Причинне пояснення психіки у XVII ст.

У ХУІІ ст. у поясненні психічних явищ переважав механістичний детермінізм. Розглянемо характерні погляди того часу на основні пси­хологічні проблеми, а саме: природи психічного, сенсорно-асоціативних процесів, спонукальних сил поведінки, психофізична проблема (спів­відношення психіки і дійсності).

Проблема природи психічного вирішувалась у працях багатьох вчених, найбільш видатними з яких були наступні:

У Інтроспективна концепція свідомості Рене Декарта (1596-1650 рр.) - французького філософа, математика, викладена у працях «Пристрасті душі» (1649 р.), «Начала філософії» (1644 р.). В них тіло тлумачиться як автомат, система, що діє за законами механіки, а не під керівництвом душі. Вперше будує схему рефлексу на основі законів механіки. Сам термін «рефлекс» виник пізніше у працях Т.Вілліса - англійського нев­ролога ХУІІ ст. Основні ланки рефлексу, за Декартом: нервовий імпу­льс, що з’являється як підйом найбільш легких часток крові до мозку («тваринні духи»). Від мозку імпульси відштовхується до м’язів, вини­кає рухова реакція. Причина - вплив зовнішніх предметів, які відкри­вають клапани у нервових трубках. Душа - особлива сутність із явищ свідомості - думок (cogito ergo sum - пізнаю, значить існую).

Проти поглядів Декарта виступив Г.Є.Шталь (1660-1734 рр) - німе­цький лікар, доводив, що всі органічні функції контролює відчуваюча душа. Гліссен (1597-1677 рр.) - англійський лікар, відкрив незмінність об’єму м’яза при скороченні, тому імпульс неможливо пояснити зако­нами механіки. Показав, що рух неорганічних тіл відрізняється від реа­кцій організму.

У Джон Локк (1632-1704 рр.) - англійський філософ, стверджував, що психіка спрямована на ідеї, а не на зовнішні об’єкти.

У Спільне і відмінне у поглядах на психіку філософів - англійсько­го Т.Гоббса та голландського Б.Спінози - показано на наступній схемі.

S Лейбніц Вільгельм Готфрід (1646-1716 рр.) - німецький філо­соф, математик, стверджував, що психіка відрізняється від свідомості. Свідомість обумовлена не фізіологічними, а несвідомими психічними актами.

На вирішення проблеми сенсорно-асоціативних процесівзапропо- нованопричинну концепцію відчуттів (Декарт, Гоббс, Локк, Спіно- за).Відчуття є ефектом, що його викликає зовнішній предмет в організ­мі. Характерним для поглядів того часу є виділення первинних (щільність, форма, протяжність, рух) і вторинних властивостей (колір, звук, смак), використання поняття асоціації (пізніше цей термін запро­вадив Локк) для розкриття механізму більш складних реакцій (збере­ження досвіду, думки), незалежних від участі душі.

Втім, вищі психічні процеси (воля, творчість, уява, мовлення тощо) не отримали причинного пояснення.

Проблема спонукальних сил поведінкизнайшла свою розробку у наступних досягненнях:

Т.Гоббс використовує поняття вибору як основи свободи волі;

Р.Декарт стверджує, що пристрасті походять від тіла, а вольові пра­гнення - від свідомості;

Б.Спіноза робить спробу систематизувати афекти (бажання, радість, печаль). Воля - не самостійна сила. Джерело активності - не у духовній субстанції, а у тілесній сфері, якій притаманне чуттєве прагнення (по­тяг, афект), що і є головним двигуном поведінки. Афективний стан ор­ганізму похідний від взаємодії організму і середовища, але і сам впли­ває на цю взаємодію.

Розробка психофізичної проблеми (психіка і дійсність) виявилась у наступних положеннях.

Р. Декарт уважає, що шишковидна залоза (епіфіз) в організмі люди­ни є посередником між тілом і свідомістю. Вона не створює нових ру­хів, але впливає на їх перебіг.

Б. Спіноза стверджує, що і душа і тіло залежні від матерії, а не одне від другого. Вони підпорядковані однаковим матеріальним законам («порядок ідей той же, що і порядок речей»).

Нікола Мальбранш, В.Г.Лейбніц стверджують, що душа і тіло є не­залежними субстанціями. Зміни в них відбуваються паралельно і за різ­ними законами під впливом божественної сили (початок психофізично­го паралелізму).