Товариство „Просвіта" у Львові, 1868. p.

Почин до завязання Товариства „Просвіта" дала руська (українська) академічна молодь. B марті 1868. p. ^[19]

вибрали акедеміки (студенти) наші комітет, щоби ■заняв ся укладом статуту.

За ціль товариства подано в §. 1. статуту: „піз- н а н н є і п p о c в і т а н a p о д у“. Отсе був новий, а так простий і ясний клич у к p а ї н о ф і л і в г а л и - цьких, званих народовцями, бо вони станули на бік народу, як казало ся, — піднимаючи здорову думку національну, що до нашого національного відродження мусимо черпати силу з мас сільського і міського люду! До обновлення живого духа нації треба було культурно і національно освідомити маси народу, щоби з долини класти нові основи.

Отся молода громада Українців народовців, незра- жена політичними невдачами своїх батьків, приступила в дні 8. г p у д н я 18 6 8. p. до відбуття першого загального збору товариства „Просвіта" у Львові, в салі на Стрільниці. Рано того дня мала відправити ся служба Божа в одній нашій церкві у Львові, але її не відправили „свої" та оснувателів „Просвіти" прізвано „ляхоманами" і відсилано до костела на ,,Nie- pokalane PoczQcie..." Ось які се часи були!..

Збори відбули ся при участи 64. членів оснувателів. 3 краю приїхав одинокий о. Иосиф Заячків- c ь к и й. Голова комітету оснувателів A н а т о л ь B ax- нянин отворив збори промовою, в котрій пояснив програму товариства: „пізнаннє і просвіта народу". Опісля, зібрані вибрали провідником нарад львів- ськогоміщанина Василя Товарницького, а сей покликав на секретарів: дра K о p н и л a C у ш к e- вича і Володимира Г аикевича.

Кромі львівських Русинів промовив на сих перших загальних зборах „Просвіти“ гість з провінції —

•старший патріот 0. Йосиф Заячківсышй, парох в Ao- пянці коло Долини. Промова о. Заячківського в імени „німого^сільського люду“ була так розумна і сердечна, що годить ся ще й сьогодня її нагадати:

о. Иосиф Заячкївський

„Щира охота — мовив бесідник — пізнати чесних Русинів львівських і докинути дрібненьку лепту до просвіти народу привела мене доЛьвова. Завізвали ви, панове і село на нинішні збори, тож і з села прийміть ласкаво голос хоть не уче-

ний, а щирий. He загадав я відзиватися від стану духовного, до котрого й я належу,—за той можу лише сказати словами євангельськими: „сам возраст имат, сам о сєбі да глаголєт“, — але маю· вам донести два слова від того, що так скажу, німого сільського народу, від котрого предста- витєлів не бачу на тім зборі. Одно слово є слово подяки для вас, панове, що в так краснім числі зібралися радити о єго просвіті.

„Правда в тім великім а чужім Львові через, ті послідні століття було все від рода в род кілька щирих заступників иароду, котрі як сторожі на погибельній стражи, визирали хвилі, коли їх „очи увидять спасенієі славу людей своїх“. Визирали й нє увиділи, і так оден по другім угасали. Так було, аж поки нє засіяв славний рік 1848-й—і воскрес нарід руський, а на чолі народу поставив себе стан духовний. Нарід узнав його за свого проводира і заступника, узнали його і чужі. He диво-ж, що на нас піднялася вся вража сила, а ми не до борби поставлені, але радше апостоли мира, злякалися тої бурі, зачали оглядатися позаду себе, щоби собі плечі убезпечити і — зацафалися так далеко, що стратилисьмо з очей нарід — а нарід нас. Тожна наше місце хочете ви панове ставати і повестидальшеділонросвіти народу там, де ми перестали. За то нарід вам дякує, а Бог най благословить.

„До вас же молоденькі тут притомні братчики, молодіже шкільна, маю друге слово від народу а то: ирошєннє, щоби й ви пішли за прикладом старших братів ваших і нє змінилися ніколи народови свому.

що й найлготійший владітель лишає підупалим народам — і тую хотять вам обмерзити, указуючи на наших лїтєратів — голодних і босих.

„На що вам кажуть — нуждатися і нове непотрібне творити? Радше беріться за готові богаті сусідні літератури, черпайте і наслаждай- теся обильно, чи з лівої, чи з правої сторони!" Боже милий! чи лиш Русин сирота має бути так темний, аби не пізнавав, що чужа література*,, ба й культура чужа — єсть то барва двірська, лі- берїя, хоть-би й золотом шита? — скоро її раз надягнеш, пращай воля! служи до віку тому, чию барву носиш.

„Дармо вас лякають самим народом, що той невирозумілий, невдячний, недовірЧивнй. Ба дє-ж би вже й набралося довіря в тім біднім народі? He кажу вже за тоті віки, о котрих сільський нарід і не знає, коли то верхні освічені верстви нарід опускали, — досить і того, що він нині видить, зачавши від того хлопчика, котрому необачний учитель при вступі до школи єго красні кучерики обстриг, так що й рідна мати не пізнала свою милу дитину, аж до того укінченого академика, що стоїть на роздорожу, з котрого указують сн єму всякі дороги. Ha котру будь він вступить, чим дальше піде, роздобуде собі красного хлібця, цвитучої долі. Кожда дорога поведе тебе з дому батьківського в чужу чужину, тількн тої дороги не найдеш, котра привела би тебе назад до свого народу. I звідки-ж взяло би ся ще довірє у того народу, котрого так скоро опускає все, що тільки крихту підійметься?

„Ділайтє-ж нині щиро, кождий в своїм заводі! Бідна Русь мати, бідні і ви сини Ti. Праця се ваш капітал, з котрого маєте сплатити н а й c в я т і й ш и й д о в г н a p о д о в и. Tаж ви знаєте, і нарід свідом того, що ваша нинішна наука оплачується по найбільшій части тим мізерним грошем, на котрий нарід кєрваво працює.

Історіи політ, думки 8

ронив від тої джуми сьогочасної, від огидного космополітизму, котрий RCTb погибелю всякій народности! Видимо всі, що Русини відповідно свому числу, таки найбільший контінґент доставляють до того сумного космополітизму.

„Вконець на розході лишаю вам, чесна моло- діже, малий образець, котрнй остався в моїй памяти з тих часів, коли засідав я ваші шкільні лави. Ото в старій, мітичній Греції найславній- ший герой Геркулєс не міг побороти Антея великана, бо скоро сей ослабав, то щоби лиш ногою землі діткнувся, прибувало йому нової сили, бо земля була йому матірю. Аж коли Геркулєс підніс єго від землі, тогді відобрав єму силу, тогді його задавив. Так і ви, любі братчики, хоть як тяжка булабн ваша борба, хоть як високо під- неслаби вас доля, не дайтеся відорвати від вашої матери — від народу! Тогді лише в и б у - д e т e c и л ь н і в н a p о д і, а н a p і д в а м и славний! O то просить вас нарід через мої уста“.

Промову сю принялн всі грімкими оплесками.

Першим головою „Просвіти" вибрано молодого тоді ґімназійного професора Анатоля Вахнянн- на (1868 — 1870). Другнм головою „Просвіти був Ю л і я н Л а в p і в с ь к и й (1870 — 1873).

Третим з ряду головою товариства „Просвіта" був Володислав Федорович, власник маєтностн Вікно коло Грималова, що значнійшу квоту гроша дарував на зелізний фонд „Просвіти". По нім вибрано в році 1877. головою ,.Просвіти" професора університету д-ра Омеляна Оеоновськоео, котрий проводив товариству до своєї смерти (189 4. p.). Під проводом д-ра Омеляна Огоновського розвинулась „Просвіта", так що своїми філіями і читальнями обняла майже цілий край, та її видавництва поширилися в народних масах.

Одною з дуже знаменних справ з часу проводу Ю л і я н а Л а в p і в c ь к о г о в „Просвіті" була справа п о г о д ж e н н я партій руських, до чого ініціятиву

підняв був в 1870. p. митрополит И о c и ф C e м б p a- т о в и ч.

Анатоли Вахнянин

обох сторонництв. Ti тези переслав митрополит „Просвіті" як представниці народовців і „Раді Рускій" як представниці руссофілів. Найзамітнійше з снх тез було те, щоби Русини галицькі узнали себе окремим на-

8*

родом З-міліоновим і признали митрополита своїм заступником не тільки в церковних, але й в народних справах. Відповідь на ті предложення рішив виділ „Просвіти" на засіданню з 17. січня 187І. p. По від- читанню присланих тез поставив був д-р Корнило C у ш к e в и ч внесеннє: виготовити пропамятне письмо до митрополита, та в сім письмі зясувати пе- пегляд розвою руської народности, політичних пересвідчень і сторонництв, від часу народного відродження в 1848. році, і виказати, що народне сторонництво тримає ся народної програми, постановленої „Головною Радою Руською" з 1848. року, а сторонництво репрезентоване „Радою Рускою" з 1870. року, повстало з відступників від тої народної програми, отже згода між обома партіями стане тоді, як „Рада Pyc- ка“ навернеться до програми з 1848. року. Один із членів виділу був тої думки, щоби виділ узнав себе некомпетентним в тій справі, бо „Просвіта"[20]) є товариство літературне,а не політичне. Голова Лав- p і в c ь к и й станув по стороні д-ра Сушкевича і доказував компетенцію виділу, бо тут — c к а з а в — йде о справу, котра входить в круг ділання товариства наукового і літературного і тісно вяже ся з питаннєм про самостійність руської мови і літератури. Виділ ухвалив внесеннє д-ра Сушкевича з додатком голови Лаврівського, що в пропамятнім письмі має бути внражене: „Народне сторокництво аж тоді буде могло увійти в близіпі порозуміння з представниками противиої стороии, коли „Рада Руска" виска- же на візваннє митрополита своє пересвідченнє: чи узнає самостійність 20-міліонового народу руського як окремого від народів російського і польського.

шого народу, то „Просвіта" згоду з нею мусить узнати за неможливу.

Виготовленнє пропамятного письма по думці виділу поручено д-ру K, Сушкевичеви і проф. Ан. Bax- нянннови, і вони в місяці марті 1871, p. з поручення виділу доручили його митрополитови. (Ce пропамятне письмо було надруковане в ч. 58. „Основи" з 2. мая 1871. p.). Тут годить ся зазначити, що автори пропамятного письма не забули „тим Русинам, щодіри- знають ся до якогось З-міліонового народу", сказати, що о „3-мїліоновім народі руськім ані історія, ані етноґрафія нічого не знає, а виділ „Просвіти" не може підпирати такої програми, бо она найскорше отвирає ворота до узнання тих трьох міліонів за частину російського народу". „Рада рубка" на сі тези нічо не відповіла, та ціла справа скінчила ся на нічім, але стало ясно, що п a p т і я p у c о c ф і л ь c ь к а ґрупуєть ся в „Раді рускій"...

Ta в таких обставинах робота „Просвіти" не була легка, бо треба було боротись не тільки з темнотою народу, але й зі всяким упередженнєм, зневірою і лукавством старої галицької інтелігенції. Ta перших народовців кріпила віра в побіду правди і вони по заснуванню „Просвіти", наче апостоли розійшлись у всі сторони рідного народу до праці над його освідом- люваннем.

He забуду ніколи памятних слів першої відозви „Просвіти": „Нехай всякий, хто може, жертвує для рідного народу й свою лепту..." Отсі слова були для мене благородним живчиком в моїм молодечім віці, що мені вказав перший шлях праці національної. Ta я давав свою лепту по змозі. Як ученик гімназійний використовував я час свят і ферій, щоби неграмотним селянам читати кни- жочки „Просвіти", та пояснювати їм те, що пише ся, а грамотним (письменним) роздавати книжочки „Просвіти", щоб далі читали і людям пояснювали. Te саме робив я як студент університету і допровадив до заснування читальні, де в неділі і свята збирались найповажнійші господарі з громади та вичитували

ґазети і книжки. Te відбувалось під проводом мого отця A н т о н а Л e в и ц ь к о г о, місцевого пароха в Нижневі, повіту товмацького і моєї матери K о c т y- н і Л e в и ц ь к о ї, що приєднувала сестриці до читальні, каси позичкової і крамниці. A по скінченню студій університетських сновнилось моє бажаннє, щоб я вступив в члени „Просвіти“ (1883. p.) і міг ділати в центральнім виділі товариства „Просвіта" у Львові. Тут працював я двайцять і пять років ідейно, щоб дати мою д у X о в у л e п т у для рідного народу, та уступив аж тоді, коли меие покликано до важкого обовязку: проводу політичного...

4.