципаль - них  виборах; право доступу до документів; право на зверненн я з петицією; свободу пересування та вибору місця проживанн я тощо;

розд. 6 "Правосуддя" містить права в сфері юстиції;

розд.

Текстовою осново ю Хартії основни х прав ЄС є Європейськ а Конвенці я та протоколи до неї, Європейськ а Соціальна Хартія, Хартія Соціальних основни х прав 1989 p., а також положенн я Договору про Співтовариство (про громадянство ЄС , про ос - новні права і соціальні права). Цей документ схвалили члени зустрічі глав держав і урядів у Ніцці  з 7 до 11 вересня 2000 р. Проте він не є складовою  частиною Ніццького Договору, або первинног о права ЄС у більш широком у сенсі.

70

Хартія основни х прав ЄС проголошен а 7 грудня 2000 р. Радою Міністрів, Головою Європейськог о Парламенту  і Голо- вою Європейської Комісії.   Вона діє щодо органів та установ ЄС , а також щод о держав ЄС , коли вони застосовують право ЄС . Хоча сама Хартія основних прав ЄС не має  зобов'язально ї юридично ї сили, вона може сприят и конкретизації неписани х та існуючих як загальноправові основи , проте діючих основ - них прав. Хартія основних  прав ЄС може слугувати джерелом нормотворчості інститутів ЄС.

13 грудня 2007 р. у м.  Лісабон  (Португалія) було підписано Лісабонськи й Договір, яки й містить окреми й протокол з вико - ристанн я Хартії основних прав ЄС , проголошен о на засіданні Європейсько ї Ради в Ніцці в грудні 2000 р. Включення Хартії основни х прав ЄС до Лісабонського Договору, у разі його рати - фікації всіма державами-членам и ЄС , додасть їй обов'язков у юридичну силу на території ЄС (тобто статус первинног о дже - рела права ЄС)' .  Це також означає, що за умови ратифікації Лісабонськог о Договора Конвенці я про захист прав людин и та основоположни х свобод та Хартія основних прав ЄС матимуть рівнозначни й статус у праві ЄС . З цього приводу може виник - нути чимал о протиріч, оскільки зміст норм ,  що містяться в цих 2 документах не ідентичний. Тому Лісабонськи й Договір передбачає механізм розв'язанн я таких протиріч: як правило, більш ліберальна норма матиме приорітет.

У широком у розумінні, всі принцип и права Співтовариства, зокрема: пропорційності, правової певності чи дотриманн я про - цесуальних прав (див. тему 3.2), мають певни й "відбиток прав людини" ,  але серед принципів ,  що становлят ь основ и права Співтовариства, найзначнішим слід визнати, безумовно, принцип поваги  до  фундаментальних  прав  людини  та  принци п  рівності (недискримінації).

Так , у процесі розвитку права Співтовариства ставало все більш і більш зрозумілим, що громадяни ЄС можуть постраж- дати від неправомірних нормативних актів Співтовариств. Тому ЄС П  визнав існування принципу захисту основних прав у праві Співтовариства 2 .  У рішенн і  по справі Stauder v.  City of Ulm ЄС П проголосив, що скасує будь-яке рішенн я або акт органів ЄС , якщ о воно суперечить фундаментальни м правам людини , встановлюючи, таки м чином , власни й підхід до цього  питання .

1 Див. : Ст. 1(8) Лісабонськог о Договору.

2 Див. : Справа 29/69, Stauder v. City of Ulm (1969) ECR419 , (1970) CML R 112.

71

За фактам и цієї  справи позивач, яки й користувався пільгами з купівлі дешевих продуктів, скаржився ,  що вимога зазначенн я імені та адреси на спеціальному купоні, що мав представлятися дл я  отриманн я дешевог о  масла ,  порушувал а  йог о  основн і права. ЄС П  погодився, зазначивши ,  що подібна вимога не є необхідною.

Зазначеном у  принцип у  було  надан о  значенн я  загального принципу  права   Співтовариств  і   запропонован а   конкретн а можливіст ь  судовог о  захист у  з  використання м  процедур и оцінного  порівняння правових систем, заснованої на конституцій- них традиціях, що є в конституційних актах держав-учасниць1 . Із зазначеног о випливає ,  що ЄС П  не може визнат и  право - мірним и заходи, не сумісні з конституціями держав-члені в ЄС , а тако ж з основним и правами , які визнан і   і захищаютьс я   в рамках права Співтовариства, та міжнародним и угодами про захис т пра в людини ,  як і  уклал и держави-член и  ЄС .  ЄС П

"застосовує "  національн і  конституці ї т а  міжнародн і  угоди , укладені державами-членам и не як джерела права, а як джерела "пізнання права", з яки х він автономн о виводить, з урахуванням особливих інтересів Співтовариств, основні права і, зокрема , гарантії судочинства, властиві кожні й правовій державі.  При цьому насампере д враховується автономни й  розвито к основ - них правових принципі в Співтовариств ,  а порівнянн я  права слугує тільки підставою для такого рішення.

Основн і  прав а і державно-правов і  процесуальн і  гарантії Співтовариств а  розглядаютьс я  я к  мінімальни й  стандар т дл я правореалізації в національном у праві.  Це вважається необ - хідним і  тоді, коли відповідні національні гарантії через пере- вагу права Співтовариства не  можуть застосовуватися, оскільки замість них мають використовуватис я гарантії права Співто - вариства.

Право  ЄС/Співтовариств а   не  містить будь-яки х   власних , особливих стандартів прав людини .  Воно захищає стандарти, які стали європейським и внаслідок того, що є спільним и для конституційних традицій держав-членів, або, принаймі , сприй - маютьс я  правовим и  системам и  держав-членів .  Загально - європейськи й стандарт у сфері основних прав частково відріз- няєтьс я  від національног о  стандарт у  і  є ,  зазвичай ,  біль ш низьким .  Це стало підставою для розробки правозастосовної

1     Справа  11/70,  Internationale Handelsgesellschaft GmbH v.  Einfuhr-und  Vorrats- stelle fur Getreide und Futtermittel (1970) EC R 1 125, (1972) CML R 255.

72

практик и  Конституційног о  Суду ФРН , як а  називається  "5о- lange Rechtsprechung".   Відповідно до цієї практик и національне судочинство орієнтується на  національни й  каталог основни х прав до тих пір, допок и європейські органи ЄС не нададуть їм захисту, відповідно  до національного захисту основних прав1.

Наступний принци п права Співтовариства — принцип рівності (недискримінації) — означає, що в схожих ситуаціях ставлення до осіб має бути абсолютно однаковим , за винятко м випадків, коли  існує об'єктивн е  виправданн я різному ставленню .  Цей принци п було закріплено ше в Договорі про Співтовариство, яки й  в первинном у варіанті містив 3 статті, які заборонял и дискримінаці ю лиш е з а деяким и ознаками . ЄС П значн о  розви- нув цей принци п і встановив, що що у деяких випадках забо- ронен о дискримінаці ю і за тим и ознаками , шо не передбачені Договором про Співтовариство. Наприклад , в рішенні у справі Prais v.   СоипсіГ- (яке стосувалося відмови роботодавця пере- нести співбесіду з кандидатко ю єврейсько ї національност і з дня , що припада в на свято) ЄС П  проголосив, що дискримі - наці я   з а   релігійно ю ознако ю тако ж охоплюєтьс я   загальни м поняттям недискримінації у праві Співтовариства.

Важливе місце серед принципі в права Співтовариства у сфері захисту прав людин и посідає принци п недискримінації за ста- тевою ознакою , яки й був традиційн о пов'язани й з трудовими відносинами, але пізніше сягнув й  далі, у інші сфери життя. Існує значна кількість рішень ЄС П з питанн я рівності статей, хоч ця сфер а є досит ь врегульовано ю й  на "законодавчом у рівні" регламентами та директивам и (особливо в галузі трудо- вого і соціального права Співтовариства).

Рішенн я  ЄС П у справі  Р v.  S та  Cornwall County CounciP поширил о заборону дискримінаці ї за статевою ознако ю на так званих транссексуалів  (осіб, які хірургічним шляхом змінили свою стать). На відміну від цього, ЄС П у справі Grant v. South West Trains* не погодився поширит и  цей принци п на люде й гомосексуальної орієнтації. Проте незабаром після прийняття цього рішенн я набрав чинності Амстердамський Договір, яки й приділяє особливу увагу проблемі сексуальної орієнтації. А саме,

1 Див.: Витвицкая О., Горниг Г. Прав о Європейског о Союза. — СПб. : Питер,

2005. - С. 92.

2 Ди в : Справа 130/75, Prais v. Council (1976) EC R 1589, (1976) 2 CML R 708.

3 Див.: Справа C-13/94 , P. v. S amp; Cornwall County Council (1996) EC R 1-2143.

4  Див.: Справа C-249/96 ,  Grant v. South  West Trains Ltd (1998) EC R 1-621, (1998) IRLR 165

73

цей докумен т крім інши х суттєвих новаці й з прав людини , містить  ст.   13, яка передбачає, що Рада Міністрів, діючи одно- стайно  за поданням Комісії та після консультацій з Європейським Парламентом може докласти відповідних зусиль для боротьби з дискримінацією  на  підставі   статі,  расового  чи  етнічного  по- ходження, релігії або віри, фізичної неповноцінності, віку або сексуальної    орієнтації.

Таки м  чином , Амстердамськи й Договір суттєво розшири в обся г дискримінації ,  яку мож е бути заборонено .  Внаслідок занадто широког о формулюванн я ст. 13 ця норма не має прямої дії. З аналізу цього положенн я випливає, що інститути й органи ЄС лиш е можуть на власний розсуд, а не зобов'язан і  боротися з дискримінацією . Проте після набранн я чинності Амстердам- ськи м Договоро м  орган и  ЄС і справді вжил и заходів щод о заборони дискримінації за ознаками , передбаченими у цій статті. А саме, було прийнят о 2 головні директиви: директиву щодо расової рівності* та директиву щодо рівності у трудовій сфері (яку також називают ь "рамковою директивою")**. Директив а щод о расової рівності   забороня є дискримінаці ю на підставі расового чи національного походження в трудовій сфері, сферах професійної підготовки, освіти, соціального захисту, соціаль- них пільг та щодо доступу до товарів та послуг (зокрема, житла). Держави-член и  Є С  мал и  імплементуват и  ц ю директив у   н е пізніше 2002 р. "Рамковою директивою" заборонен о  дискримі - націю на підставі релігії чи віросповідання, інвалідності, віку або сексуальної орієнтації.  Проте сфера дії цієї директив и є набагат о вужчою:  вон а стосуєтьс я лиш е трудових відносин .

Держави-член и ЄС мали імплементувати до національного зако- нодавства зазначену директиву не  пізніше 2003 р. (проте щодо прийнятт я заходів запобіганн я дискримінаці ї у випадку інва- лідності та вікової дискрімінації до 2006 p.).

Окрім визначених у ст. 13, Амстердамський Договір запро - вадив й інші зміни "політичного" характеру. Цей Договір до - повни в Договір про Європейськи й Союз ст. 6, як а встанов- лює, що ЄС грунтується на засадах (принципах ) свободи, де - мократії,  рівності,  поваги прав людин и та фундаментальни х свобод, верховенства права, та визнанн я цих принципі в дер -

* Повно ю назво ю директив и є "Директива 2000/43/Е С від 29 червня 2000 p., що імплементує принци п рівного поводженн я з індивідами незалежн о від їх расового чи національног о походженн я [2000] O.J. L180/22".

" Директив а 2000/78/ЕС , шо встановлює загальні рамк и щодо рівного по - водженн я в трудовій сфері [2000] O.J. L303/16.

74

жавами-членами ЄС*. Стаття 46 Амстердамського Договору вста- новлює, що повноваженн я ЄС П із тлумачення ст. 6 поширю - ються також на надання висновків щодо дотриманн я інститу- тами ЄС встановлених нор м з прав людини .

Амстердамськи й Догові р  визначи в  поваг у  пра в людин и я к  обов'язков у умов у  вступ у д о  ЄС .  Крі м  того ,  можлив е призупиненн я членств а держав-члені в ЄС , як і систематичн о порушуют ь  ц ю  вимогу .  Процедур а  призупиненн я  членств а мож е ініціюватис я за пропозиціє ю Європейсько ї Комісії або

1/3 держав-члені в  ЄС .  Рада  Міністрів ,  як у представляют ь голов и  уряді в держав-члені в  ЄС ,  уповноважен а  визначат и наявніст ь суттєвого порушення . Так е порушення , однак , по - винн о бути серйозни м т а продовжуваним . Призупиненн я оз - нача є  обмеженн я  певни х  пра в  суб'єкті в  (наприклад ,  прав а голосу в Раді Міністрів ) за умов и збереженн я обов'язків . До сьогодн і випадкі в призупиненн я членств а з цієї підстави ще не траплялося** .

Заключни й Акт Амстердамського Договору містить Декла - рацію пр о фізичн о неповноцінни х осіб,   яка демонстру є  го- товність інститутів ЄС під час розробки заходів зі зближенн я законодавства держав-членів брати  до уваги особливі потреби цієї категорії населення .  Стаття 286 Договору про Співтова - риств о  приділя є більше уваги захисту особисти х даних ,  пе - редбачаючи, що законодавство Співтовариства із захисту осо - бистих даних індивідів з 1 січня 1999 р. поширюєтьс я також на інститути ЄС.

Отже,  існують суттєві підстави вважати, що Амстердамський Договір та Лісабонськи й Договір створили своєрідну "четверту опору" ЄС — захист прав людини .

* Ст. 1(8) Лісабонськог о Договору передбачає, шо ст. 6 Договору про ЄС матиме нову редакцію (йдеться про набранн я Хартією основни х прав ЄС юри - дичної сили ,  еквівалентної силі Договорів ,  приєднанн я  Є С д о Європейсько ї Конвенці ї з захисту прав людин и та основни х свобод, та визнанн я "основних прав" за загальни й принци п права ЄС) .

** Так , наприклад , у лютому 2000 р. в Австрії за результатами виборів було утворено коаліційний уряд, до складу яког о увійшла ультра-права Партія свободи на чолі з Йоргом Хайдером. Після цього ЄС призупини в стосунки з Австрією та застеріг призупинення м членства. Йорг Хайдер був вимушени й піти з поста лідера партії, але Партія свободи зберегла свої місця в уряді країни. Восени того ж  року спеціальн а  комісія Є С дійшл а  висновку ,  ш о діяльніст ь  Партії свободи у складі уряду не призвела до порушен ь прав людин и  та інших наслід- ків, які б суперечили принципа м ЄС , тому стосунки ЄС з Австрією були від- новлені.

75

Контрольні  питання

1. Які стадії розвитк у пра в людин и в праві ЄС можн а виок - ремити ?

2. Що означа є понятт я "субсидіарни й характер" захисту пра в т а свобо д згідн о з  Конвенціє ю  пр о  захис т пра в людин и т а основоположни х свобо д  1950 року?

3. Як і новел и захисту пра в людин и передбача є Лісабонськи й

Договір ?

76