Чи виправдала себе пропорційна система на місцевому рівні

•усталення політичної структуризації суспільства, коли певні суспільні верстви населення будуть переважно орієнтуватися на певну ( чи певні) політичні партії;

•зростання ролі та значення політичних партій в суспільстві, а формування політичної еліти буде обумовлюватися приналежністю до тієї або іншої політичної партії;

•посилення політичної відповідальності партій перед громадянами за передвиборні програмні декларації;

•впорядкування цілої партійної системи України за рахунок «природного відмирання» слабших партій, що дозволить перейти від атомізованого характеру партійної системи України до багатопартійності реальних партій, можливо навіть і двопартійності.

Прийняття пропорційного виборчого законодавства (під час гострої політичної кризи кінця 2004 p.), відбулося у формі широкомасштабного політичного компромісу, який був оформлений у Закон «Про внесення змін до Конституції України» № 2222-15 від 8 грудня 2004 р.

Оцінка політичних наслідків застосування пропорційної виборчої системи в Україні, на наш погляд, передбачає виділення двох основних площин в межах яких буде здійснюватись така оцінка. Перша площина стосується організації та

проведення виборів. Друга - організації роботи парламенту та формування у парламенті уряду. Що стосується організації та самих виборів. Перш за все, більшість дослідників звертають увагу на проблеми партійних списків. Запровадження системи закритих списків було здійснено свідомо всіма без виключення політичними партіями, як тими, що трактують себе представниками «демократичних сил», так і тими, які вони ж розглядають як не демократичні. Цей вибір зумовлений егоїзмом політичних лідерів та діючих депутатів Верховної Ради. Єдиний позитив який можна виділити, щодо «закритих» списків полягає у спрощеному способі формування списків. Мається на увазі, що формування партійного списку відбудеться на з'їзді, коли лідер партії/блоку, або керівництво будуть мати можливість контролювати процес його формування і затвердження.

Відповідно, після виборів 2006 р. спостерігається складна робота з регіональними партійними організаціями (при формуванні регіональних списків, або запровадження преференційних систем). За затвердженої Законом системи для партійного керівництва простіше буде включати в партійний список діючих депутатів парламенту, партійних функціонерів, необхідних для партії людей, які можуть надати фінансову допомогу та інші ресурси під час виборчої кампанії. Це призведе: по- перше, до закостеніння партійної еліти, коли зміни в персональному складі будуть мінімальними і попадання нових людей буде досить жорстко контрольоване і буде відбуватися не на підставі якісних критеріїв, а власне на підставі суб'єктивних критеріїв. По-друге, це буде вести і до закритості політичної еліти країни, оскільки основну частину останньої складають власне представники/вихідці з партійних еліт і попадання в політичну еліту буде регламентуватися включенням у партійні списки під час виборів.

Треба наголосити, що умовою поступального розвитку будь якої країни виступає забезпечення процесу циркуляції політичної еліти, постійного поповнення її кращими.

Додамо до цього, що всі моніторинги попередніх виборчих кампаній свідчать, що частка тіньового фінансування партій під час виборів в Україні складає не менше 95 %. Закриті списки не сприяють подоланню цього явища, навпаки

політологів, в даний час таке поняття як ефективне представництво регіонів у Верховній Раді реально в Україні не існує.

Ольга Мидько, інтерн Чернігівської міської ради

інтересами і амбіціями.

Сьогодні, якщо ми хочемо залишити нову виборчу систему діючою, необхідно визначитися із відповідальністю народних обранців безпосередньо перед українським народом, законодавчо прописавши чіткий механізм взаємодії за схемою: громадянин - політична партія - народний депутат.

Ще на етапі формування виборчих партійних списків кандидатів до ВРУ, обласні осередки партій мають проводити громадські обговорення кожної кандидатури та надавати прохідні місця у списку з огляду на територіальне представництво. Такий підхід буде дійсно демократичним і позиціонуватиме політичну силу як виразника народних інтересів.

На мою думку, повинні діяти мережі громадських приймалень, робота яких координуватиметься певним партійним органом при політраді партії.

Вважаю, що на сьогодні була б доцільною системна співпраця місцевих осередків партій з органами місцевого самоврядування, взаємодія відділів звернень громадян міських рад і громадських приймалень депутатів, оформлена у вигляді громадських рад або інших дорадчих органів. Депутати або представники політичних сил, скажімо, раз на квартал повинні заслуховуватися на громадських слуханнях у обласних та районних центрах. Ефективність та оперативність розгляду звернень органів місцевого самоврядування, рад нижчого рівня чи окремих громадян має періодично висвітлюватися у засобах масової інформації.

Якщо вступить в силу закон, за яким партії, що пройшли до парламенту, отримуватимуть фінансування з держбюджету, то оцінка діяльності депутатів від тієї чи іншої партії повинна стати тим критерієм, за яким застосовуватиметься певний коефіцієнт фінансування. Таким чином, партії матимуть відчутну мотивацію до «виховання» своїх депутатів.

Заслуговує на увагу і такий механізм взаємодії регіону з нардепами як підписання угоди, де можуть бути ретельно виписані всі ті моменти, що найчастіше виникають при спілкуванні з ними. Таку угоду, якщо внести зміни до законодавства, могла б підписати політрада партії та голова облдержадміністрації. За висновком багатьох кваліфікованих юристів та

консервують. Більше того тіньове фінансування породжує проблему існування в партії, а відповідно у владі прихованих центрів могутності. Різновидом цього виступає сьогоднішнє оточення, його вплив на процеси прийняття рішень.

Окремо зупинимосяя на ідеї/прагненні формування в Україні двопартійної системи, як найбільш оптимальної.

Тому виникає питання що краще мегаблок, чи сукупність окремих партій. Первинним виступає плюралізм суспільних інтересів, цій засаді буде відповідати окремішність політичних партій. Спроба створення мегаблоку в цьому контексті виглядає виборчою технологією. На наш погляд цьому сприяє і норма виборчого законодавства, яка не передбачає різниці у виборчому процесі між самостійною партією і партійним блоком. Для довідки : в Польщі з 1993 р. діє норма згідно якої виборчий бар 'єр для партій складає 5 %, а для блоків - 8 %; в Чехії він складає для партії — 5 %, для об'єднання двох партій - 10 %, для трьох партій — 15 %, для чотирьох партій - 20 %. Щодо формування двопартійності, то за умов пропорційної виборчої системи вона може виникнути лише штучним шляхом, природно їй буде відповідати багатопартійність.

Друге проблемне питання. Домовленості між потенційними учасниками коаліцій в європейських країнах ведуться переважно стосовно передвиборчих програм, які отримали відповідну підтримку виборців. Весь попередній виборчий досвід України свідчить, що програми для всіх наших партій і партійних блоків були фактично штучним документом, який більше готувався для ЦВК, ніж для виборців.

Після виборів ведуться дискусії щодо складу блоків, перших п'ятірок, а також можливі програми.

діяльності.

Ці та інші питання, які ми можемо поставити щодо можливих політичних наслідків після виборчрго процесу та можливі конфігурації коаліційних схем при застосуванні пропорційного виборчого законодавства не пришвидшать суттєвим чином процес демократизації України. Для подолання авторитарних явищ і формування консолідованої демократії буде необхідно приймати новий виборчий закон (з врахуваннями визначення статусу опозиції), який буде відповідати прийнятим у більшості європейських країн нормам.

Антон Рекуш,

координатор проекту "Студенти для ОМ"

в м. Тернополі