Класифікація кримінальних конфліктів
Кримінальні конфлікти можуть також розрізнятися за тяжкістю злочинів, якими вони завершуються: а) невеликої тяжкості; б) середньої тяжкості; в) тяжкі; г) особливо тяжкі. Достеменно різняться як за змістом, так і за формою, наприклад, конфлікти, результатом одного з яких стало умисне вбивство, а другого — порушення вимог законодавства про охорону праці.
В юридичній психології розрізняють кримінальні конфлікти за складом учасників, поділяючи їх на: а) міжособистісні; б) міжгрупові; в) особистісно-групові. Міжособистісні, або "парні", конфлікти, що поширені серед сусідів, родичів, знайомих по роботі, як правило, пов'язані з психологічною несумісністю. За умови низької правосвідомості та безкультур'я такі конфлікти часто-густо реалізуються в агресивній формі, що має наслідком скоєння насильницьких злочинів. У таких випадках злочинна поведінка стає способом розв'язання спровокованої конфліктної ситуації. До міжгрупових конфліктів належать, наприклад, конфлікти серед криміногенних молодіжних груп, між злочинними угрупованнями тощо. Особистісно-груповий конфлікт — це конфлікт між особистістю та соціальним середовищем, соціальною групою. Конфліктогенами тут, на думку В. Л. Васильєва, можуть виступати так звані маргінальні особистості. Вони не здатні глибоко й повно засвоїти культурні традиції і виробити відповідні соціальні на-вички поведінки того середовища, у якому ця особистість опинилася. "Маргінальна" особистість несе в собі високу соціальну напругу й легко вступає у конфлікт із соціальним середовищем [13, с.
350].С. В. Кудрявцев серед важливих критеріїв диференціації кримінальних конфліктів визначає критерій часовий, тобто їх тривалість та кількість епізодів конфліктної взаємодії. За цим критерієм конфлікти поділяються на тривалі та ситуативні (спонтанні).
Тривалі кримінальні конфлікти — це, як правило, ціла серія конфліктних епізодів. Суб'єктами таких конфліктів виступають родичі, сусіди,
знайомі, співробітники та інші люди, між якими накопичується незгода, суперечливість, ворожість і постійно виникають суперечки. Суперечки відбуваються з приводу влади та підлеглості у міжособистісних відносинах, питань володіння та поділу майна, ревнощів у подружжя, амораль-них учинків чи неохайної поведінки когось із родини тощо. Такі конфлікти можуть тривати місяці й роки. Злочин є завершальним епізодом цього конфліктного протистояння. Проте конфлікти цього типу можуть мати елементи застосування насилля вже на ранніх стадіях або в процесі розвитку. Насильницькі дії в одних випадках здійснюються однією стороною (майбутнім злочинцем чи майбутньою жертвою), в інших — завершальному кримінальному інцидентові передують взаємні побої та бійки. За даними зарубіжних дослідників (С. Філд, М. Страус), важлива особливість кримінальних конфліктів з "насильницькою складовою" полягає в тому, що частота й інтенсивність застосування насилля постійно збільшується і справа завершується, як правило, тяжким злочином. Так, у разі застосування навіть незначних "доз" насилля у сім'ї значно підвищується ризик подальшої ескалації насильницьких дій.
Ситуативні конфлікти виникають і відбуваються у межах одного епізоду взаємодії; вони, як правило, спостерігаються в інцидентах, що виникають при спілкуванні раніше незнайомих людей. Виникаючи спонтанно, по суті — це конфлікти інтересів. Причини ситуативних конфліктів можуть бути як "об'єкті", так і "безоб'єктні". У першому випадку конфлікти характеризуються наявністю "неподільного" об'єкта обопільних потреб сторін. Наприклад, випадок, коли дві незнайомі раніше особи претендують на один і той же столик у ресторані чи на одне й те ж таксі, за певних умов може перерости у сварку, а то і в бійку [131, с.
155-163].В. М. Кудрявцев усі дії, які здійснюються сторонами в таких конфліктах, поділяє на сім груп: 1) створення перешкод; 2) захоплення об'єкта; 3) прохання, вимоги, відмови; 4) поштовхи; 5) погрози; 6) образи; 7) фізичне насилля.
Загальною тенденцією динаміки кримінальних інцидентів є їх ескалація, тобто поступовий перехід від менш інтенсивних до більш інтенсивних дій. Але не завжди цей розвиток відбувається поступово, інколи конфлікт набуває вибухового характеру. Серед ключових механізмів ескалації — безкомпромісність переговорного процесу, застосування погроз, "легких" форм насилля (поштовхів, відштовхувань) тощо.
Ескалація кримінальних конфліктів полягає не лише в посиленні інтенсивності конфліктних дій, а й у якісних змінах сутності конфлікту. Так, на стадії образ та фізичного насилля початковий предмет
конфлікту відходить на другий план, а головними стають "персоніфіковані" суперечності в особистих стосунках, яких раніше не існувало.
Як зазначає А. М. Ларін [131, с. 166-176], способом виявлення та розв'язання кримінального конфлікту є кримінальне судочинство. Однак у процесі попереднього розслідування та розгляду в судах кримінальних справ, у свою чергу, виникають, розвиваються та вирішуються кримінально-процесуальні конфлікти.
Зміст цього виду конфліктів становить протиборство учасників кримінального судочинства, яке відбувається в межах кримінально- процесуального закону у формі звернень, заяв, клопотань, рішень та інших дій. Процесуальний конфлікт може полягати у порушенні однією зі сторін (або кількома сторонами) процесуального закону на шкоду інтересам та цілям іншої сторони. Такі конфлікти кваліфікуються кримінальним законом як злочини (наприклад, свідомо незаконні затримання, привід або арешт; примушування давати показання; порушення права на захист; свідомо неправдиве показання тощо) й одночасно являють собою кримінальні конфлікти. Проте, як свідчить судова практика, дії сторін кримінально-процесуальних конфліктів (слідчого й обвинуваченого, обвинувача та захисника, цивільного позивача і цивільного відповідача) — переважно правомірні.
Сторонами кримінально-процесуального конфлікту на стадії попереднього слідства є: слідчий і підозрюваний чи обвинувачений (їхній захисник).
Конфлікти між ними виникають у процесі проведення слідчих дій: у разі застосування запобіжних заходів, допиту, проведення очної ставки, обшуку, виїмки, пред'явлення для впізнання, огляду, відтворення обстановки та обставин події, слідчого експерименту, призначення та пред'явлення обвинуваченому матеріалів експертизи тощо. Крім того, на стадії попереднього слідства конфлікти можуть виникати між слідчим і прокурором, слідчим і начальником слідчого відділу, слідчим і потерпілим (його представником), слідчим і свідками, слідчим та експертами, спеціалістами, іншими особами.Судовий розгляд справи полягає у процесуальному спорі між стороною обвинувачення та стороною захисту. Кожна з них, зазначає М. М. Михеєнко, обстоює тими засобами, які дозволяє кримінально- процесуальний закон, свою правову позицію, права та законні інтереси, допомагаючи таким чином суду повно, всебічно й об'єктивно дос-лідити всі обставини справи з метою з'ясування істини й прийняття правильного рішення [70, с. 46]. При розгляді справ у судовому засіданні конфлікти відбуваються між його учасниками:
прокурором і захисником (підсудним) — як реакція на обвинувачення у випадку, коли підсудний є винним, але намагається ухилитися од відповідальності, або коли підсудний не винний і захисник на-магається довести невинність підсудного;
прокурором та свідком захисту, коли прокурор наводить факти, що доводять здійснення підсудним протиправних дій, а свідок — відомі йому факти, які свідчать про невинність підсудного;
адвокатом та свідком обвинувачення, коли адвокат наводить факти, які свідчать про невинність підсудного, а свідок — відомі йому факти, що доводять здійснення підсудним протиправних дій;
підсудним та потерпілим, коли підсудний намагається перекласти вину за вчинення злочину або її частку на потерпілого чи коли потерпілий з тих чи інших міркувань намагається переконати суд у скоєнні підсудним більшого злочину, ніж це є насправді;
захисником та підзахисним, коли останній визнає себе винним у вчиненні інкримінованого злочину, а захисник за наявності для цього підстав відстоює перед судом його невинність чи меншу винність або коли підзахисний заперечує свою вину, але адвокат переконаний у його винності.
Крім того, під час попереднього слідства чи судового розгляду справи можуть виникати внутрішньоособистісні конфлікти у суб'єктів кримінального процесу.
Підґрунтям може бути боротьба мотивів, ког- нітивні суперечності, незгоди морального характеру.Розглянемо можливий внутрішній конфлікт адвоката як фахівця і як людини. Якщо для слідчого, судді, прокурора головне професійне завдання — досягнення істини, що, як правило, не суперечить їхнім внутрішнім переконанням, інша ситуація в адвоката. Він зобов'язаний використати всі зазначені в законі засоби захисту з метою з'ясування обставин, що знімають підозру з підозрюваного, виправдовують обвинуваченого, підсудного або пом'якшують чи виключають його кримінальну відповідальність, надаючи їм необхідну юридичну допомогу (ч. 1 ст. 7 Закону України "Про адвокатуру"; ч. 1 ст. 48 Кримінально-процесуального кодексу України).
Скажімо, адвокат К. твердо знає, що його підзахисний Г., який не визнає своєї вини, винен у скоєнні страшних злочинів. Вивчаючи справу, адвокат знайшов грубі помилки слідства у формуванні доказової бази і, спираючись на це, як професіонал зобов'язаний зробити все, щоб його підзахисний Г. був виправданий і вийшов на свободу. Чи сприятиме це досягненню істини і торжеству справедливості?