Рада міністрів

Рада міністрів — головний центр у системі вироблення рі шень

Рада міністрів має в своєму складі по одному міністру від кожної держави-члена, а головування в ній здійснює по черзі кожен член Ради протягом 6 місяців Хоча вважається, що Рада є унітарною установою, насправді після початковою стану “ради з загальних справ”, складеної з міністрів іноземних справ, вона створила стільки фактичних рад, скільки є галузей діяльності спільноти Раду з економіки та фінансів (Екофін), з енергії, транспорту, сільського господарства, промисловості, рибальства тощо, тоді як за Радою з загальних справ залишилася загальна відповідальність за координацію і окрема відповідальність за зовнішні відносини

Рада з загальних справ (РЗС), Рада з економіки та фінансів (Екофін) і Рада з сільського господарства — три найважливіші утворення Ради міністрів Вони мають деякі спільні характеристики їхні компетенції знаходяться посередині між національною та спільною політикою, вони поширюються (РЗС і Екофін) на сфери поза першим стовпом, їхні засідання готують і координують спеціальні органи, а не лише комітет постійних представників (Корепер), якому, як побачимо згодом, звичайно доручають готування засідань Ради міністрів

РЗС визначають як “один із найелітніших клубів світу”11 Маючи компетентність у галузі інституційних і конституційних питань, зовнішньої політики і, ширше, міжнародних відносин (торговельна політика, гуманітарні акції тощо), РЗС відіграє також координаційну роль, яка робить цей орган primus inter pares щодо інших Рад Однак подальше ускладнення діяльності Співтовариства утруднює для РЗС завдання здійснювати свої функції У недавньому документі про спосіб діяльності Ради в перспективі розширення ЄС32 названі деякі з причин таких труд ноїців діяльність Співтовариства не може більше розглядатися в рамках питань зовнішньої політики, всередині національних урядів міністри іноземних справ не мають повноважень незалежної позиції, і, крім того, непросто вести переговори в Брюс селі про деталі питань, не опрацьованих на національному рівні Між різними напрямками, які слід випробувати для виходу з си туаци, документ вказує на можливий поділ РЗС на 2 утворення одне в складі заступників державних секретарів, яке мусило б займатися менш відповідальними питаннями, інше — у складі міністрів іноземних справ, компетентних з головних ПОЛІТИЧНИХ питань В галузі координування внутрішньої політики можна було б також подумати про Раду міністрів у європейських спра вах у складі міністрів, відповідальних за опрацювання і прове дення спільної політики на національному рівні

Одним з найсерйозніших “конкурентів” РЗС с, без сумніву, Рада Екофін Екофін знаходиться в центрі політики та процедури економічного й монетарного союзу (EMC) вона затверджує в загальних рисах політичну й економічну орієнтацію і відповідальна за багатосторонній нагляд за національною економічною політикою й іншими процедурами, передбаченими всередині EMC Екофін на пропозицію Єврокомісії запроваджує закони в галузях гармонізації податків, лібералізації, фінансів і спільного бюджету, експортних кредитів, фінансових аспектів торговель ноі й зовнішньої політики (варто згадати макрофінансову допо могу платіжним бюджетам для третіх держав) Здається, отже, що в майбутньому Екофін справді може дати початок “економічному уряду”, який стане противагою для Європейського Центробанку33 Наразі єдиною формою кооперації в галузі “політики евро” є так звана “група евро”, неформальна група, що збирається на засідання перед засіданнями Екофіну в складі міністрів урядів зони євро; в діяльності цієї групи можуть також брати участь і Єврокомісія, і Європейський Центробанк.

Рада з сільського господарства має дуже широкі повноваження: вона запроваджує закони не лише з усіх сільськогосподарських питань, але також і з економічних і соціальних питань, довкілля, ветеринарії, внутрішнього ринку — з усього, що пов’язане з сільським господарством.

Засідання Ради з сільського господарства готує спеціальний Комітет із сільського господарства, який здійснює паралельні функції до Корепер.

Постійні контакти між Комісією та Радою в усіх процесах прийняття рішень і стосунки Європейської Ради з Європарламен- том, зокрема щодо процедур спільних рішень і бюджету, належать до базових характеристик методу управління в ЄС.

Щодо відносин між Комісією та Європарламентом, Рада більше зазнає впливу національних урядів і менше пов’язана з наднаціональною волею союзних інституції другого стовпа (спільна зовнішня й безпекова політика), як і третього стовпа (правосуддя і внутрішні справи), в той час як саме її функціонування невіддільно пов’язане з іншими установами першого стовпа (Співтовариство). Оперативність Європейської Ради залежить від системи голосування: одностайного, кваліфікованою або звичайною більшістю. Рада гнучкіша в галузях компетенції Співтовариства, адже, за кількома важливими винятками, тут застосовують правило кваліфікованої більшості; водночас вона негнучка у внутрішній політиці й зовнішніх справах, адже, крім дуже спеціальних випадків, тут діє правило одностайного голосування.

Президентство Ради є ключовим елементом у стосунках між Радою, Комісією та Парламентом. Президентство відіграє роль посередника, схожу на роль самої Комісії, з якою Президентство координує й готує засідання. У деяких випадках, коли Єврокомі- сія виявляється надто непоступливою в специфічних питаннях її пропозицій, Президентство залишається єдиним посередником між 16-ма учасниками переговорного процесу (15-ма національними делегаціями та Єврокомісією) Успіх роботи Президентства залежить від багатьох чинників: мають свій вплив ефективність і знання спільних проблем, національного адміністративного апарату, добра стратегія й тактика переговорів, готовність в разі потреби принести в жертву, принаймні частково, національні інтереси для досягнення компромісу. Справді, часто Президентство мусить зробити “перший крок”, заохочуючи в такий спосіб також й інші, консервативніші делегації зайняти відкритішу позицію.

Чинний Президент ЄС разом зі своїм наступником, а також Верховним представником зі спільної зовнішньої та безпекової політики14 і Єврокомісією уособлюють Євросоюз на міжнародній арені. Президентство Ради теж потребує змін, особливо з огляду на подальше розширення Союзу, адже семестрова ротація та визначення нових пріоритетів двічі на рік шкодять ефективності й спадкоємності в діяльності Євросоюзу. У зв’язку з цим дехто пропонує перейти до колективного Президентства в складі трьох-п’яти держав терміном на один-два роки, інші пропонують підсилити секретаріат Ради, ще інші радять створити Президентства, які б представляли регіональні групи (Бенілюкс, скандинавські країни тощо)15. Ще один шлях можливого розвитку полягав би в переході до виборної системи, як це має місце в монетарному комітеті, з паралельним чіткішим розмежуванням обов’язків між Радою, Комісією та Парламентом36.