10.1. Поняття, значення й ознаки співучасті

Досі з методичною метою ми розглядали різні аспекти індивідуальної злочинної поведінки. Але на практиці значна кількість злочинів вчиняється не однією особою, а двома і більше суб’єктами злочину.

Інститут співучасті є невід’ємною складовою частиною системи інститутів кримінального права. Призначення інституту співучасті полягає в тому, що з його допомогою:

а) визначається коло діянь, безпосередньо нормами Особливої частини КК не передбачених, але таких, які повинні тягнути за собою кримінальну відповідальність в силу їх суспільної небезпечності. Норми Особливої частини КК сформульовані стосовно діяльності виконавців злочину, а кримінальну відповідальність повинні нести і ті, хто організував вчинення злочину, підбурював на його вчинення, сприяв його вчиненню, хоча безпосередньо і не брав участі у виконанні його об’єктив ної сторони;

б) вирішується питання кваліфікації дій співучасників;

в) використовуючи чіткі критерії закону, суди мають можливість, призначити справедливе, адекватне вчиненому покарання всім категоріям осіб, які брали участь у спільному вчиненні злочину (у спільній злочинній діяльності).

При вчиненні злочину в співучасті підставою відповідальності є склад злочину, ознаки якого описуються у нормах, що містяться в Загальній та Особливій частинах КК.

Ст. 26 КК дає поняття співучасті: Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Із цього визначення випливають об’єктивні й суб’єктивні ознаки співучасті.

Об’єктивні ознаки співучасті:

у вчиненні злочину беруть участь декілька суб’єктів злочину, тобто дві або більше особи, кожна з яких повинна мати ознаки суб’єкта злочину (фізичність, осудність, досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність).

злочин здійснюється спільними зусиллями всіх співучасників. Спільність зусиль полягає в тому, що: а) злочин — результат взаємообумовленості діяння всіх співучасників; б) наслідок злочинної діяльності є неподільним, загальним для всіх співучасників, який би “внесок” не вніс той чи інший з них у вчинення злочину. Всі вони вважаються такими, що вчинили саме цей злочин, і діяння всіх співучасників, як правило, кваліфікуються за тією статтею Особливої частини КК, за якою кваліфікуються діяння виконавця (виконавців), крім випадків ексцесу виконавця (про це пізніше); в) між діянням кожного співучасника і злочином, вчиненим виконавцем, існує необхідний причиновий зв’язок, який свідчить про те, що злочин є наслідком спільної діяльності всіх співучасників, і, отже, — наявні передумови для відповідальності всіх співучасників на єдиних підставах.

Будь-яка суспільно небезпечна діяльність, яка здійснюється у зв’язку з вчиненим злочином, але не перебуває у причиновому зв’язку з його наслідком, не є співучастю. Тобто співучасть можлива тільки до закінчення злочину, до припинення посягання на відповідний об’єкт.

Співучасть можлива й у вигляді приєднаної діяльності, коли особа вносить свій “внесок” у закінчення злочину, розпочатого іншими. Скажімо, побачивши, що знайомі незаконно заволодівають транспортним засобом, штовхаючи його руками, особа приєднується до цього процесу, чим сприяє завершенню злочину.

Спільність дій відсутня, а отже, відсутня й співучасть, коли декілька осіб незалежно одна від одної завдають шкоду одному і тому ж об’єкту. У такій ситуації кожний виконує самостійно склад відповідного злочину. Скажімо, кожний суб’єкт окремо викрадає певні предмети з вагону, який був залишений без охорони.

Як правило, співучасть здійснюється шляхом дії, але можливі випадки співучасті й шляхом бездіяльності. Скажімо, охоронець за попередньою змовою не чинить перепони викрадачам майна.