Пропорційна система: переваги та небезпеки

В цьому випадку нас цікавить лише друга частина проблеми.

Об'єктивно такий детонатор закладено в уже згаданій політичній реформі, а саме у найважливішій її частині, де йдеться про спосіб обирання депутатів до рад різних рівнів та формування уряду на основі парламентської більшості. Мова йде про політико-правові наслідки використання пропорційної виборчої системи. Взагалі, якщо пригадувати історію закону про вибори на пропорційній основі, то основними його апологетами були представники помаранчевих сил разом з комуністами та соціалістами. На час прийняття цього закону ще функціонувала потужна адміністративно-каральна система Кучми, тому цей закон для тодішньої опозиції вважався ефективним механізмом у протистоянні з адмінресурсом. Цікаво, що цей закон був найбільш небажаним для ініціатора політреформи - Адміністрації Президента, але став вимушеним компромісом між Віктором Медведчуком та парламентськими прихильниками ідеї (підкреслимо ідеї) політичної реформи заради загального успіху останньої.

Повертаючись до самого закону, треба відзначити низку його переваг і недоліків. Передусім, до плюсів треба зарахувати позитивний вплив пропорційної системи на структурування електорату. Вже зараз вимальовується розпорошення електорату між шістьма основними політичними силами. В перспективі, коли в українському політикумі частково девальвуються такі фактори як кон'юнктурність, орієнтація виборця на особистість лідера партії чи блоку, можна буде говорити про ідеологічну структуризацію суспільства. На зразок США, де окремі штати чи навіть родини з покоління в покоління голосують чи то за демократів, чи то за республіканців. В цьому випадку це 50

більше традиція, ніж результат передвиборчих змагань партій. Якщо говорити про політичну структуризацію, то не можна не згадати про маніпулювання цим терміном з боку минулої влади. Кучмісти намагалися обрушувати своє небажання переходити від мажоритарно-пропорційної системи до чистої пропорційної саме політичною неструктурованістю українського суспільства. Однак, відомо чому вдавали, що не розуміють: без переходу до пропорційної системи така структурованість практично неможлива.

Іншим плюсом цієї виборчої системи є формування політично відповідальної влади: уряду та парламенту на чолі з проурядовою більшістю. Цей фактор унеможливлює існування кількох центрів виконавчої влади та прийняття рішень (Кабмін, АПУ, Президент - в часи Кучми, плюс РНБОУ - вже за Ющенка). Але окрім беззаперечних переваг пропорційної системи, потрібно виокремити її мінуси, які особливо актуальними виглядають у світлі останніх подій.

По-перше, ця система закладає підвалини для ігнорування партіями інтересів регіонів, коли у списку політичної сили теоретично може не знайтися місця для представників певних областей.

Інший аспект - ймовірність встановлення так званого диктату партійних лідерів. Це означає контроль над парламентом, економікою та країною загалом декількох лідерів політичних партій, що мають більшість в парламенті, і, відповідно, проведення політики в інтересах партійної верхівки. До чого призводять такі синдикати добре відомо з недавньої історії України, коли країною на договірних неформальних умовах керували кілька кланів. Зараз же це стане нормою закону. Можна, звичайно, посилатися на досвід західних країн з аналогічною виборчою системою та парламентсько-президентським чи президентським устроєм, в яких, незважаючи на такий політичний устрій, все гаразд. Проте, такі посилання виглядають не зовсім доречними, оскільки в цих країнах значно вищий рівень політичної культури лідерів, розвинуте громадянське суспільство, незалежні, наскільки це можливо, ЗМІ та й сила політичної традиції - синонім закону.

Але найголовнішим недоліком пропорційної системи є проблема урядової стабільності. Урядування Юрія Єханурова є одним з найкоротших в усій європейській історії, однак лідерами у цьому показнику є деякі уряди Італії та Франції. Причиною такої нетривалості кабінетів є банальний розрив домовленостей між союзниками по коаліції. І це відбувалося і відбувається у країнах, які мають значно довшу історію безперервного державотворення, ніж Україна. Що тоді говорити про неньку? Саме вміння і на яких умовах домовлятися стане детермінантою політичного процесу після виборів.