Усвідомлення можливості доведення злочину до кінця

означає, що особа розуміє відсутність непереборних перешкод на шляху до досягнення злочинної мети і все ж таки відмовляється від подальшого вчинення злочину.

Мотиви відмови можуть бути дуже різними: це і “прозріння” щодо негідності злочинного прояву або жалість до потерпілого, це й страх за свою долю, небажання нести відповідальність тощо.

Якщо ж злочин не доведено до кінця з причин, які не залежали від волі особи (вилучення приготовленої для злочину зброї, неможливість відкрити сейф тощо), немає підстав говорити про добровільну відмову, і має наставати відповідальність за готування до злочину чи замах на нього.

В п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. ? 4 “Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини” сказано: “У відповідності зі статтею 18 КК (у КК 2001 р. — ст. 17) добровільна відмова від вчинення зґвалтування виключає відповідальність за замах на даний злочин. Для визнання відмови від зґвалтування добровільною потрібно встановити, що особа, маючи реальну можливість довести цей злочин до кінця, відмовилась від цього і з власної волі припинила злочинні дії. В таких випадках особа може нести відповідальність за фактично вчинені нею дії, якщо вони утворюють склад іншого злочину.

Разом із тим, суди повинні мати на увазі, що не може визнаватись добровільною відмова від зґвалтування, котра викликана неможливістю подальшого продовження злочинних дій з причин, не залежних від волі винного (наприклад, коли цьому перешкодили інші особи, або насильник не зміг подолати опору потерпілої, або не міг закінчити злочин з фізіологічних причин тощо)”.

Остаточність (безумовність) відмови означає, що особа відмовилася від доведення злочину до кінця не на певний час, з “технічних” або “тактичних” міркувань, а безповоротно, назавжди.

Закон говорить про добровільність відмови на стадії готування до злочину або замаху на злочин.

Добровільна відмова на стадії готування до злочину і незакін-ченого замаху на злочин можлива завжди: особа повинна припинити свої дії, спрямовані на закінчення злочину.

На стадії закінченого замаху добровільна відмова можлива тільки в тих випадках, коли між діянням особи і суспільно небезпечними наслідками є певний час і особа, що прийняла рішення про добровільну відмову, має можливість у цей час втрутитись у розвиток причинового зв’язку і припинити його у напрямку настання злочинного результату. Такий випадок добровільної відмови передбачає тільки активні дії особи. Скажімо, дала людині склянку з отрутою, але потім встигла вибити її з рук потенційного потерпілого. Або налаштувала самостріл на конкретну людину, але повернулася і зняла його.

Коли ж між діянням та його наслідками немає реального часу для втручання особи в процес розвитку причинового зв’язку, добровільна відмова неможлива. Скажімо, зробивши постріл у людину, не можна здійснити добровільну відмову від доведення злочину до кінця. Можлива відмова від повторного пострілу, якщо перший не влучив у людину. Проте це не знімає відповідальності за замах на вбивство.

Згідно з ч. 2 ст. 17 КК кримінальна відповідальність при добровільній відмові можлива лише в тому разі, якщо фактично вчинене особою діяння містить склад іншого злочину. Тобто, цей склад злочину виник “попутно” в процесі виконання злочину, від доведення якого до кінця особа відмовилась. Скажімо, придбання вогнепальної зброї для вбивства, від якого надалі особа добровільно відмовилася, становить склад злочину — незаконне придбання вогнепальної зброї (ч. 1 ст. 263 КК). Нанесення середньої тяжкості тілесних ушкоджень при замаху на зґвалтування, від доведення якого до кінця особа добровільно відмовилася становить склад злочину — умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 КК).

Інститут добровільної відмови стосується тільки умисних злочинів, бо необережні злочини не мають стадій попередньої злочинної діяльності. Зауважимо також, що в ст.

Треба підкреслити, що інститут добровільної відмови базується на принципі гуманізму, він має велике профілактичне, запобі-гальне значення і покликаний дати можливість особі не стати злочинцем “до останньої миті”.

При закінченому злочині добровільна відмова неможлива. З боку злочинця в такому разі можливе дійове каяття. Воно можливе також і при незакінченому злочині, якщо він не був доведений до кінця з причин, що не залежали від волі злочинця.

Дійове каяття злочинця полягає в його активній поведінці після вчинення злочину, яка знаменує його бажання максимально зменшити заподіяну шкоду. Дійове каяття можливе після вчинення як умисного, так і необережного злочину.

Дійове каяття може полягати у з’явленні із зізнанням, щирому каятті (об’єктивно доведеному осуді свого діяння і бажанні спокути своєї вини), активному сприянні розкриттю злочину, добровільному відшкодуванні завданого збитку або усуненні заподіяної шкоди, інших подібних діях.

Перелічені дії розглядаються законом як обставини, що пом’якшують покарання (п. 1, 2 ч. 1 ст. 66 КК). Якщо особа вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, то при дійовому каятті вона має бути звільнена від кримінальної відповідальності (ст. 45 КК).

Особлива частина КК містить декілька норм, які передбачають звільнення особи, що вчинила злочин, від кримінальної відповідальності у зв’язку з її посткримінальними діями, характерними для дійового каяття.

Так, особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені ч. 1 і 2 ст. 212 КК (ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів), звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов’язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною оплатою (фінансові санкції, пеня) (ч. 4 ст. 212 КК).

Контрольні питання

Які стадії можливі при вчиненні умисного злочину?

Що таке готування до злочину і чим воно може характеризуватися?

Замах на злочин і його види.

У чому полягає закінчений злочин і який момент закінчення різних видів злочину залежно від конструкції їх складу?

Добровільна відмова при незакінченому злочині й відмінність її від дійового каяття.