Психологічні ідеї Стародавнього світу

Перші психологічні ідеї виникають у надрах цивілізацій Давнього Сходу. На той час панувала релігійна ідеологія - міфи про безсмертя душі, її перевтілення і самостійне переміщення, про душу як самостій­ну сутність.

— Бог (Птах) створює органи чуттів, а керує ними серце (папірус «Пам’ятник мемфиської теології», Давній Єгипет, кінець ІУ ст. до н.е.).

— Вирішальне значення для душі має кровообіг (Давні Вавилон, Єгипет, Китай, Індія, Греція).

— Думки знаходяться в серці, а почуття - у печінці. Індивідуальні прояви (темперамент) залежать від різного співвідношення та руху елементів тіла - повітря, жовчі, слизу («Книга про внутрішнє», Китай, УІІІ ст. до н.е.).

Виникають системи поглядів на етичні проблеми. У Давній Індії пе­ршим літературним джерелом, що розкривало етичні уявлення, були «Веди» (ІІ тис. до н.е.), де розглядались етика поведінки, шляхи її вдос­коналення та досягнення гармонії душі. Цей твір дав початок двом фі­лософсько-релігійним напрямам:

1) джайнізму, в якому тіло вважалось причиною несвободи душі;

2) буддизму, де психічне тлумачилось як потік станів тіла.

У Давньому Китаї найбільш помітними системами уявлень про внутрішній світ людини були філософсько-релігійні вчення таких мис­лителів, як Лао-цзи ( п.У ст. до н.е.), Конфуція (У ст. до н.е.), Мо-дзи (У ст. до н.е.). Лао-цзи розглядав проблему шляху земного життя людини («дао»); у вченні Конфуція поставлено проблему вродженого і набуто­го. Психічне - вроджене, але може деформуватись у несприятливих умовах. Останні можна подолати через самозаглиблення і самовдоско­налення. У поглядах Мо-дзи (V ст. до н.е.) поведінка людини тлума­читься як активний вплив на життя.

Для психологічної думки Давнього Сходу притаманний розгляд та­ких проблем, як розумова діяльність та самосвідомість. Були виділені види сприймання, його перехід до мислення, такі його порушення, як ілюзії, галюцинації (Індія). Ван Чун (Китай, 27-бл. 98 рр.) вважав, що знання людини не є вродженими, а пізнання відбувається через приро­ду. Розглянуто питання самосвідомості, самопізнання, свідомості й са­мосвідомості, самоспостереження, самозосередження.

3.