Історіографія проблеми правового становища заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу

У історико-правовій літературі комплексного дослідження проблеми правового становища заміжньої жінки від стародавнього до новітнього часу проаналізуємо твори і висловлювання великих мислителів і юристів про правове становище заміжньої жінки, про шлюб і сім’ю, визначимо їх точки спільності і відмінності та в результаті цього аналізу одержимо впевненість в тому‚ що ми правильно вибрали мету і завдання в дослідженні цієї проблеми.

Платон: «Сім’я є благо».

«Держава» — інший знаменитий діалог Платона, один з перших творів утопічної літератури. Але його зразкова держава постає, по суті справи, як військовий табір, у якому сім’я в колишньому розумінні слова не існує; є ли-ше плинне поєднання чоловіків і жінок з метою дітородіння. Потай від учас-ників шлюбного дійства воно керується правителями держави, які прагнуть сполучити кращих із кращими, а гірших з гіршими; матері і батьки не знають своїх дітей; усі жінки-стражі є дружинами стражів-чоловіків. На думку Пла-тона, спільність дружин і дітей — вираження вищої форми єдності й одно-думності громадян такої держави 12.

В останньому своєму (що залишився незакінченим) творі — «Закони»

Платон уже не настільки категоричний у регламентації шлюбно-сімейних відносин, хоча цілком від неї відмовитися не може: по досягненні певного віку людина зобов’язана одружитися, вона зобов’язана родити дітей і т. ін. і т. ін.13 .

Аристотель: «Усяка сім’я складає частину держави».

Мислитель розглядав людину в першу чергу як істоту політичну. Сім’я для людини, за Аристотелем, «перший вид спілкування» і відповідно найваж-ливіший елемент державного устрою. Так само як Платон, він хотів би визначити передумови для державотворення, де щасливе життя повинне будуватися відповідно до чесноти. У цьому зв’язку він надає великого значення зако-нодавству про шлюб, що забезпечує правове становище заміжньої жінки‚ народження здорових дітей, показує шляхи виховання майбутніх громадян.

Далі читач має зробити стрибок більш ніж у п’ятнадцять століть. Це не означає, що в середні століття не було сказано про сімейне життя нічого мудрого, це означає тільки нерозробленість цієї теми того періоду в нашій історико-юридичній науці. У даному випадку ми керуємося відомою серією «Філософська спадщина» — понад сто томів цієї серії не містять жодного, присвяченого тому, що йшло безпосередньо за античністю.

Мишель Монтень (1533—1592 рр.): «Я засуджую будь-яке насильство при вихованні юної душі» — французький гуманіст, одним з перших поставив проблему людини в центр своїх міркувань. Його «Досліди» стали не тільки книгою про нього самого, але й аналізом людської природи, що має значення і сьогодні, особливо його міркування про виховання дітей і життєпис трьох доброчесних жінок як прикладу для наслідування 15.

Френсис Бекон (1561—1626 рр.): «Подружня любов створює людський рід» — англійський філософ‚ матеріаліст, емпірик, один із творців індуктивного методу, приділяв велику увагу питанням моралі, кохання, сім’ї і шлюбу. У трактаті «Досліди чи настанови моральні і політичні» він стверджує: «Той, у кого є дружина і діти, віддав заручників долі, тому що сім’я є перешкодою на шляху здійснення великих звершень, як доброчесних, так і зловмисних.

Томас Гоббс (1588—1679 рр.): «Любов до сусіда — щось інше, аніж любов до сусідки»‚ бо остання викликає зовсім інші правовідносини і втручається в правове становище сусідки‚ тим більш‚ якщо вона заміжня. Молодший сучасник і співвітчизник Бекона Томас Гоббс також матеріаліст і сенсуаліст, активно розробляв проблеми моральної і громадянської філософії. Вивчаючи людину, він не міг не торкнутися питань любові, шлюбу і сім’ї. Виступаючи, зокрема, проти безшлюбності духовенства, він спростовував точку зору на шлюб як на щось нечисте, позбавлене святості, бажав повернення земному інституту шлюбу його духовної цінності17.

Жан де Лабрюйер (1645—1696 рр.): «Величавість проста і природна» — французький мораліст. Виконуючи обов’язки секретаря і бібліотекаря принца Конде, мав можливість познайомитися з життям вищих аристократичних і придворних кіл Парижу. Його книга «Характери, або Вдачі нинішнього століття» містить роздуми на філософсько-релігійні і правові теми про умови життя суспільства, що впливають на природу людини, на її моральні якості‚ на правове становище заміжньої жінки18. Цікаві його максими з третьої глави книги, що називається «Про жінок»19, і глави четвертої «Про серце», у яких спостереження вдач тієї епохи дивним чином перегукуються зі звичаями нашого часу, а їхній критичний зміст може бути корисним і сьогодні.

Давид Юм (1711—1776): «Краса, фізичний потяг і доброзичливість нероздільні» — англійський філософ і історик, відношення між статями, любов і шлюб розглядає в тісному зв’язку з людськими почуттями, що підкоряються не голосу розуму, а аффектам — цим явищем він і обгрунтував правове становище заміжньої жінки. Але любов як найсильніший афект і як основа щасливого шлюбу (бо «воістину жалюгідним дурнем повинен бути той, хто викидає троянду і залишає собі тільки шипи») спонукує Юма сформулювати ряд важливих філософських принципів — у любові почуття краси, фізичний потяг і доброзичливість нероздільні20.

Жан Жак Руссо (1712—1778 рр.): «Усяка жінка може і повинна подобатися».

З німецької класичної філософії звернімо увагу на двох великих її пред-ставників — Іммануїла Канта (1724—1804 рр.): «Культура починається з приватної особи» і Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770—1831 рр.): «Сім’я — це органічне ціле»; «Шлюб є релігійний акт». Кант протягом багатьох років читав курс педагогіки, у якому висловлював передові для свого часу ідеї. За Кантом, «людина від природи зла», добро дається їй в результаті виховання. Са-мовиховання — велика річ, але і воно може повною мірою здійснюватися лише у певному соціальному середовищі. Важлива роль належить школі і церкві, але первинний етичний осередок — сім’я. Канту не випало щастя са-мому створити сім’ю і залишити дітей, але його мудрі поради батькам звучать актуально і сьогодні. Ідеальний стан суспільства, за Кантом, — правова держава і правові міждержавні відносини, що забезпечують загальний мир. Мир повинен панувати й у кожній сім’ї за рахунок дотримання не тільки моральних, але і правових норм. «Метафізика звичаїв» — найбільш зріла праця Канта в області етики і філософії права.

Дуже важливою в цьому відношенні є «Антропологія» — підсумкова ро-бота мислителя, для якого головне питання філософії звучало інакше, ніж ми звикли,— «Що таке людина?» Людина — творець культури, а «культура по-чинається з приватної особи»23 .

Ф. Гегель не забував про людину, але центр ваги інтересів великого діалектика лежав у сфері суспільства. З двох його праць — «Філософія релігії»24 і «Філософія права»25 — демонструємо два найбільш характерні фрагменти. Як завжди, Гегель критикує своїх попередників. Розглядаючи проблему шлюбу, він відкидає примітивне тлумачення його тільки як статевих стосунків, недостатній погляд на шлюб і як на договірне відношення, і навіть взаємне кохання не вичерпує поняття шлюбу. Шлюб, за Гегелем, «правова, моральна любов». Таке визначення виключає усе випадкове, суб’єктивне, допомагає побачити в сім’ї органічний осередок органічного цілого‚ яким є суспільство.

К. Маркс (1818—1883 р.р.): «Відношення чоловіка до жінки є найприродніше відно-шення людини до людини».

Перетворення шлюбу і сім’ї, підкреслювали К. Маркс і Ф. Энгельс (1820—1895 рр.) здійсниться тільки тоді, коли жінка перестане бути простим знаряддям виробництва. Для нашого суспільства це його положення зберігає своє значення і донині, хоча, природно проблема гармонізації сім’ї не обмежується лише аналізом місця жінки у виробництві.

О. І. Герцен (1812—1870 р.р.): «Любов’ю життя захоплюється собою...»‚ засуджує уявлення соціалістів-утопістів, що жадають зруйнувати традиційну сім’ю. Навпаки, він високо оцінює згуртованість і моральний потенціал селянської російської сім’ї, вважаючи, що вона може служити прикладом для Європи. Описуючи правовий статус селянської російської сім’ї‚ він звертається до поміщиків‚ говорячи‚ що вони не залишають йому навіть останнього притулку, де він ще почуває себе людиною, де він любить і не боїться; ви говорите: «Його громада — не громада, його сімейство — не сімейство, його дружина — не дружина: перш ніж йому, вона належить поміщику; його діти — не його діти; хто знає, хто їхній батько?» 27.

Але для більшої ясності відокремимо норму від зловживань, права від злочинів. Jus primae noctis (лат — право першої ночі) ніколи не існувало в Росії. Поміщик не може законно вимагати порушення подружньої вірності. Якби закон виконувався в Росії, згвалтування кріпосної жінки каралося б точно так само, як ніби вона була вільна, тобто каторжною роботою чи засланням до Сибіру з позбавленням усіх прав. Такий закон. Звернемося до фактів.

Половина з поміщиків, яких вбивають їхні ж кріпаки (за статистичними даними їх число сягає від шістдесятьох до сімдесятьох на рік), гине внаслідок своїх еротичних подвигів. Процеси з таких приводів поодинокі; селянин знає, що суди не зважать на його скаргу; але в нього є сокира; він нею володіє майстерно і знає це теж...28

Д. І. Писарєв (1840—1868 рр.): «Чоловіка життя вертить і коливає крутіше, але жінку воно давить сильніше». У статті «Жіночі типи в романах і повістях Писемського, Тургенєва і Гончарова»29 він ремствує на те, що найпростіші відносини дотепер установитися не можуть: чоловік і жінка заважають один одному жити, найрізноманітнішими і витонченими засобами вони отруюють один одному життя. Писарєв пояснює таке положення відсутністю виховання: немає періодичних журналів. Він відзначає невміння російських матерів виховувати дітей через відсутність елементарних педагогічних знань, порожнє кокетство дівчат. Усе це пов’язане, вважає Писарєв, з умовами російської дійсності, з відсутністю у жінок рівних прав. Особистість чоловіка складеться так чи інакше, а в жінки і цього не буває. Що потрібно зробити для звільнення жінок? Насамперед необхідно викликати її на роздуми і критику, необхідно створити умови для її самостійності, розвинути в ній сили для протесту і боротьби. У цьому — задатки майбутньої плідної велелюбної діяльності.

Щоб жити на самоті, треба бути твариною або богом, говорить Арісто-тель. Не вистачає третього випадку: треба бути і тим і іншим — філософом 30.

У такий спосіб перейдемо від філолофсько-правових поглядів на проблему до огляду літератури, автори якої були і є юристами і свого часу займалися вивченням правового становища заміжньої жінки в різний час і в різних країнах.

Так у працях Ф. Енгельса 31, Ю. Ліперта 32, Л. Моргана 33, М. Поворинського34 широко розкрите положення заміжньої жінки в доісторичній сім’ї. Автори подали величезний фактичний матеріал. Велика заслуга їхня полягає в тому, що вони відкрили і відновили в головних рисах цю доісторичну основу нашої писаної історії й у родових зв’язках північноамериканських індіанців знайшли ключ до найважливіших, досі нерозв’язаних загадок стародавньої грецької, римської і німецької історії. Твір Л. Моргана — праця не одного дня. Близько сорока років працював він над своїм матеріалом, поки не опанував ним цілком. Але зате і книга його — один з небагатьох творів нашого часу, що складають епоху.

У своїх дослідженнях М. Владимирський-Буданов35, В. Сергеєвич36, Г. Терещенко37, В. Шульгін 38, А. Смирнов39, Ф. Леонтович40‚ досліджують еволюцію способа укладення шлюбу‚ стверджуючи, що вираз літописця: «бісовські ігрища», указує, звичайно, на язичеські релігійні свята‚ які з цим пов’язані. Оскільки викрадення дівиць на релігійних торжествах носило у наших предків, з плином часу, характер звичайний, то, зрозуміло, викрадання втратило багато у своїй реальності і первісній простоті. Вираження літописця: «с нею-же кто совещашеся», указує, що викрадання припускало згоду нареченої, і отже, не мало характеру дійсного насильства; воно було, вірніше, удаваним викраденням, чи втечею нареченої від батьків за допомогою нареченого. Автори визнають однак, що якщо навіть визнати, що викрадання мало характер удаваного викрадення, проте його існування вказує, що спочатку воно було в наших предків дійсним викраданням.

В історико-правовій науці немає єдиної думки по питанню про те, хто приводив наречену в будинок нареченого — посланці нареченого чи родичі нареченої. Більшість таких дослідників‚ як К. Неволін41, І. Бєляєв42, К. Кавелин43, В.Спасович44, А. Добряков45, К. Алексєєв46, С. Шпилевський47, А. Савельєв48 стверджують, що саме родичі нареченої приводили її в будинок нареченого і приносили придане, хоча заради справедливості слід відзначити дослідника А. Смирнова49, який відстоює свою точку зору: «Приведення нареченої в будинок нареченого є насамперед справа родичів нареченого, а також самого нареченого».

Питання про те, чи існувала взагалі у російських слов’ян купівля нарече-ної, спірне. Одні дослідники припускають можливість існування у древніх слов’ян купівлі нареченої, припускають що шлюб розглядався як майнова угода і що мо-ва йде про найдавнішу форму шлюбу — продаж дружин їхніми родичами чоловікам — це М. Карамзин50, М. Погодін51, Д. Васильєв52, І. Оршанський53. Такі вчені як Б. Краніхфельд54, С. Соловйов55, М. Бестужев – Рюмін56 стверджували, що мова йде не про дійсну плату за наречену, а лише про обряд, пережиток плати, обдарування.

В. Загорський57 і К. Орович58 у своїх працях відзначають вплив Візантії на складання на Русі збірників, що принижують особистість жінки. Мораль того часу вимагала від «добрих людей» упокорювати дружину‚ дивлячись на провину і по-людські, тобто без заподіяння їй каліцтва. «А у випадку великої провини, і за непослух і нехтування зняти сорочку, так батогом чемненько, за руки тримаючи, і на провину дивлячись».

Англійські дослідники К. Мен59‚ і С. Данге60 не розрізняють існування у стародавньому індуському праві вільного і невільного шлюбу, як двох зовсім самостійних правових інститутів. Разом з тим у вільному шлюбі не тільки жінка була незалежна від чоловіка в майновому відношенні, але вона була і більш повноправна в особистому відношенні, тому що мала захист своєї особистості з боку колишньої сім’ї. Це стверджують такі дослідники як Й. Унгер61 і П. Жид62.

Дослідник Н. Переферкович63 підкреслює, що в давньоєврейському пра-ві говориться, що жінка здобувалася або силою, зброєю, або куплею, або просто фактичним оволодінням.

Дослідники Б. Фрезе64, М. Матьє65 показують, що в Єгипті не лише колишня сім’я дружини, але і сама дружина були стороною в юридичній шлюбній угоді. Таким чином, сама жінка брала безпосередню участь у виробленні позитивного права, який регулював її особисте і майнове положення в сім’ї чоловіка.

Оцінюючи історико-культурне значення французького цивільного коде-ксу, П. Карасевич66 Ж. Сорель67 пишуть, що після епохи рецепції римського права це єдиний відомий нам приклад такого широкого запозичення законів одного народу в інших народів. Ми маємо право відчувати у свідомості цього деяку гордість і вбачати в цьому визнання освячення того інтелектуального верховенства, яким користувалася Франція в ХVII і ХVIII століттях.

Фундаментально і дуже детально про цивільне укладення німецької ім-перії 1896 року писав Г. Шершеневич68. У своїй праці він велику увагу приділив правовому становищу заміжньої жінки.

У літературі питання про майнові відносини подружжя спірне. Такі дослідники, як К. Неволін69‚ К. Побєдоносцев70 стверджують, що роздільність майна у Росії була споконвічною. Інші дослідники, — В. Сергеєвич71, М. Владимирський-Буданов72, дотримуються протилежної точки зору.

Немає єдності серед вчених і в питанні причин виникнення в російсько-му праві роздільності майна подружжя. Д. Мейєр73 дотримується думки про виникнення роздільності майна завдяки діяльності імператриць і їхній жіночо-фільскій політиці. Хоча І. Оршанський не погоджуючись з таким аргументом, пише: «З часів Петра законодавство йде в цьому відношенні в одному напрямку незалежно від особистості того чи іншого монарха»74.

Дослідник Р. Латкін75 питання про походження майнової волі обходить мовчанням, а Г. Шершеневич76 посилається на Д. Мейєра та І. Оршанського. У дослідників К. Неволіна і К. Победоносцева цього питання навіть не могло і виникнути, тому що, на їхню думку роздільність майна подружжя є спокон-вічною і постійно діючою основою російського права 77.

Дослідник В. Загорський у своєму курсі сімейного права не погоджується з тим, що система майнової роздільності могла бути виведена з історії як цілий інститут: «Не можна вважати систему роздільності майна подружжя підтвердженою всім ходом нашої історії»78.

У своїй монографії В. Сінайський79 дав розгорнуту картину майнового становища заміжньої жінки, докладно зупинившись на способах укладення шлюбу за законами Ману, а також на проекті цивільного укладення Росій-ської імперії 1814 року.

У різних аспектах правове становище заміжньої жінки досліджували такі вчені, як Д. Азаревич80‚ Й. Бахофен81‚ Г. Бертгольд82‚ Д. Васильєв83‚ О. Гойх-барг84‚ Г. Ільїн 85‚ О. Загоровський86‚ Л. Казанцев87‚ К. Кавелін88‚ О. Куні-цин89‚ О. Любавський90‚ М. Матьє91‚ В. Нікольський92‚ А. Пестрежицький 93 та ін.

Тією чи іншою мірою дану проблему досліджували і наші сучасники. Оскільки вони не мали на меті досліджувати саме проблему правового становища заміжньої жінки — перед ними стояло інше завдання, а обійти цю тему вони не могли, то і мови, про глибину дослідження правового становища заміжньої жінки, бути не може. Це такі вчені як, П. Галанза94, К. Федоров95, З. Черниловський96, О. Жидков і Н. Крашенинникова97, О. Омельченко98, К. Батир99, О. Шевченко100, М. Чельцов-Бебутов101‚ Б. Тищик102, П. Музиченко103‚ Є. Харитонов104‚ колектив авторів‚ які працювали над історією держави і права України: Я. Тацій‚ О. Святоцький‚ В. Гончаренко‚ О. Копиленко‚ М. Страхов‚ А. Рогожин‚ В. Румянцев‚ І. Сафронова‚ Л. Зайцев‚ В. Єрмалаєв‚ Б. Тищик‚ В. Кульчицький‚ О. Ярмиш‚ М. Панов.105. Перераховані вище автори підручників — провідні вчені в галузі держави і права зарубіжних країн — докладно розглядають історичні процеси розвитку складної системи державних і юридичних установ стародавнього, середньовічного, нового і новітнього світу.

Іноземні автори — M. Weber106, R. Voisin107, R. Bartsch108, Р. Neubecker109, I. Kohler110, Ed. Wester-marck111, I. Marguardt112 — також звертали свою увагу на вивчення правового становища заміжньої жінки, удаючись до систематичного викладу всієї історії зародження і зростання цивільної особистості заміжньої жінки.

Над питаннями шлюбних форм, у стародавньому Римі і взагалі над питаннями подружньої влади чоловіка, працювали такі іноземні вчені, як:

W. Laouiaye113, Q. Basset-Mazerat114, C. Bader115, P. Besset116, K. Labbe117,

V. Martin118, D. Rein119, S. Schulin120, Ed. Holder121, C. Salkowski122, F. Girard-Mayer123, G. May124, Fd. Cug125.

На відміну від існуючої величезної кількості історико-правової літератури минулих років присвяченої цій актуальній проблемі‚ кількість літератури‚ яка б належала перу наших сучасних дослідників‚ на жаль‚ є незначною. Дана тема вивчалася в пізнавальній площині й у силу цього автор бачить прогалини з точки зору практичного вивчення правового становища заміжньої жінки із стародавнього до новітнього часу, тим більше, що український законодавець знаходиться в процесі законотворчого становлення незалежної, правової дер-жави Україна і тому потреба вивчення цієї проблеми очевидна.