Нова Рада державна, 1901. p.

Нову Раду державну привитав цісар Франц Йосиф престольною промовою вдні4.лютого1901.р. B сій промові згадав цісар, що останна сесія Ради державної була без результатів; признав, що роз- вязаннє питання язикового є обовязком державного резону, та що результати будуть, як репрезентація народів не буде безчинна, а вкінці сказав, що насе- леннє, котре оплачує податки, має право жадати, щоби побіч виконання своїх обовязків супроти держави — могло також старатися про свою будучність і добро своїх родин...

Таким твердим словом привитав цісар Франц Иосиф нову Раду державну в часі найбільшого занепаду парляментаризму в Австрії. Ta в отсих невідрадних відносинах, які запанували між народами Австрії, не мало провинив ся сам цісар ідучи за голосом своїх лихих дорадників, бо в p. 1849. розігнав він перший Сойм державний і сим не допустив тоді, щоби заступники народів поклали основи конституційного ладу; в роках 1860 і 1861. надав своїми патентами широкі, права краєвим автономіям без вирішення національних

відносин; в pp. 1867, 1868 і 1869. шляхом позаконсти- туційним вирішив національне питаннє в Галичині виключно і односторонно на користь Поляків, — та відтак віддав керму держави графови Баденьому, щоби запровадив абсолютний режім протиконституційний. A те все мстилось на Австрії аж до її розпаду, бо пеани про ідею Австрії: дати охорону зневоленим народам для обезпечення їх істнування і свободи, — були про свято, а не про дійсність... Але тут годі здержатись від висказу, що те політичне безладяе в давній Австрії було чимсь ідеально добрим в по- рівнанню з сим, що дієсь в деяких нових державах...

Ta завертаючись до отворення нової Ради державної у Відні, — наші опозиційні посли зложили на засіданню Палати послів в дні 5. лютого 1901, з а я в у ось якого змісту: Останні вибори до Ради державної переведено, що правда, з менше разячою брутальністю як в p.

Рівночасно оголосив наш „Руський Клюб“ пар- ляментарний свою програму з отсими домаганнями:

1) Законної адміністрації в Галичині;

2) Переведення конституційних свобід;

3) Реформи виборчої з загальним, рівним і без- посередним голосуваннем;

4) Автономії народностей;

5) Економічного піднесення, передусім селянського і робітничого стану в Галичині і Буковині.

A відношеннє до правительства буде залежне від сього, як воно поверне ся до нашої програми...

Під вражіннєм престольної промови розпочались наради парляменту. Президент міністрів д-р Керб e p

заявив, що правительство се люди праці, котрі горячо бажають, щоби як найскорше почалась правильна діяльність парляменту, та як першу справу предкладае воно н о p м а л ь н и й б у д ж e т д e p ж а в н и й і в звязи з сим проекти інвестиційні в інтересі населення.

Зараз в дебаті адресовій промовили наші посли: Романчук, Василько і Koc.

П. Романчук заявив ся за потребою відповіди на престольну промову, та п. B а с и л ь к о виголосив довшу промову, в котрій підчеркнув, що на границі Галичини кінчить ся австрійська адміні- c т p а ц і я і аж на границі Буковини знова зачинає ся; критикував конституцію австрійську вказуючи на те, що три міліони Русинів має право вибрати 17 послів, а около три міліони Поляків має 61 послів в колі польськім, і тому домагаєсь нарід руський реформи виборчої з рівним, загальним і свобідним правом голосування, та автономії народностей.

П.Кос виступив безпощадно проти панування польської шляхти, що сьогодня проклямує вже політику вільної руки, бо шляхта польська спосібна до всего, навіть до убійств і морду; вона утворила собі спеці- яльних Русинів інкамерованих, вибраних таким обман- ством, як члени кола польського, бо за Барвінським і його компанією не стоїть ні один Русин! Далі заявив він, що національне питанне є справою чести народної і тому мусить бути насамперед полагоджене, — та закінчив свою промову сим, що ми нічого більше не жадаєм, як тільки того, щоби в Галичині респек- тувано закон.

Отсі обі промови наробили злої крови між членами кола польського, так що вони відгрожувались, що сього не дарують. Полемізував також п. Б a p в і н - с ь к и й з п. K о c о м, кажучи, що йому противні є тільки радикальні Русини, та що він стоїть при компромісовій політиці, яку заінавґурував п. Романчук в p. 1890.

B дні 20. лютого 1901, розпочала ся в Падаті послів буча проти президента Палати г p а ф a M. Ф e т т e p а за те, що він зачав був цензурувати ін-

терпеляції посольські, але вже з початком марта 1901, стала Палата серіозно радити над континґентом рекрутів і ухвалила сей закон. B сій дебаті виголосив чеський посол Ф о p ш т замітну промову, в котрій сказав, що для Австрії є можливі тільки дві засади панування: а б c о л ю т и з м або ф e д e p а л І з м, і тому треба при співучасти народів збудувати нову конституцію...

A тут знова приходить наглий внесок п. Б p а«й - т e p а і товаришів і оживлена дискусія про галицькі вибори, та президент міністрів д-р Кербер заявляє, що мусить взяти в оборону галицькі власти перед загально висказаними закидами...

Відтак прийшли на чергу нарад предложення інвестиційні : н о в і ш л я X и з e л і з н и ч і і в о д н і, котрими правительство д-ра Кербера намагалось держати при собі більшість парляменту...

При виборах до австрійської делєґації вибрали члени кола польського як більшість галицьких послів п. Б a p в і н c ь к о г о руським делєґатом, проти чого заложив п. Романчук протест іменемопозиційних послів руських і польських. 3 приводу сеї справи хотів п.Брайтер поставитн наглий внесок назміну закону про вибори делєґації, але наслідом представлення президента міністрів д-ра Кербера відступив від свого наміру. Ось як заходив ся д-р Кербер, щоби всякими прнреченнями і успокоюваннем удержувати парлямент при життю...

8.