Етапи формування емісійної політики акціонерного товариства

Емісійна політика акціонерного товариства є складовою загальної політики формування фінансових ресурсів товариства. Основною метою емісійної політики є залучення необхідного обсягу фінансових ресурсів шляхом емісії цінних паперів.

Емісія - встановлена законодавством послідовність дій емітента щодо випуску та розміщення емісійних цінних паперів.

Черговість дій емітента називається етапами емісії.

Емісія здійснюється випусками, тобто сукупністю цінних паперів, що володіють однаковим набором прав, незалежно від часу їх придбання покупцем.

Цілі емісії:

• отримання грошей емітентом (гроші можуть використовуватися для формування статутного капіталу);

• сек’юритизація заборгованості;

• зміна структури капіталу (співвідношення між власним і позиковим капіталом (фінансовий важіль));

• удосконалення управління фінансовими потоками підприємства.

Емісія існує різних видів за різними класифікаційними ознаками (рис. 4.6).

Рисунок 4.6 - Основні види емісії цінних паперів

Управління залученням власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел передбачає розробку і проведення емісії акцій товариства. Політика емісії акцій передбачає:

1. Дослідження можливостей ефективного розміщення додатково емітованих акцій, що включає аналіз кон’юнктури фондового ринку та оцінку інвестиційної привабливості своїх акцій.

2. Визначення головної мети емісії.

3. Визначення обсягів емісії.

4. Визначення номіналу, видів і кількості емітованих акцій.

5. Визначення вартості залученого акціонерного капіталу.

6. Визначення ефективних форм розміщення нової емісії.

Для обґрунтування доцільності емісії акцій проводиться аналіз основних показників фінансового стану акціонерного товариства та ма- кроекономічних факторів.

Випуск цінних паперів - сукупність певного виду емісійних цінних паперів одного емітента, однієї номінальної вартості, які мають однакову форму випуску і міжнародний ідентифікаційний номер, забезпечують їх власникам однакові права незалежно від часу придбання і розміщення на фондовому ринку.

Міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів - номер

(код), який дозволяє однозначно ідентифікувати цінні папери або інший фінансовий інструмент та присвоєння якого передбачено законами України.

Розміщення цінних паперів - відчуження цінних паперів емітентом або андерайтером шляхом укладення цивільно-правового договору з першим власником.

Перший власник - особа, яка отримала цінні папери у власність безпосередньо в емітента (або в особи, що видала цінний папір) чи андерайтера під час розміщення цінних паперів.

Акціонерні товариства можуть розміщувати цінні папери за межами України лише на підставі дозволу НКЦПФР.

Існує два різновиди розміщення цінних паперів: публічне (відкрите) та приватне (закрите) розміщення.

Публічне (відкрите) розміщення цінних паперів - їх відчуження на підставі опублікування в засобах масової інформації або оголошення будь-яким іншим способом повідомлення про продаж цінних паперів, зверненого до заздалегідь не визначеної кількості осіб.

У разі відкритого (публічного) розміщення цінних паперів серед заздалегідь не визначеного кола осіб емісія здійснюється за такими етапами.

1) прийняття рішення про відкрите (публічне) розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення;

2) подання заяви і всіх необхідних документів для реєстрації випуску цінних паперів та проспекту їх емісії;

3) реєстрація НКЦПФР випуску цінних паперів та проспекту їх емісії;

4) прийняття у разі потреби рішення про залучення андерайтера до розміщення цінних паперів;

5) присвоєння цінним паперам міжнародного ідентифікаційного номера;

6) укладення з депозитарієм договору про обслуговування емісії цінних паперів або з реєстратором - про ведення реєстру власників іменних цінних паперів, крім випадків, коли облік прав за цінними паперами веде емітент відповідно до законодавства або цінні папери розміщуються на пред’явника;

7) виготовлення сертифікатів цінних паперів у разі розміщення цінних паперів у документарній формі;

8) розкриття інформації, що міститься в проспекті емісії цінних паперів;

9) відкрите (публічне) розміщення цінних паперів;

10) затвердження результатів розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення;

11) затвердження змін до статуту, пов’язаних зі збільшенням статутного капіталу акціонерного товариства з урахуванням результатів розміщення акцій;

12) реєстрація змін до статуту в органах державної реєстрації;

13) подання звіту про результати відкритого (публічного) розміщення цінних паперів;

14) реєстрація НКЦПФР звіту про результати відкритого (публічного) розміщення цінних паперів;

15) отримання свідоцтва про реєстрацію випуску цінних паперів;

16) розкриття інформації, що міститься у звіті, про результати відкритого (публічного) розміщення цінних паперів.

З метою організації публічного розміщення цінних паперів анде- райтери можуть укладати між собою договір про спільну діяльність.

Після реєстрації емітент публікує проспект емісії цінних паперів у повному обсязі в офіційному друкованому виданні НКЦПФР не менш як за 10 днів до початку відкритого (публічного) розміщення цінних паперів.

Проспект емісії цінних паперів - документ, який містить інформацію про відкрите (публічне) розміщення цінних паперів.

Вимоги до проспекту емісії цінних паперів:

1. У проспекті емісії цінних паперів повинна міститися інформація про емітента, його фінансово-господарський стан, цінні папери, щодо яких прийнято рішення про відкрите (публічне) розміщення.

2. Вимоги до розкриття інформації про емітента та його фінансово- господарський стан встановлює НКЦПФР.

3. До інформації про цінні папери належить інформація, що стосується:

• виду, форми випуску, типу, кількості та номінальної вартості цінних паперів, щодо яких прийнято рішення про відкрите (публічне) розміщення;

• дати прийняття рішення про відкрите (публічне) розміщення цінних паперів;

• строків початку та закінчення відкритого (публічного) розміщення цінних паперів;

• порядку і форми виплати доходу за цінними паперами.

У проспекті емісії цінних паперів мають міститися інші відомості. Проспект емісії цінних паперів підписується керівником емітента (головою виконавчого органу), аудитором та засвідчується печаткою емітента.

Якщо емітент користується послугами андерайтера щодо відкритого (публічного) розміщення випуску цінних паперів, проспект емісії погоджується з андерайтером.

Проспект емісії цінних паперів реєструється НКЦПФР одночасно з реєстрацією випуску цінних паперів.

Приватне (закрите) розміщення цінних паперів - розміщення цінних паперів шляхом безпосередньої пропозиції цінних паперів заздалегідь визначеному колу осіб, кількість яких не перевищує 100.

У разі закритого (приватного) розміщення цінних паперів серед заздалегідь визначеного кола осіб емісія здійснюється за такими етапами:

1) прийняття рішення про закрите (приватне) розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення;

2) у разі відмови власника акцій від використання свого переважного права на придбання акцій, якщо це передбачено умовами закритого (приватного) розміщення цінних паперів, отримання від нього письмового підтвердження про відмову;

3) подання заяви та всіх необхідних документів на реєстрацію випуску цінних паперів;

4) реєстрація НКЦПФР випуску цінних паперів;

5) присвоєння цінним паперам міжнародного ідентифікаційного номера;

6) укладення з депозитарієм договору про обслуговування емісії цінних паперів або з реєстратором - про ведення реєстру власників іменних цінних паперів, крім випадків, коли облік прав за цінними паперами веде емітент відповідно до законодавства або цінні папери розміщуються на пред’явника;

7) виготовлення сертифікатів цінних паперів у разі розміщення цінних паперів у документарній формі;

8) закрите (приватне) розміщення цінних паперів;

9) затвердження результатів розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення;

10) затвердження змін до статуту, пов’язаних зі збільшенням статутного капіталу акціонерного товариства з урахуванням результатів розміщення акцій;

11) реєстрація змін до статуту в органах державної реєстрації;

12) подання НКЦПФР звіту про результати закритого (приватного) розміщення цінних паперів;

13) реєстрація НКЦПФР звіту про результати закритого (приватного) розміщення цінних паперів;

14) отримання свідоцтва про реєстрацію випуску цінних паперів.

Ефективна фінансова діяльність акціонерних товариств неможлива

без залучення позикових коштів, зокрема шляхом здійснення емісії

облігацій.

Залучення позикових фінансових ресурсів шляхом випуску облігацій має такі основні переваги:

• емісія облігацій не веде до втрати контролю над товариством;

• можливість встановлення процентної ставки в межах між депозитною та кредитною, що враховуватиме інтереси як емітентів, так і інвесторів;

• облігації можуть бути випущені при відносно незначних фінансових зобов’язаннях за процентами, оскільки вони забезпечуються майном товариства і мають пріоритет у задоволенні претензій за ними у разі банкрутства товариства;

• гнучке управління боргом - емітент може “сконструювати” позику виходячи з власних потреб (з урахуванням очікувань інвесторів);

• ринковий характер позики - емітент виходить на ринок зі своїм фінансовим інструментом. Ринковий борг тим і відрізняється від кредитів, що він може бути легко переданий одним кредитором іншому.

Залучення позикових фінансових ресурсів шляхом випуску облігацій має такі основні недоліки:

• облігації не можуть бути випущені для формування статутного капіталу і покриття збитків товариства;

• емісія облігацій пов’язана з певними витратами фінансових коштів і потребує певного часу;

• високий рівень відповідальності товариства за своєчасну виплату процентів та суми основного боргу за облігаціями.

Основні параметри емісії облігацій та фактори, що на них впливають, наведені в таблиці 4.6.

Існує 2 моделі емісійної стратегії підприємства щодо випуску облігацій: модель одноразового розміщення облігацій і модель серійного розміщення облігацій (рис. 4.7).

Рисунок 4.7 - Переваги й недоліки альтернативних моделей емісійних стратегій підприємств

Політика емісії облігацій передбачає:

1. Дослідження можливостей ефективного розміщення емісії облігацій товариства. Рішення про емісію облігацій може бути прийняте лише на основі всебічного попереднього аналізу кон’юнктури фондового ринку та оцінки інвестиційної привабливості облігацій.

2. Визначення цілей залучення облігаційної позики.

3. Оцінка власного кредитного рейтингу, що визначає реальний рівень його кредитоспроможності з позицій можливого кредитного ризику для інвесторів.

4. Визначення обсягу емісії облігацій.

5. Визначення умов емісії облігацій.

6. Оцінка вартості облігаційної позики.

7. Визначення ефективних форм розміщення нової емісії.

8. Формування фонду погашення облігацій.

4.3