Правові системи країн Африки

Своєрідність права африканських країн полягає в тому, що вони багато століть жили лише за нормами звичаїв. Підпорядкування звичаю було здебільшого добровільним: кожен вважав за обов’язок жити так, як жили його пращури.

В африканських народів існує дуже багато звичаїв. Кожна з общин має свої власні звичаї, які або суттєво, або незначно відрізняються від звичаїв інших общин навіть усередині одного регіону або етнічної групи. Про кількість звичаїв можна судити за кількістю общин (наприклад, Екваторіальна Африка і Бельгійське Конго налічують понад 1500 народностей, тільки в Судані їх більш ніж 579).

В Африці були народності з монархічним і демократичним режимам, а також чимало первісних племен. Сім’я була іноді матріархальною, іноді патріархальною, причому обидва типи зустрічалися в численних варіантах. Та незважаючи на велику кількість звичаїв на континенті, поділеному на численні общини, можна констатувати, що існує дещо спільне, певні ознаки, які відрізняють африканське право від європейського.

В уяві африканця звичай пов’язаний із чимось міфічним, тому порушення звичаю може призвести до неймовірної негативної реакції духів Землі, адже природне і надприродне, поведінка людей і поведінка природи — все взаємопов’язане в цьому світі. Африканський звичай заснований на ідеях, які відрізняються від пануючих у сучасній західній думці. Світогляд африканців не знає ідеї прогресу. !нтерес жителів цьо- го континенту сконцентровано на групах (каста, село), а не на їх елементах, тобто індивідах та сім’ях. Земля, на їх думку, належить більшою мірою їх пращурам або прийдешнім поколінням, а не тим, хто нині живе на ній. З їхньої точки зору, шлюб — це радше альянс двох сімей, аніж союз двох людей. Не можна сказати, що особистість цілком ігнорується, вона визнається, але по відношенню до зовнішнього світу єдиним суб’єктом є група. Ця концепція залишає небагато місця поняттю суб’єктивних прав.

Традиційне право не могло вирішити всіх питань, які виникли в XIX-XX ст. Розвиток права в деяких галузях, наприклад, у новому торговому праві, був необхідним. Для цього потрібно було перебудовувати власне право країн Африки за західними зразками. Зазвичай воно відображало юридичні концепції країни-метрополії тієї або іншої африканської колонії. Але використання права метрополії не було ні автоматичним, ні повним. Кодекси і закони метрополії застосовувалися лише в тому разі, коли декрет спеціально передбачав їх застосування на різних територіях. Як правило, відносини між членами однієї і тієї ж общини або різних общин регулювалися звичаями, а західне право було необхідне, аби регулювати відносини іноземців, які проживали в цих країнах, а також їх відносини з місцевим населенням.

Колонізаторська влада проголошувала, в принципі, повагу до звичаїв, але заходи, які вона здійснювала для розвитку цього принципу, призводили до зворотного результату.

Еволюція права, що відбувалася під час колонізації, була необхідною для африканського народу. Після проголошення незалежності африканськими країнами ця еволюція продовжилася. Право західного зразка, встановлене країнами-колонізаторами, було підтверджене новими керівниками в нових державах і навіть у тих країнах, які стали на шлях побудови соціалістичної моделі суспільства.

Сучасне право африканських країн створюється для суспільства, в якому співіснують численні общини та їх звичаї. Тому не може бути визнане загальним право якоїсь однієї з цих общин. Відбувається процес консолідації і створення загального права в межах однієї країни, що допоможе зміцнити юридичну єдність нації, а також сформувати щось на кшталт єдиного африканського права, яке сприятиме врегулюванню відносин між різними країнами Африки.