Природа й причини конфліктів

Класична психологія запропонувала кілька варіантів розуміння при­роди конфліктів, зокрема:

— як явища, сутність якого визначається через інтрапсихічні проце­си та чинники (психоаналітична традиція);

— як явища, виникнення й особливості якого зумовлені переважно ситуацією (біхевіоризм);

— як явища, для розкриття якого недостатньо знання особистісних властивостей чи об’єктивного опису ситуації, а необхідне розуміння когнітивної складової - суб’єктивної інтерпретації того, що відбуваєть­ся (когнітивна психологія).

Кожен з цих підходів зробив свій внесок у розробку конфліктології. Психоаналітична традиція збагатила психологію унікальними описами та клінічним досвідом спостереження й інтерпретації взаємозв’язків між внутрішнім світом особистості та її існуванням в умовах міжособи- стісних взаємин. Інтерес психоаналітиків до індивідуальних особливос­тей та їхніх сполучень стимулював до опису особистісних типів, стилів, до підняття проблеми конфліктних особистостей. У межах ситуаційних підходів виконана величезна кількість експериментальних досліджень різних аспектів поведінки учасників конфліктів залежно від змінюва­них параметрів ситуації. Когнітивні підходи відкрили можливість гли­бшого розуміння конфлікту, включеного у ширший, ніж обмежений па­раметрами ситуації безпосередньої взаємодії, соціально-психологічний контекст.

Напрямки класичної психології не просто запропонували різні під­ходи до розуміння природи конфліктів, але й, виходячи зі своїх концеп­туальних побудов, фактично розробляли різні виміри даного явища. Психодинамічні підходи з їхньою увагою до внутрішнього світу особи­стості збагатили «афективний» аспект у вивченні конфлікту, що зв’язаний з почуттями і переживаннями людей. Представники ситуа­ційного підходу працювали над розкриттям «поведінкової» складової. Когнітивні теорії додали до цього врахування когнітивних чинників при формуванні як афективного, так і поведінкового параметрів, розк­ривши конфлікт як суб’єктивний феномен.

З погляду причин конфліктної ситуації існують три типи конфліктів. Перший - це конфлікт цілей, коли сторони конфлікту по-різному ба­чать бажаний стан об’єкту в майбутньому. Другий - це конфлікт пі­знання, коли у сторін конфлікту розходяться погляди, ідеї та думки що- довирішуваної проблеми. І, нарешті, третій - це емоційний конфлікт, що з’являється, коли в учасників в основі їх міжособистісних взаємин лежать різні почуття і емоції. Люди просто викликають один у одного роздратування стилем своєї поведінки, ведення справ, взаємодії або по­ведінки в цілому.

С.М.Ємельянов (2001) класифікує причини конфліктів на загальні та часткові. Загальні так чи інакше виявляються у всіх конфліктах. До них належать:

— Соціально-політичні та економічні;

— Соціально-демографічні - відображають розбіжності між людь­ми, зумовлені їх статтю, віком, приналежністю до етнічних груп;

— Соціально-психологічні - явища у соціальних групах (взаємини, лідерство, настрої, групова думка);

— Індивідуально-психологічні - індивідуальні особливості особис­тості (здібності, темперамент, характер, мотиви).

Часткові причини конфлікту виявляються залежно від ситуації. Ци­ми причинами найчастіше є обмеженість ресурсів, які потрібно розпо­ділити, взаємозалежність завдань, відмінності в цілях, у цінностях, у манері поведінки, у рівні освіти, неякісна комунікація, незбалансова- ність соціальних ролей (робочих місць), недостатня мотивація тощо.

3.