Васнуванне політичного товариства „Рада руска“ у Львові, 1870. p.

Староруска партія приступила до політичної організації в p. 1870., заснуваннєм політичного товариства „Рада руска" у Львові, щоби таким чином взяти

^4в) Іван Франко в „Нарнсі історії українсько-руської літератури", на стор.

у свої руки провід політичний руського (українського) народу галицької землі.

Першим виступом „Ради рускої“ була п e т и ц і я, яку вона внесла в дні 21. марта 1871. p. до Палати послів і Палатй панів Ради державної у Відні.⁶⁰)

B сій петиції піднесла „Рада руска“, що остаточне у c п о к о e н н e к p а ю Г а л и ч и н и тільки тоді може бути переведене, як руська нація, — меншиною репрезентована в Соймі галицькім, — буде охоронена^ супроти політично-національного угніту від штучно витвореної польської більшости Сойму галицького. Тому поставила вона отсі конечні домагання:

1. щоби конституцію з лютого 1861. p. зре- відувати, та впровадити p і в н о м і p н e з a c т у п- н и ц т в о і н т e p e c і в, відповідаюче правдивим потребам і дійсним відносинам Галичини;

2. щоби до Ради державної входили посли з б e з п о c e p e д н и X в и б о p і в, та

3. щоби для о X о p о н и н а ц і о н а л ь н о ї меншини супроти натиску національної більшости,. кснституційним шляхом видати з а к о н п p о н a- ц і о н а л ь н о c т и (Nationalitatengesetz).

A забезпека національної меншини в Соймі крае- вім мала би так перевесТи ся, щоби про питання, які виказують національний інтерес, відбувались спільні наради, але голосування малиб відбуватись в окремих н а ц і о н а л ь н и x к у p і я x, так що до законної постанови вимагаеть ся більшости голосів в кождій курії...

„Рада руска“ мала бути відновленнем „Головної Руської Ради‘‘ з p, 1848, що розвязалась в p. 1851. Ta в дійсности, те „общество" що раз більше пе- рехилювало ся на бік руссофільства, так що в році 1908. стало воно: „Русско-національним" політичним обществом „Русская Рада“. Діяльними провідниками в тім обществі були: о. Я к і в Ш в e д з и ц ь к и й і о. T e- офіль Павликів, опісля др Іван Добрянський і др Володимир Дудикевич...

^м) Petition des politischen Vereines tier Ruthenen ,,Rada ruska" in Lemberg.

9

Історіи^політ. думки

9. Митрополит Спірідіон Литвинович, 1857—1869. ρ,

Ha сім місці належить ся згадати про особу бувшого митрополита C п і p і д і о н а Л и т в и н о в и ч а, який по митрополитах: Мих. Левицькім і Григорію Яхимовичу також заслужив ся для нашої справи національної. Йому аакидували, що він покладав всі

о. Спїрідіок Литвинович

надії на Відень та говорив: ,,Wir brauchen nichts zu thun, die Regie- rung wird selbst fur uns sorgen", але ся леґенда не зовсім вірна.

Було се з кінцем пятьдесятих років минулого століття, коли прихильники церковно -славянської мови зачали піддаватись обеди- нительким намаганням Поґодін- ської кольонії та стали погорджу- вати народною українською мовою, а замісць неї впроваджувати в церкві і школі церковно-славян- ську мову і сим чином отвирали двері руссофільському напрямови. Небезпеку поширення такої струї в нашім національнім відродженню зрозумів Спірідіои Литвинович і видав дня 25. жовтня 1859. p. куренду, в якій сказав: „Зроблено сумне спостереженне, Іщо в останних роках повстало в руській літературі змаганнє увести в ній

малозрозуміле для народу нарічіє- Ce змаганнє проявило ся не тільки в пресі, що тепер хилить ся до швидкого упадку, але і численні проповідники та ка- техити уживають у своїх проповідях і шкільній науці церковно-славянських форм, погорджуючи народним говором, при чім ідуть за мильиим розумінкєм відношення літурґічної мови до народної — декількох непрактичних молодих письменників.

Ось як промовляв епископ до переконання свого духовенства, щоб воно поступало так, як сього вимагав добро і будучність народу. ^[22]

Cn рідіон Литвинович був p. 1861. провідником нашої соймової делєґації до Ради державної; виєднав в Римі, вже як став митрополитом в p. 1864., так звану „конкордію", що заборонила пере- тягание вірних з одного обряду католицького на другий, та в p. 1868. зложив у цісаря осібну де- клярацію проти галицької резолюції поль- c ь к и X п о c л і в. Він був знаменитим адміністратором дієцезії, та знав вартість і спосібности майже ко- ждого священика.

По його смерти не допустили польські політики дозаіменування митрополитом такої'особи,що булаб спосібна занимати ся національними справами нашого народу. Між иншими відкииено особу міністерського радника о. Г p и г о p і я Ш а ш к e в и ч а, та на митрополичім престолі поставлено богомільного священика о. И о c и ф a C e м б p а т о в и ч а...

10.