Метод, принципи і функції порівняльного правознавства

В юридичній науці немає єдиної та обов’язкової для всіх методології порівняльно-правових досліджень, яка підпорядковує їх виконання суворим канонам. Відправним пунктом є тема і мета конкретної роботи.

Метою порівняльно-правового дослідження можуть бути загальна систематика і структура певного правопорядку або однієї з його частин, наприклад, господарського права. Водночас воно може стосуватися і незначних питань, наприклад, відшкодування за невикористану відпустку тощо. Що ширша і складніша сфера, яка підлягає порівняльно-правовому аналізу, то глибшими повинні бути знання науковця про правопорядок, який він досліджує. В основі компаративістських досліджень лежить порівняльний метод, який нині набув великого значення не лише при дослідженні національних правових систем, а й при порівняльно-правових дослідженнях галузей, інститутів та норм права.

Порівняльно-правовий метод — це сукупність прийомів виявлення загальних і специфічних закономірностей виникнення, розвитку, функціонування правових систем (їх елементів) за допомогою їх порівняння, тобто здійснення пізнавальної операції, що дає змогу на основі фіксованої ознаки встановити подібність або відмінність об’єктів у результаті парного співставлення. Відповідно методологією порівняльного правознавства називають впорядковану як належить систему, що складається з порівняльно-правового та інших методів наукового аналізу.

Використання порівняльного методу в компаративістиці здійснюється на двох рівнях: історичному та логічному. Відповідно до цього розрізняють історико-порівняльний та формально-логічний аналіз. Стан розробленості методології порівняльного правознавства на сучасному етапі дає можливість застосовувати порівняльний метод для дослідження різноманітних об’єктів.

Найповніше порівняльно-правовий метод виявляється у принципах, що властиві саме порівняльному правознавству. Принципи є основою виникнення, становлення та розвитку різних явищ, соціальних, політичних та інших систем, інститутів тощо. Стосовно порівняльного правознавства принципи — це основні ідеї та положення, що пронизують усю порівняльно-правову матерію. Залежно від того, які аспекти порівняльного правознавства розглядаються, можна виокремити групи принципів, що стосуються процесів становлення і розвитку порівняльного правознавства, його внутрішньої будови, функціонування, а також самого процесу порівняння як основи виникнення порівняльного правознавства (рис. 1).

Рис. 1. Групи принципів порівняльного правознавства

Порівняльне правознавство виконує різноманітні функції: пізнавальну, інформаційну, аналітичну, інтеграційну та ін. Його використовують у законотворчій і правозастосовній практиці, воно сприяє правильному засвоєнню зарубіжних доктрин і досвіду, а також широкій юридичній освіті.

Існують різні думки щодо взаємозв’язку порівняльного правознавства і національного права, тобто чи виконують вони однакові функції, чи порівняльне правознавство у своїх функціональних виявах має цілком самостійний характер.

Порівняльне правознавство має самостійний характер при виконанні функції виявлення і дослідження подібності і відмінності порівнюваних правових систем, а також функції розгляду загальних тенденцій правового життя тих народів, правові системи яких стали предметом дослідження (рис. 2).

Рис. 2. Функції порівняльного правознавства

Деякі вчені, які займаються питаннями компаративістики, виокремлюють функції порівняльного правознавства, що притаманні юридичній науці загалом, але модифіковані з урахуванням особливостей та специфіки порівняльного правознавства[10]. До модифікованих функцій належать такі: онтологічна, яка в свою чергу поділяється на описову (констатаційну) та інтерпретаційну, інформаційна, евристична, методологічна, прогностична, практично- організаційна, політико-правова, інтегративна. Серед специфічних функцій порівняльного правознавства вирізняють такі: функція подолання ізоляції національної правової системи та національної обмеженості правового мислення; функція збагачення національної правової системи правовим досвідом інших народів завдяки проникненню в їх правову культуру; функція гармонізації та уніфікації національної правової системи з іншими, насамперед європейськими правовими системами з огляду на інтернаціоналізацію сучасного правового життя; функція “інтернаціоналізації” вітчизняної юридичної освіти, подолання її національної обмеженості (самодостатності).

В юридичній компаративістиці розрізняють два поняття правової системи: у вузькому і широкому значенні. Якщо у вузькому значенні — це національне право, тобто національна правова система, то у широкому — сукупність національних правових систем, основних правових понять, методів, способів розвитку.

Питання для самоконтролю

Дайте визначення поняття “порівняльне правознавство”.

Чи тотожні поняття “компаративістика”, “порівняльне право” і “порівняльне правознавство”?

Визначте предмет порівняльного правознавства.

У чому полягає значення порівняльного правознавства?

Що може бути об’єктами порівняння?

В яких сферах використовується порівняльне правознавство?

Які завдання виконує порівняльне правознавство?

Охарактеризуйте виникнення і розвиток науки порівняльного правознавства в зарубіжних країнах.

Охарактеризуйте порівняльний метод, що використовується в порівняльному правознавстві.

У чому полягає історико-порівняльний аналіз?

У чому виявляється самостійний характер порівняльного правознавства?

Які принципи порівняльного правознавства?

Охарактеризуйте функції порівняльного правознавства.

Розкрийте пізнавальну функцію порівняльного правознавства.

У чому полягає прогностична функція порівняльного правознавства?

Дайте визначення правової системи в широкому і вузькому значенні.

Список використаної та рекомендованої літератури

Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности / Пер. В. Туманова. — М., 1998.

Кох X., Магнус У., Винклер фон Моренфельс П. Международное частное право и сравнительное правоведение / Пер. Ю. Юмашева. — М., 2001.

Лисенко О. Порівняльне правознавство як наука та його місце в системі юридичних наук: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2001.

Саидов А. Введение в сравнительное правоведение. — М., 1988.

Саидов А. Сравнительное правоведение и юридическая география мира. — М., 1993.

Тихомиров Ю. А. Курс сравнительного правоведения. — М., 1996.

Фединяк Г., Фединяк Л. Міжнародне приватне право. — К., 2000.

Харитонова О., Харитонов Є. Порівняльне право Європи: Посіб. — X., 2002.

Эминеску П. К вопросу о сравнимости различных правовых систем // Сравнительное правоведение / Отв. ред. В. Туманов. — М., 1978.