3. Розпад колоніальної системи та модернізація країн третього світу.
Інший важливий геополітичний наслідок другої світової війни полягав у руйнації усталеної колоніальної системи. Це сталося невипадково, передовсім тому, що великі європейські метрополії- і переможці і переможені -були суттєво ослаблені.
Йдеться про Великобританію, Францію, Італію,Бельгію, Голландію. Отже, на відміну від ситуації, яка склалася після пертої світової війни, коли колонії були лише перерозподілені, тепер зробити це виявилося неможливим. Метрополії позбулися змоги контролювати свої підопічні території, що стало однією з причин активізації національно-визвольних рухів та появи нових незалежних держав. У числі перших були Снрія, Ліван, Індія, Алжир, Марокко, Кувейт, Бахрейн та інші. Слідом за країнами Азії та Північної Африки на шлях незалежного розвитку стали народи чорної Африки. При цьому тільки I960 року, названого "роком Африки", політичної самостійності домоглися 17 держав - колишніх колоній Великобританії, Франції, Італії, Бельгії. В середині 1970-х років здобули незалежність ко-лишні португальські колонії. 1989 року колоніальне ярмо скинула остання,, на Африканському континенті країна - Намібія. Передача Китаю Гонконг; (1997 рік) та Макао (1999 рік) завершила історію колоніалізму Заходу Азії.Новостворені незалежні держави з числа колоній та напівколоній так її не змогли одразу домогтися повної незалежності - як економічної, так і пол-"' ітичної. Цей "вакуум влади" активно і небезуспішно почали заповнювати СРСР та США, які ніколи не були чистими метрополіями. СРСР - під гаслами побудови комуністичного раю; США - встановлення демократії. Тому, колишні колонії перетворилися на арену часто доволі гострих зіткнень гео-політичних інтересів Радянського Союзу та Сполучених Штатів.
Так планета поділилася на "три світи": перший - це група розвішених та близьких до них .країн Західної Європи та Північної Америки, а також
18
низка азіатських країн, які домінували у світовій економіці ( на них припа-дає 25 відсотків сучасного світу), другий - країни соціалггичного табору (26 країн з населенням в 1.7 млрд. осіб, або 37 відсотків населення планети), та країни "третього світу" - колишні колонії і латиноамериканські країни, об'-єднані комплексом відповідних характеристик: відсталістю економік, не-зрілістю соціально-партійної системи, переважанням аграрного сектору та селянства, збереженням традиційних патріархальних, племінних, кланових структур та їх елементів тощо.
За цією - останньою - групою країн закріпи-лася також назва: "країни, що розвиваються", оскільки провідне завдання їхнього розвитку полягало у подоланні економічної відсталості, модернізації економіки та у досягненні справжньої економічної й політичної незалежності.Процес набуття новоствореними країнами повноцінної самостійності відбувався суперечливо, зі значними труднощами. Через слабкість національної буржуазії, партійних структур політичну владу перебирала армія, яка ініціювала державні перевороти та військові режими. В ряді країн домінували різні національні варіанти соціалізму - ісламський, африканський, індійський тощо. Значного поширення набули антизахідні та антимо-дерністські настрої, пропаганда ідей особливого шляху розвитку, відкидання загальноцивілізаційних набутків.
Незважаючи на складність цих проблем, більшість країн Азії, Латинської Америки та деякі країни Африки перетворилися упродовж другої половини минулого століття з переважно аграрних в аграрно-індустріальні і навіть на передові індустріальні держави. За групою азіатських країн закріпилася назва нових індустріальних, або "азіатських драконів". Це -Гонконг, Сінгапур, Тайвань та Південна Корея. Латиноамериканські країни переорієнтувалися на створення власної імпортнозамінної індустрії і домоглися значних успіхів у різних сферах економіки. Країни, що розвиваються, відіграюють важливу роль у світовій політиці, інтеграційних процесах.