6.1. Визначення адміністративного права

Виникнення та розвиток адміністративного права у Німеччині припадає на першу половину XIX ст. Саме тоді воно починає формуватися як самостійна галузь.

Адміністративне право визначається як сукупність правових норм, котрі специфічно дійсні для управління (тобто, не поширюються на кожного, будь-якого громадянина, підприємця тощо).

Отже, поняття адміністративного права є тісно пов'язаним з поняттям державного або публічного управління, тому що адміністративне право вважають у Німеч-

469

чині правом публічного управління. Останнє розглядається як діяльність та функція соціальної, організованої державою системи органів.

Засновником німецької школи адміністративного права вважається Отто Мейєр. Під публічним управлінням він розумів діяльність держави із здійсненням її цілей, за винятком законодавства та судочинства. Таким чином, із наведеного можна зробити висновки: адміністративне право є частиною публічного, його адресатом є державне управління.

Німецька теорія адміністративного права, як і теорія публічного управління, розвивається у руслі континентально-європейської традиції. На думку німецьких ад-міністративістів, адміністративне право не можна вивчати, не досліджуючи паралельно теорію публічного управління.

Публічне (адміністративне) управління, котре має велику кількість визначень у німецькому адміністративному праві, завдячує цим різноманітності видів публічної діяльності, з якою воно, у свою чергу, також тісно пов'язане.

Саме поняття публічної діяльності визначається, як і предмет адміністративного права у Франції, традиційним для Німеччини методом виключення. Так, до публічно-правової діяльності належить діяльність, за винятком приватноправової, де громадяни і юридичні особи виступають у взаємовідносинах з органами управління в якості рівноправних суб'єктів. Словник адміністративного права ФРН виводить поняття адміністративного права із завдань управління і характеризує його як «публічне право, що не є конституційним, державним або процесуальним».

Розмежування приватного та адміністративного права є, таким чином, дуже важливим для визначення адміністративного права. Воно викликає чимало суперечок, але є необхідним з ще й практичної точки зору принаймні для визначення підсудності.

470

Існує три теорії розмежування адміністративного і приватного права: теорія інтересів, субординацій та теорія суб'єктна (спеціальна, адресатна).

Теорія інтересів, що ґрунтується на різниці інтересів, що захищаються (приватні та публічні) є даниною традиції.

Друга теорія — субординаційна — ґрунтується на широко відомому методі регулювання, тобто на розмежуванні відносин суб'єктів, що є рівними, і таких, котрі перебувають у відносинах влади — підпорядкування. Третя своєю основою має критерій уповноваженості. До публічного (адміністративного) права відносяться всі ті приписи, котрі уповноважують діяти державу або іншого носія публічної влади.

В історичному аспекті у розвитку системи адміністративного права розрізняють три етапи:

1. Управління періоду абсолютизму в умовах пол

іцейської держави;

2. Управління періоду ліберальної «правової держа

ви»;

3. Управління періоду «суспільства споживання».

Сформований у другий період принцип законності стає

визначальним для публічного управління і означає підкорення адміністрації праву, а отже — судовому контролю. Цей принцип стосується всієї діяльності адміністративних органів: спочатку і найперше індивідуальних адміністративних рішень, для яких він означає, що будь-який особливий захід мусить відповідати встановленим загальним нормам, і також нормативних адміністративних актів, що самі мають відповідати цьому принципу (Ж. Зіллер).

Крім цього, в останній період формується управління, що ґрунтується на принципі соціальної держави. Соціальна держава передбачає її пристосування до потреб суспільства. У Німеччині навіть прийнято Соціальний кодекс, який у своїй Загальній частині діє з 1976 р.

Разом із принципом законності і соціальної держави підґрунтям сучасного публічного управління Конституція ФРН виголосила також принцип правової держави.