1. Посилення визиску селян «вільних» військових сіл, рядових козаків і міщан

Важливим результатом визвольної війни 1648— 1654 pp. стало послаблення феодального гніту народних мас України й поліпшення їх матеріального становища. Проте з самого початку свого існування українська державність повела наполегливу боротьбу за відновлення феодальних повинностей, що існували раніше.

Гетьмансько-старшинська адміністрація намагалася змусити селян віддавати феодалам десяту частину сільськогосподарської продукції. 3 цього приводу Б. Хмельницький в універсалі від 31 липня 1650 p. наказував селянам Ніжинського полку, «которые збоже ... на ланіх панских сіяли яри- ну, аби десятую копу дали» ³. Десятину «зо всего збожа» мали сплачувати і піддані Пустинно-Микільського, Mrap- ського та інших монастирів. У гетьманських універсалах шляхті, старшині й монастирям на села селянам наказувалося відбувати і «звикле послушенство», тобто феодальні повинності на користь власників земель. Але і ці накази не виконувалися. Завоювавши особисту свободу, більшість селян перейшла в розряд жителів «вільних» військових сіл і не хотіла працювати на феодалів. Але вони не були повноправними громадянами суспільства: над ними тяжів гніт феодальної державності та її адміністрації на місцях, постійна

загроза перетворення у підданих старшини і монастирів. Хоч селяни «вільних» військових сіл і вважалися особисто вільними, але разом з міщанами, а в окремих випадках і з козаками мусили платити так звані загальнонародні податки і виконувати такого ж характеру повинності.

Серед них однією з найобтяжливіших стала підводна повинність, яка надовго відривала чоловіків і тяглову силу від виконання польових робіт, що негативно позначалося на економічному становищі господарств селян, козаків і міщан. її розміри не були чітко визначені, а залежали від потреб, в основному, війська у транспортуванні вантажів. У зв’язку ^8 масовими скаргами жителів Козельця царський уряд у 1660 p. видав спеціальну грамоту, якою регламентував їх обов’язки щодо перевезення різних вантажів і службових осіб: «...Которіє люди пойдут через Козелец для наших госу- дарских дел и буде у них будут наши... грамоты и подорож- ние c нашими государскими печатями или гетманские листы и бояр наших и воєвод и всяких приказных людей отписки и подорожние и тем людям подводы давати по указу» ⁴. Тобто підтверджувався обов’язок жителів міста і надалі відбувати підводну повинність. Це ж мали робити селяни, козаки і міщани й інших населених пунктів. Зокрема, селяни Ніжинського і Чернігівського полків у 1670 p. возили військове спорядження і зерно в Київ. Такі ж обов’язки виконувало сільське населення Київського полку в 1675 p. Взимку 1677—1678 pp. місцева адміністрація зібрала на території Київського, Лубенського, Прилуцького і Стародубського пол- ' ків кілька тисяч підвід для доставки військових вантажів у ( Чигирин⁵. Особливо тяжкою стала підводна повинність під час походів російських військ і козацьких полків у приазов- ські та причорноморські землі в 80—90-х pp. XVII ст. Сільська і міська адміністрація встановлювала черговість виділення підвід і тяглової сили, часто зловживала при цьому своєю владою) звільняючи від поїздок багатих міщан і селян й перекладаючи основний тягар на бідні прошарки населення.

Місцеві власті залучали все більшу кількість жителів до лагодження мостів і гребель на дорогах, що зв’язували населені пункти. Цю повинність виконували селяни, козаки і міщани епізодично — навесні, восени та після сильних дощів, але вона забирала багато часу і сил.

інших сіл, а також містечок. Лагодили мости і підсипали гаті на дорогах посполиті та козаки й решти ліпобережних полків.

Ha плечі народних мас Лівобережжя лягала й «загальнонародна» повинність по утриманню війська й старшинської адміністрації. Для цього селяни і міщани мусили платити спеціальний податок, розміри і види якого змінювалися залежно від політичного становища краю. У 1657 p. П. Тетеря розповідав у Посольському приказі, що в Ніжинському полку «на гетьмана» збиралося по 2—3 злотих з «диму». Частина коштів поступала в гетьманську скарбницю, інша — залишалася полковникам, які відповідали за їх збір. Протягом 1654—1658 pp. у Полтавському полку зібрано 60 тис. талярів і передано гетьману на військові потреби ^б.

Грошовий податок з «диму» не відповідав тим обставинам, що склалися на Лівобережній Україні безпосередньо після визвольної війни. B умовах майже безперервних воєнних дій, відносній вузькості внутрішнього ринку селяни не завжди мали можливість реалізувати продукцію своїх господарств, щоб одержати кошти для його сплати. Потреба ж у засобах на утримання війська ставала все гострішою. Тому «подимне» поступово було замінено натуральним податком — «стацією». Крім того, власті з 1665 p. почали збирати податок з млинів на забезпечення продовольством російських гарнізонів лівобережних міст. Зокрема, полковникам давалося на рік по 50, підполковникам і майорам — uo 25, ротмістрам і капітанам — по 20, поручикам, прапорщикам і сотникам — по 10, рейтарам, драгунам, солдатам і стрільцям — по 4 осьмачки зерна. Хоч податок походив від занять борошномельним промислом, але фактично платили його у вигляді мірчука трудящі маси. Згідно з Батуринськими статтями 1665 p. на Лівобережній Україні перебували 9600 ратних людей, відповідно і збір зерна тільки для рядового складу мав становити понад 38 тис.

Значно посилився податковий тягар народних мас після створення в 1669 p. спеціального полку чисельністю в тисячу козаків. Він став основою для формування охотницького війська, яке мало придушувати повстання трудящих і нести сторожову службу. Кількість охотницьких полків — компанійських (кінних) і сердюцьких (піхотних) — в різні роки була неоднакова, а наприкінці XVII ст. дорівнювала семи ⁸. Ha відміну від городових козаків, компанійці та сердюки не мали постійного місця дислокування і перебували на повно- му утриманні посполитих. Кожного компанійця утримували — 25, сердюка — 20 дворів. «Стація» збиралася, в основному, продуктами, а гроші поступали з орендних зборів.

У 1678 p. Військовий скарб виділив на полк Іваніева — 625, I. Новицького — 5 тис., Павловського — понад 2 тис. золотих. У наступному році старшині полку I. Новицького видано: осавулові — 20, хорунжому і писареві — по 10, обозному і сотникові — по 9, підосавулові — 7, трубачеві, цирю- ликові та довбишу — по 6, отаманам — по 4 золотих і козакам — по таляру ⁹.

Ha утримання козаків свого полку полковник K. Мига- левський зібрав «стацію» з 20 менських міщан у розмірі 80 талярів, 400 золотих, 90 осьмачок вівса і сіна, з 60 берез- нянських жителів — 520 золотих, 79 осьмачок вівса і сіна,

3 селян Городища — 55 крб., 20 золотих, яловицю, 13 баранів, 180 осьмачок вівса, багато пшеничного й ячного борошна, пшона та гороху ¹⁰. Відправивши полк I. Новицького на лівий берег Дніпра для несення сторожової служби, I. Ca- мойлович у 1686 p. наказував селянам і міщанам пускати компанійців на ночівлю, пасти їх коней, давати хліб, «живність», виділяти підводи для перевезення військових вантажів. Від утримання компанійців не звільнялися і козаки ^п. Зупинившись у Києві, компанійці за короткий строк настільки обібрали міщан, що ті змушені були скаржитися на них гетьману. Побоюючись збройного виступу киян, останній наказав полковнику вивести полк з міста ¹².

Наприкінці XVII ст. з селян поряд з натуральними збиралися податки й грошнма. B 90-х pp. на території Лубенського полку кожен з старшин-компанійців одержував житнього борошпа — по 2 четверики, гречаного і пшеничного — по четверику, пшона — четверик, вівса — 2 осьмачки, солі — 40 «гусок», на свічки і цибулю — по шостаку, на капусту —

4 шаги, па інші «присмаки» — 4 золотих. Рядовому компанійцю призначалося житнього борошна — четверик, гречаного і пшеничного — по півчетверика, пшона — 0,25 четверика, вівса — осьмачка, солі — 20 «гусок», капустиібуряків — по відру, на «присмаки» — по таляру. B даному випадку панівною залишалася продуктова рента при незначній частці грошової ¹³.

Щорічно посполиті Лубенського полку давали на утримання охотницьких полків: вівса — «полтренадцать», житнього борошна — 12, пшеничного — 6, гречаного — 4 мірки, гречаних круп і пшона — по 12 осьмачок, ячменю — 4 мірки, маку — півосьмачки, конопляного сім’я — 4 осьмачки, гороху — мірку, солі — 4200 «гусок», сиру — 4 діжки, масла — 4 «фаски», солоду — 4 мірки, лою — 5 «каменів», горілки — 400, олії — 125 кварт, меду — 4 пуди, кабанів — «полтренадцать», капусти й огірків — по «кадовбу», хмелю — «на чотири важи», солоної риби — 2, в’яленої — 1,5 «голови»,

цибулі й часнику — по 33 вінки, а також гусей, качок, курей.

Посполиті «вільних» військових сіл і містечок Лубенського полку брали участь в утриманні гетьманського двору, що I важким тягарем лягало на плечі біднішої частини населен- ' ня. Зокрема, на початку 90-х pp. з міської Пирятинської сотні власті щорічно збирали вівса — 30, житнього борошна — 15, пшеничного і гречаного — по 8, ячменю — 8, пшона — 3, гречаних круп — 3, конопляного сім’я — 2, солоду — 5 осьмачок, гороху — осьмачку, вгодованих кабанів — 2, маку — півчетверика, сиру — діжку, масла — «фаску», меду — піввідра, курей — 10, гусей і качок — по 5, цибулі й часнику — по 6 вінків, олії — 20 кварт, хмелю — четверть і 30 кіп грошей; з Гурбинської сотні — вівса — 30, житнього борошна — 15, пшеничного і гречаного — по 8, ячменю — 8, пшона і різних круп — по 3, конопляного сім’я — 2, солоду — 5 осьмачок, гороху — осьмачку, вгодованих кабанів — 2, маку — півчетверика, сиру — діжку, масла — «фаску», меду — піввідра, курей — 10, гусей і качок — по 5, цибулі та часнику — по 6 вінків, олії — 20 кварт, хмелю — четверть і 30 кіп грошей.

У 1699 p. кількість поставленої гетьманському двору npo-\ дукції збільшилася, олії, наприклад, до 125 кварт, хмелю — до 4 мірок, цпбулі та часнику — до 33 вінків. Поставки птиці й риби замінені виплатою грошей: замість діжки солоної риби — 6 кіп, «голови» в’яленої риби — 2 галяри, гуски — 2 шаги, качки — 3 чехи, курки — чех. Загальна сума цих платежів з Пирятинської та Чорнухинської сотень Лубенського полку становила понад 50 золотих. У цей час введено збір продуктів і одягу для гетьманських слуг. Посполиті названих сотень давали для них вівса — 4 осьмачки, житнього борощна — півмірки, гречаного — 2 і пшенично-

го — 1 осьмачки, пшопа — 4 четверики, грошей — 30 кіп, ко- \жухів — 2, чобіт — 2 пари ¹⁵

Незважаючи на втручання гетьмансько-старшинського адміністративного апарату, феодали не завжди могли змусити народні маси працювати на себе. Тому вони почали запроваджувати приховані способи визиску як залежного, так і особисто вільного населення. 3 цією метою козацька старшина, шляхта і монастирі використовували своє право про- пінації — монополії на виготовлення і продаж горілки через корчми або на торгах, на торгові збори, різні мита та подарки. Тобто своє феодальне право вони перетворили в одне з головних джерел збагачення.

Види податків на території Лівобережної України в другій половині XVII ст. можна визначити за офіційними даними першої чверті XVIII ст., на які дослідники ще не звертали уваги. Справа в тому, що у зв’язку з численними скаргами селян і міщап на посилення експлуатації з боку козацької старшини Петро I у 1722 p. наказав гетьманській канцелярії скласти список податків, які збнралнся на Лівобережжі після визвольної війни ¹⁶. У надісланому до Петербурга списку серед них названі: податки з різників, винокурів, калачниць та інших ремісників; з воскобоєнь, солодовень і броварень; з винокурних казанів, пасік і бортних дерев; ступних і фо- люшних кіл млинів; ратушнпх корчем і відкупних дворів; торгових місць і ратушних комір; з різницьких комір і рибних «ловель»; за продані на торгах сіль, хліб, рибу, волоське вино, брагу та інші дрібні товари; «ярмаркове» з купецьких підвід; «повідне» з виведеної на продаж худоби; «покуховне» з вивезених на продаж горілки і дьогтю; «скатне» з продаваних оптом горілки і дьогтю; «відкупне», «поківшове» і «ио- відеркове» з «скатної» горілки; «скапщина»; «вагове» з продаваних на пуди товарів; тютюнова десятина; «перевізне» через ріки; «стація»; грошовий чинш; «куничне» з весіль тощо ^І7.

Розміри податків у різних полках були неоднаковими. B одних з них з куфи привезеної на продаж вищої якості горілки збиралося по 2—3, гіршої — по 1 крб. грошей, в інших — відповідно по 1 крб. 20 коп. або по 1 крб., «скатне» з проданої оптом горілки — по 50, 25 і 20 коп., «покуховне» з дьогтю — по 60, 50 і 20 коп., а «скатне» — по 25, 20 і 6 коп.¹⁸ У 70-80-x pp. розмір «скапщини» за приготування пива посполитими становив півзолотого, з козаків же бралися «повідеркове» і «скотщина» (напевне, залежно від кількості відгодовуваної брагою худоби) ¹⁹. Якщо у Стародуб- ському полку податок з дьогтьових майданів дорівнював діжці дьогтю й копі грошей, то у Чернігівському — 1 крб.

50 коп. і 5 відрам дьогтю або 60 коп. і 3 відрам дьогтю ²⁰. 3 селітряного майдану за літній період роботи бралося на полкову артилерію 4 і генеральну — 16 пудів селітри ²¹.

До Військового скарбу з Чернігівського полку в 1668— 1672 pp. надходила — «індукта» за імпортовані товари з розрахунку двох копійок з карбованця їх вартості. Протягом 1672 — 1687 pp. розмір «показанщини» з посполитих цього полку збільшився з одного до чотирьох карбованців. Населення містечок Березна, Мена, Сосниця та навколишніх сіл платило «стацію» хлібом і худобою, а козаки, що не відбували військової служби,— «поколющину» і «покабанщп- ну». B Білоусівській сотні «поколющина» становила від одного кола — 6, Седнівській — 4, а «покабанщина» — по 1,5 крб., Городнянській — відповідно по 4 і 1,5, Менській — по 4 крб. і 25 алтин, Понорницькій — по карбованцю. Від сплати цих податків звільнялися власниіш млинів з числа козаків, що служили у війську, «знатних військових товаришів», старшини і духовенства. Протягом 1687 — 1708 pp. на посполитих полку «уставлено вновь» податок з тютюнових плантацій, залежно від їх розміру — від однієї до трьох гривен. Продуктова рента на утримання війська була замінена у цей час грошовою. Зокрема, посполиті Березної та Мени платили щороку — по i00, Синявки — 7, Сосниці — 15, Стольного — 20, а всього 242 крб.²²

Крім податків, що збиралися до Військового скарбу, старшина Чернігівського полку в другій половині XVII ст. додатково оподаткувала населення. Крім «показанщини», вона «установила другую новую дачу... з шинков по полкопы, и по копе, от погребов шинковых же, по полкопы, от казаков, что пиво варят по копе, и по таляру, от солодовни, что солод делают по копе. И та дача собираетця бывало всякого года вместе с винницкою показанщиною до скарбу полкового» ²³. Одержані кошти йшли на утримання полкової артилерії, канцелярії, плату полковому гіисарю та осавульчикам. Чернігівські полковники самовільно встановили в містечках Городиянської, Любецької, Ропської та Седнівської сотень митниці, де збирали на свою користь мито з імпортованих або експортованих товарів, розміром 2 коп. з підводи.

Окремо з населення збиралися податки і торгові мита ще й у казну та на утримання ратуш. У 1666 p. царський уряд ввів нове оподаткування, згідно з яким із привезених у лівобережні міста на продаж товарів бралося в казну — по 10 і ратушу — по 4 коп., з вагових товарів — по 4 коп., з транзитних — відповідно по 10 і 2 коп. з кожної підводи, а також «мостове» — по 10 і 2 коп.²⁴ Ha чернігівську ратушу збирали «перевозове» з перевозу через Десну під Черніго-

^ом, «поківшове», «вагове», податок з млина, прибуток від вилову риби в 10 навколишніх від міста озерах. Загальна сума цих зборів за рік дорівнювала 200 крб. 3 ярмаркових будок у ратушну скарбницю щорічно надходило по 20 крб. Ha ратушу м. Седнева збиралося з четверика проданого хліба по 3 шаги, «вагове» — по 2 коп. з пуда товарів, з привезеної на продаж підводи риби, солі, олії — по 2 коп. Ha ратушу м. Сосииці йшли торгові збори з проданих хліба (за четверик по ківшу), риби і солі. 3 продавця і покупця коня або вола збирачі торгових мит брали по одній і з підводи товарів по 4—5 коп. «заставного», а з куфи горілки — по 2 крб.²⁵ У 1698 p. гетьман дозволив ніжинському магістрату збирати на свої потреби «вагове», «повідеркове», «скатне», «повідне», «помірне», «дьогтьове» і «воскобійне»: «А имати c того весового, c пуда — по 4 денги; c ведра по 2 денги; скатное, с куфы вина — по золотому; з бочки вина — по древнему; от вари пива, c козака — по 4 денги, a c мужика — по золотому; с продажи лошадей и быков, и яловиц — по 3 денги; с осмачки хлеба — ляцкая(?); от закладу воску — по 2 алтина; а продажа дегтю полная по всему месту и подваркам — одна ратушная имеет быти, а окромя той никто дегтю продажного держати не имеет». Купцям заборонялося зважувати товари не ратушними безменами і кантарами, міряти мед і спиртні напої особистими відрами ²⁶.

He уникли оподаткування й такі ритуали, як весілля та хрестини. Зокрема, за вінчання молоді платили священикам, протопопам і сотникам по 2—3 крб., хто не мав грошей на внесення «куничних», мусив відробити певну кількість днів у господарствах названих осіб ²⁷.

L 3 розгалуженням адміністративного апарату, заведенням старшиною, магістратами і ратушами своїх господарств на жителів «вільних» військових сіл накладаються додаткові податки, вводяться нові повинності. Жителі Варви Прилуцького полку в 1744 p. згадували, що за полковництва Л. Горленка (до 1687 p.) на утримання приїжджих чиновників з «посполитых денги в год разов по два и по три... сверх же того на служителей сотенных, а именно на xopy- жого по едиой, а на писаря по две копейки, да на сторожей сотни Варвинской полевых со всякого мещанского н посполитого двора денег по две копейки, овса по четверику, по ед- ному хлебу, по гусце соли, по кварте пшона, да на мистра (ката.— Авт.) прилуцкого со всякого мещанского и посполитого двора взимается бывало денег по копейке... Ha двор полковничий и на ратуш бившую для переездов сено бивало косят и тое укошенное сено как в двор полковничий так и в ратуш своим скотом перевозят, да на лошадей артилеріи полковой прилуцкой сено бивало косят же... Ha ратуш никаких денежних и хлебних поборов не собиралось, только за гетманов бивших Мазепи и Скоропадского побор бил (кой називался стациею) на гетманскую музику и на его кухню со всякого обивателя по пропорціи их имуществ мукою ржаною, пшеничною и гречаною, солодами, семям конопляним, горохом, маком, кабанами и птаством, денгами же ничего не сбирано, да пред наступлением каждого праздника Воскресения Христова собираются бывало з местечка и сел з посполитих свободних гуси, утки, кури, яйця и поросята, и то все во двор бивших полковников прилуцких... отсилается бивало» ²⁸.

Посполитих «вільних» військових сіл Богдани, Горбані, Жорнокльови, Плешкані, Чопилки Переяславського полку, крім виконання «загальнонародних» повинностей і сплати податків, «и до дворов полковничих в малих работизнах потягано, з відома сотницкого». Селяни містечка Леплява та сіл Келеберда і Решітки косили сіно і возили дрова для потреб дворів місцевого полковника і сотників. Старожили інших сіл цього ж полку розповідали в 1729 p., що після визвольної війни вони належали до «диспозиціи войсковой гетманской» і полковники та інша полкова старшина змушували їх виконувати різні «работизни» ²⁹. Хоч ці роботи і названі адміністрацією малими, насправді ж разом узяті вони були досить обтяжливими. Жителі «вільних» військових сіл Березна і Городище Чернігівського полку, крім сплати «стації», косили траву й заготовляли дрова для двору гетьмана. Такі ж повинності виконували жителі й інших населених пунктів ³⁰.

Крім виконання «загальнонародних» повинностей і сплати такого ні характеру податків, козацька старшина змушувала й міщан працювати на полковників і сотників, задарма виконувати роботи на користь козацького війська, привласнювала прибуткові галузі міського господарства. У квітні 1654 p. депутати від Переяслава просили в царя грамоту на повернення захоплених старшиною городів і грошових зборів за варіння пива та ситіння меду, звільнення міщан від утримання гінців і послів, що проїжджали через місто. У тому ж році чернігівські міщани писали в Москву, що «... c них же, мещан, емлют черниговские полковники для работы мастеровых людей — плотников, сапожников, рыбаков, портных, мастеров-серебрянников, лучников, седельников, кузнецов, гончаров, пильников, музыкантов, слесарей, бочаров и за работу тем майстеровым людям ничего не платят... да сверх того они, полковники, емлют с них мещан, подводы для всякой своей работы» ³¹. У всіх містечках Полтавського полку

цехові ремісники в 80-х pp. «з черги десятковой,— писав місцевий полковник Ф. Жученко у 1687 p.,- як тяглость посполитую всякую, яко и належитую сторожу мескую отбу- вают» ³². Ремісники відбували на користь міської верхівки та старшини повинності нарівні з селянами і, крім того, несли ще й сторожову службу. Щоб не допустити повстання у Кобеляках, полковник у 1687 p. звільнив ремісників шевського цеху від необхідності виділяти людей для її несення у містечку та на прилеглих до нього полях членів міської ратуші.

Матеріальне становище міщан погіршувалося ще й внаслідок свавілля та зловживань міської верхівки й старшини. Київський війт Ж. Тадрина в 80-х pp. під виглядом підводної повинності забирав у киян коней, використовував їх у своїх торгових операціях або ж змушував трудящих відкупатися. Війт у «распродажи многие неправды делал многим людям и наказанье чинил без суда... A жена его Жданова... жен ихних мещанских ревнуя к мужу своему на прелюбодеяние бывала нещадно и пекла железом и мучила безневинно, а иных нассмерть убивала» ³³. Потерпілі не скаржилися на Ж. Тадрину, боючись «його лютости». Внаслідок непомірних податків і поборів багато киян розорилося і, залишивши свої будинки, розійшлося в інші міста, де феодальний гніт здавався слабшим.

He поступався війту в зажерливості й київський полковник. У 1687 p. він заборонив міщанам виганяти худобу на пасовища, які здавна вважалися громадськими, підвищив ціну за користування мостами через Дніпро та Ірпінь, багато козаків становив на постій у міщанські двори. Звільнивши від «стації» 200 ремісників з слободи Кожум’яки, полковник змушував їх платити податок тільки йому. Він привласнив також гроші, зібрані з привезеного на продаж у Київ хліба з різних районів України, вйрубав велику ділянку лісу, що належала місту³⁴. Такі ж методи збагачення застосовував і прилуцький полковник. Після кількох скарг ремісників кравецького цеху м. Прилук у 1692 p. на надмірну експлуатацію він звільнив кравців від жнивування і заготівлі сіна, однак наказав, як і раніше, утримувати компанійців та виділяти кількох майстрів для кравецької роботи в його маєтку ³⁵. I в усіх інших випадках козацька старшина, звільняючи посполитих від сплати окремих податків та виконання повинностей, одночасно сама посилювала їх експлуатацію.

Незважаючи на формально існуючі політичні, економічні та соціальні привілеї, рядове козацтво також зазнавало феодального визиску. 3 кожним роком все тяжчою ставала для нього основна повинність — військова. Відправляючись у похід, кожен козак повинен був мати коня, справну збрую, мушкет, шаблю, спис, набої і запас харчів. Bce це вимагало витрат значної суми грошей. B умовах майже безперервних воєнних дій такі походи відбувалися досить часто і надовго відривали козаків від своїх господарств, внаслідок чого ті економічно занепадали.

B окремих випадках старшинська адміністрація змушувала козаків, що не могли брати участі в походах, платити податок на утримання охотницьких полків. He допомагали навіть спроби перейти у підсусідки і таким чином уникнути як військової повинності, так і зростаючого податного гніту. Такі факти мали місце в Новгород-Сіверській сотні Стародуб- ського, Мринській — Ніжинського та в інших полках Лівобережної України ³⁶.

У листопаді 1676 p. козаки з Нехаївки Ніжинського полку скаржилися в гетьманську канцелярію на те, що власник села полковник I. Новицький порушував їх права і привілеї, змушував нарівні з селянами давати «стацію» на утримання компанійців. Для цього полковник посилав у село своїх челядників, які силою забирали в них продукти харчування ³⁷. Крім того, козаки мусили косити траву, заготовляти сіно і дрова, доглядати скот, брати участь у спорудженні господарських будівель, виконувати інші роботи.

За заняття бортництвом на монастирських землях козаки платили монастирям «медову данину». Такий податок існував, зокрема, в селах Івот, Мельня, Озаричі Стародубського полку. Спроби козацького населення краю уникнути його закінчувалися безуспішно. Козаки кілька разів на рік мусили давати генеральній, полковій та сотенній старшині так звані ральці — подарунки. Хоч формально вони й вважалися добровільними, але по суті були обов’язковими. Якщо після визвольної війни «ральці» давалися натурою (птиця, м’ясо-мо- лочна худоба тощо), то наприкінці XVII ст.— переважно грошима ³⁸. Розмір цієї данини не був точно визначений. Заміна натуральних податків грошовими платежами відповідала загальному розвитку економіки краю, який характеризувався дальшим поглибленням товарно-грошових відносин.

Зростання феодальної земельної власності та зміцнення політичної влади українських феодалів супроводжувалися посиленням визиску селян «вільних» військових сіл, міщан і козаків Лівобережної України. Основними формами експлуатації цих груп населення стали «загальнонародні» повинності та податки. Селяни, міщани і частково навіть козаки утримували охотницьке військо та розгалужений адміністративний апарат. Крім того, козацька старшина, шляхта,

монастирі й міська верхівка змушували селян «вільних» військових сіл, міську бідноту і частину рядового козацтва виконувати у своїх маетностях польові роботи та інші «робо- тизни», які поки що мали епізодичний характер. Протягом другої половини XVII ст. збільшилися кількість і розміри податків, повинностей та торгових мит, внаслідок чого матеріальне становище народних мас погіршилося.