5. Структура порівняльного правознавства
Оскільки структурна цілісність порівняльного правознавства має принципове значення для його визнання як самостійної юридичної науки, питання про структуру порівняльного правознавства залишається також актуальним.
У юридичній літературі, присвяченій порівняльному правознавству, трапляється думка про віднесення різних його частин (Загальної й Особливої) до різних правових наук.
Так М.М. Марченко Загальну частину порівняльного правознавства називає теорією порівняльного методу і відносить її до загальної теорії права2. К. Осакве, як уже наголошувалося, порівняльне правознавство розуміє як своєрідний науковий метод, що не має самостійного предмета, оскільки він (предмет) визначається порівнюваною галуззю права. Так, наприклад, предметом порівняльного цивільного права є цивільне право3. Іншими словами, він не бачить єдиної структури порівняльного правознавства.К. Цвайгерт і X. Кьотц у структурі порівняльного правознавства виділяють вертикальне порівняльне право і горизонтальне порівняльне право. Як вертикальне порівняльне право вони
1 Осакве К. Размышление о природе сравнительного правоведения: некоторые
теоретические вопросы // Журнал зарубежного законодательства и сравнительного
правоведения. — 2006. — № 2. — С. 59.
2 Общая теория государства и права: Академический курс: В 2 т. — Т. 1:
Теория государства / Отв. ред. М.Н. Марченко. — М.: Зерцало, 1998. —
С. 25-28.
3 Див.: Осакве К. Сравнительное правоведение в схемах. Общая и Особенная
части: Учеб.-практ. пособие. — М.: Дело, 2002. — 464 с.
розглядають історію права, а як горизонтальне порівняльне право — порівняння сучасних правових систем»1.
Розвиваючи цю тему, залежно від мети, напряму і предмета дослідження О.І. Харитонова і Є.О. Харитонов пропонують таку структуру порівняльного правознавства:
«вертикальне» і «горизонтальне» порівняльне правознавство
або «історична» і «догматична» компаративістика;
«загальна» (загальнотеоретична) і «спеціальна» компаративістика;
порівняльне правознавство у сфері приватного і порівняльного правознавства у сфері публічного права2.
Більшість авторів виділяє структуру порівняльного правознавства, що складається із Загальної і Особливої частин.
Наприклад, Ю.О. Тихомиров уважає, що «потрібно розвинути Загальну частину і Особливу частину порівняльного правознавства стосовно окремих галузей права, уникаючи пасивно-інформаційного викладення матеріалу. При цьому імператив порівняння і «вибору» норм — добровільні самообов'язки сторін — зарубіжних держав»3.На думку B.C. Нерсесянца, двома основними структурними частинами порівняльного правознавства, як і решти юридичних дисциплін, є Загальна і Особлива частини. Загальна частина включає вирішення проблем історії, теорії, предмета, методології порівняльного правознавства, місця, ролі порівняльного правознавства в системі юридичних наук і вищої освіти, актуальні наукові завдання і основні напрями порівняльно-правових досліджень національної системи права з урахуванням її місця на правовій карті світу, досвід досягнень і тенденцій розвитку зарубіжної юридичної компаративістики. До Особливої частини він відносить усю тематику конкретних порівняльно-правових досліджень різних правових (державно-правових) явищ — від порівняльного (синхронного або діахронного) аналізу окремих норм різних
' Цвайгерт К., Кётц X. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права: В 2 т, — Т. 1: Основы. — М.: Междунар. отн., 1998. — С. 19.
2 Харитонова О.І., Харитонов Є.О. Порівняльне право Європи: Основи порівняльного правознавства. Європейські традиції: Посібник. — X.: Одіссей, 2002. — С. 9.
3 Тихомиров Ю.А. Право: национальное, международное, сравнительное // Государство и право. — 1999. — № 8. — С. 8.
22
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
23
правових систем, до порівняльно-правових досліджень усіх основних минулих і сучасних систем національного права, порівняльно-правового вивчення окремих галузей права (наприклад порівняльно-правового дослідження конституційного права, трудового права, приватного права) і т. ін.1
О.Ф. Скакун у структурному плані розглядає порівняльне правознавство як систему знань і, виходячи з принципу співвідношення загального, особливого і одиничного, пропонує наступну його структуру.
Загальне порівняльне правознавство (теорія правових систем) — предметом порівняння є правові системи в цілому, загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування правових явищ (законодавства, системи права, співвідношення права і закону, правовідношення, тлумачення, законодавчої техніки і ін.), тобто все те, що входить у загальнотеоретичне знання правової реальності в рамках держави.
Важливою особливістю є дослідження стикових проблем, що лежать у площині порівняльного аналізу різних правових систем світу.Особливе (галузеве і внутрішньогалузеве) порівняльне правознавство — предметом порівняння є окремі компоненти (елементи) системи права — галузі: цивільне, кримінальне, адміністративне право та інші; інститути права, їх конкретні норми, тобто все те, що входить у знання галузевої юридичної науки. Порівняння може проводитися по підсистемах (спільностях) публічного і приватного права, по матеріальних і процесуальних галузях права та ін.
Спеціальне (предметне) порівняльне правознавство — предметом порівняння є спеціальні питання проблемного характеру: освіта юриста, стан підготовки працівника поліції (міліції), конституційний контроль, правовий статус омбудсмана та ін.2
Отже, визнаючи статус порівняльного правознавства як самостійної юридичної науки, доцільно виходити з того, що його
1 Нерсесянц B.C. Сравнительное правоведение в системе юриспруденции // Государство и право. — 2001. — № 6. — С. 14-15.
2 Скакун О.Ф. Место общего сравнительного правоведения в системе юридических наук и его официальный статус // Порівняльне правознавство: сучасний стані перспективи розвитку: 36. наук. ст. / За ред. Ю.С. Шемшученка, О.В. Кресіна. - К., 2006. - С 10.
структура складається з нерозривно зв'язаних частин — Загальної і Особливої. Діалектична взаємодія його складових забезпечує його цілісність як науки. Іншими словами, сучасний статус порівняльного правознавства передбачає цілісність його структури, тобто єдність його Загальної і Особливої частин.
Загальна частина включає теоретичні основи порівняльного правознавства, а саме: історію його формування й еволюцію, його статус, предмет і об'єкт, а також методологію правових досліджень, визначення місця і ролі порівняльного правознавства в системі юридичних наук і вищої освіти, класифікацію правових систем і т. ін. Його особлива частина складається з конкретних порівняльно-правових досліджень різних правових явищ — від порівняльного (синхронного або діахронного) аналізу окремих норм, що належать до різних правових систем, до проблем порівняльно-правових досліджень усіх існуючих раніше і сучасних правових систем, а також порівняльно-правового вивчення окремих галузей права (наприклад порівняльно-правових досліджень конституційного права, цивільного права, трудового права, кримінального права, екологічного права і т. ін.).