Основна проблематика психології у Давній Греції

Давньогрецькі мислителі залишили помітний слід в історії психоло­гії завдяки тому, що відкрили основні психологічні проблеми, які не лише вирішувались багатьма наступними поколіннями дослідників, але й визначали методологію психологічної науки.

— Погляди щодо співвідношення законів матеріального світу і пси­хічних явищ лягли в основу психофізичної проблеми (психіка і дійс­ність);

— Уявлення про співвідношення організму (тіла) людини і психіч­них явищ, про психічне явище як факт живої природи - склали основу психобіологічноїпроблеми (Аристотель);

— Уявлення про залежність психіки від ідеалізованих культурних форм - психосоціальна проблема (Платон).

Також було зроблено спробу дати розв’язання цих проблем.

Аристотель (384-322 рр. до н.е.) розглядав феномени психічного розвитку, описав послідовні образи, сенсорну адаптацію, ілюзії сприй­мання. Створюється перший досвід емпіричної перевірки гіпотез, су­джень (Гіппократ, Аристотель, Теофраст, Гален).

Здійснено відкриття нервів, ролі внутрішнього мовлення в логічно­му пізнанні (Платон), «фантазії» (Аристотель).

Поняття і проблеми, запропоновані давніми греками, зберігаються і в наступні епохи (темперамент, афекти, здібності, фантазія), але щоразу переосмислюються й знаходять нове вирішення. Наприклад, уявлення щодо співвідношення тіла і душі. Давні греки вважали, що функціону­вання живого тіла спрямовується і регулюється впливом душі. В епоху механістичного детермінізму тіло стали розглядати як механізм, неза­лежний від душі.