3. Метод і принципи компаративістики

Методом компаративістики є порівняльний аналіз, тобто співставлення правових феноменів з метою встановлення подібностей та відмінностей між ними.

Порівняльно-правовий метор, — це сукупність прийомів виявлення загальних та специфічних закономірностей виникнення, розвитку, функціонування правових систем (їх елементів) шляхом їх порівняння, під яким мається на увазі пізнавальна операція, що дає змогу на підставі фіксованої ознаки встановити подібність або відмінність об'єктів шляхом парного співставлення.

Найбільш повно порівняльно-правовий метод, як і кожен інший, проявляється у принципах, властивих для компаративістики.

Під принципами, як такими, розуміють основні засади, що є основою виникнення, становлення, і розвитку різних явищ, соціальних, політичних та інших систем, інститутів та інституцій.

Стосовно до порівняльного правознавства принципи виступають як основні ідеї і положення, що пронизують собою всю порівняльно-правову матерію. У залежності від того, які сторони й аспекти порівняльного правознавства беруться для розгляду, у ньому можна виділяти

13

групи принципів, що стосуються процесів становлення і розвитку порівняльного правознавства, його внутрішньої побудови, функціонування, а також самого процесу порівняння як основи виникнення порівняльного правознавства.

В основі процесу порівняння як фундаменту, на якому виникає і розвивається компаративістика лежать:

1) Принцип порівняності явищ, інститутів та інституцій;

2) Принцип відповідності один одному різних рівнів,

форм і видів елементів порівнюваних систем; принцип

врахування історичних, національних, економічних, со

ціально-політичних та інших умов, в яких виникають і

розвиваються порівнювані правові системи; принцип

встановлення не тільки загальних рис і ознак порівню

ваних правових систем, але й їхніх особливостей, а та

кож специфічних ознак, властивих окремим системам;

принцип порівнювання правової матерії не тільки в

статиці, але й у динаміці тощо.

Не торкаючись усіх принципів порівняльного правознавства, зупинимося лише на тих, що визначають головні вимоги до порівняльно-правового методу.

1).

Відповідаючи на питання: що можна порівнювати, а що не можна, деякі автори нерідко вдаються до таких ілюстрацій. Наприклад, чи можна порівнювати яблуко і грушу, камінь і мавпу? Чи є в них щось загальне, завдяки чому вони порівнянні, чи ж між ними немає нічого загального й у силу цього вони непорівнянні? Зокрема, щодо другого прикладу, коли порівнюються камінь і мавпа, стверджують, що це зовсім різнорідні об'єкти і порівняння їх закінчується там, де починається. Що ж стосується першого прикладу, де порівнюються яблуко і груша, то тут, вважають, що це однорідні і цілком порівнянні об'єкти. Стосовно них питання має ставитися в такий спосіб: чи порівнянні вони цілком чи частково. У якім відношенні вони порівнянні, а в якому не порівнянні (М. Марченко).

На нашу думку, при такій ілюстрації і висновку, що з нього зроблено, має місце досить типова помилка при

14

визначенні рівня (ступеня, площини) та критеріїв по-рівнюваності. Зокрема, хибним є висновок про неможливість порівняння каменю і мавпи. Адже і те й інше має такі спільні риси як приналежність до предметів матеріального світу, можливість перебування у певній частині Земної кулі. Вони можуть мати однакову вагу, колір, розміри тощо. Разом з тим, маючи деякі спільні риси на першому рівні порівняння, вони при переході на наступні рівні (при обранні критеріїв іншого рівня) можуть бути розмежовані як жива істота та неживий предмет. Тут, дійсно, порівняння припиняється. Але відбувається це, як вже зазначалося, на новому, більш детальному (конкретизованому) ступені порівняння.

Аналогічно має вирішуватися і питання стосовно можливості порівняння правових систем. Тому викликає заперечення позиція, згідно якій порівняними правовими системами вважалися лише ті, що існували тільки в рамках того самого типу держави і права, зокрема капіталістичного чи соціалістичного, а різнотипні правові системи, незважаючи на приналежність до того самому роду явищ, розглядалися як у принципі непорівнянні.

Пізніше ця позиція трохи пом'якшилася. Від повного заперечення можливості зіставлення цих систем вона змінилася убік допустимості їх часткового порівняль-но-лравового аналізу. Хоча, як і раніше, домінувала точка зору, відповідно до якої соціалістичне право відрізняється від капіталістичного визначальними елементами, але з'явилися ідеї про наявність у кожній з порівнюваних систем визначальних і другорядних рис, суть яких в тому, що риси, котрі визначають кожну з систем, не можуть бути загальними для них, але такими можуть бути другорядні, формально-юридичні риси. Отже, порівнюючи різні системи права, враховували як наявність визначальних елементів, так і вплив, що вони справляють на інші елементи системи права, оскільки «це виключає ризик помилкових висновків, заснованих винятково на формальній подібності, а розходження в

15

політичній, ідеологічній і економічній структурах перестають бути перешкодою на шляху порівняння» (П. Емі-неску).

Поряд з появою ідей про визначальні і другорядні риси протилежних правових систем з'явилася доктрина так званого «внутрішньо-типового» і «міжтипового» порівнянь, яка свідчила про пом'якшення позицій щодо недопустимості порівняння соціалістичної і капіталістичної правових систем як несумісних і протилежних одна одній. Внутрішньо-типове порівняння розглядалося як процес порівняння однотипних по своїй соціальній сутності систем. Міжтипове порівняння уявлялося як про-, цес порівняння приналежних до різних типів держави і права систем.

2) Принцип відповідності один одному різних рівнів, форм і видів елементів порівнюваних систем. Суть його зводиться до того, що порівнянню підлягають лише од-нопорядкові явища, інститути та інституції, узяті в їхніх відповідних формах і розглянуті на відповідних рівнях.

Для дотримання цього принципу застосовується виділення в процесі проведення порівняльно-правових досліджень макрорівня і мікрорівня.

При проведенні порівняльних досліджень на макрорівні акцент робиться на дослідженні методів поводження з правовим матеріалом, процедурах вирішення спорів чи ролі окремих елементів права. На макрорівні порівнюють законодавчу техніку, стиль кодификації, способи тлумачення різних законодавчих актів, а також обговорюють правову роль прецедентів, значення методології для розвитку права, методику підготовки судових рішень. Порівняння на мікрорівні має об'єктом не загальні проблеми, а спеціальні інститути чи проблеми, тобто правила, що використовуються для рішення повсякденних конкретних проблем і конфліктів інтересів (К. Цвайгерт, X. Кетц). Отже, коли на макрорівні в основному вирішуються загальнотеоретичні проблеми, то на мікрорівні — як правило, прикладні, практичні питання.

Поряд з виокремленням згаданих макрорівнів і мікро-рівнів іноді використовують поняття «середнього рівня*, яке з'явилося в науковому обігу після того, як політологи дійшли висновку, що багато які теоретично і прак-

16

тично важливі питання неможливо успішно вирішувати ні на глобальному (макро) рівні, ні на емпіричному (мікро) рівні. Глибокий і всебічний їхній розгляд є можливим лише на третьому — середньому рівні. Поняття середнього рівня при перенесенні з політичної на правову систему означає, що на середньому рівні досліджуються в основному «комплексні» проблеми, що стосуються різних правових інститутів у цілому.

Крім використання в процесі порівняльного аналізу різних рівнів дослідження багатьма компаративістами розглядаються також різні форми, види і сторони цього процесу, так само як і самих порівнюваних систем. Наприклад, «нормативно-правове порівняння» і «проблемно-правове порівняння», порівняльний аналіз правових систем у цілому, їхніх окремих галузей і окремих інститутів права.

Широко використовуються в процесі порівняльного аналізу різні форми порівняння, що нерідко ототожнюються з цільовими настановами порівняльного правознавства.

Крім названих форм, рівнів і видів порівняльного аналізу в літературі згадується також «синхронне» та «асинхронне» порівняння. «Синхронне» порівняння — це аналіз правових систем «подібних націй» і народів, що проживають в однакових історичних, економічних, культурних, географічних тощо умовах (наприклад, політичні і правові системи країн Латинської Америки). «Асинхронне» порівняння — це аналіз відмінних один від одного, але таких, що мають певну подібність, політичних і правових систем (наприклад, політичні і правові системи країн постколоніальної Африки або країн середньовічної Європи).

Набуло також поширення «бінарне порівняння», суть якого в тім, що порівнюються тільки дві паралельно існуючі системи, котрі різними шляхами досягають подібних

результатів (наприклад, СІЛА і ЯйошяТТШиччина-ьСРСР),-

оолинський