Суб’єктивні ознаки співучасті:
а) єдність умислу співучасників. Умисел об’єднує всіх співучасників у їх ставленні до спільно вчиненого діяння. Умисел передбачає погодження поміж співучасниками, яке може носити характер усної чи письмової домовленості (з використанням сучасних засобів зв’язку: факсу, електронної пошти тощо), а також конклюдентних дій (від лат.
concludereц—щмов-чазна згода, що полягає у жестах, міміці обличчя). У разі співучасті без попередньої згоди досить взаємного усвідомлення осіб щодо спільної злочинної діяльності і єдиного наміру вчинити злочин разом.Інтелектуальний і вольовий моменти умислу при вчиненні злочину в співучасті носять дещо специфічний характер.
Інтелектуальний момент характеризується, по-перше, усвідомленням співучасником суспільної небезпеки діяння, яке вчиняє виконавець (мова іде про інших співучасників), і суспільної небезпеки власного діяння, яке “працює” на загальний для всіх співучасників злочинний наслідок. Відсутність розуміння суспільної небезпеки власних дій означає відсутність співучасті. Так, не буде співучасть у діях особи, що віддала всій автомобіль іншій особі, яка взяла його під приводом “відвідати родичів”, а фактично з його допомогою вчинила злочин.
Для наявності співучасті досить знання особою про наявність хоча б одного співучасника. Скажімо, підбурювач може знати тільки про одного виконавця, насправді ж їх було декілька.
По-друге, співучасник передбачає, що дії виконавця, із врахуванням його “внеску”, будуть сприяти розвитку причинового зв’язку в напрямку досягнення тих суспільно небезпечних наслідків, настання яких бажають або свідомо припускають співучасники.
Вольовий момент умислу полягає в бажанні або свідомому припущенні настання наслідків, що повинні настати в результаті дії виконавця і заради яких здійснювалася спільна діяльність співучасників.
Мотиви і цілі, з якими діють співучасники, можуть бути однаковими, а можуть бути й різними. Скажімо, організатор вбивства може діяти з мотиву помсти, а виконавець — з корисливих мотивів;
б) співучасть можлива тільки в умисних злочинах.
У необережних злочинах вона неможлива. Адже тільки в процесі вчинення умисного злочину відбувається поєднання спільних зусиль співучасників, які відображають єдність їх умислу на досягнення бажаного злочинного результату. В необережних злочинах у винних нема ані бажання, ані свідомого припущення настання суспільно небезпечного наслідку. Тому поєднати свої зусилля для досягнення єдиного наслідку при необережному злочині неможливо.Можлива ситуація так званого необережного співзаподіювання, коли декілька осіб своїми необережними діями призводять до настання єдиного наслідку. Але це не може бути визнано співучастю з причин, уже зазначених. Кожен має відповідати окремо за вчинений злочин. Скажімо, двоє мисливців, побачивши, що ворушаться кущі, вирішили, що то йде вепр, і, змовившись, зробили в цьому напрямку постріли, які стали причиною смерті людини. Тут немає вбивства, вчиненого групою осіб, а є вбивство через необережність, що має інкримінуватися кожному суб’єкту окремо.