Основні напрями психології

У ХХ столітті сформувались такі основні напрями психології, як бі­хевіоризм, гештальтпсихологія, психоаналіз, радянська психологія.

Біхевіоризм розробляли Е.Торндайк (1874-1949), Дж.

Гештальтпсихологія, або структурна психологія, знайшла висвіт- ленняв роботах М.Вертхеймера (1880-1943), В.Келера (1887-1967), К. Левіна (1890-1947). Основне поняття - гештальт (від нім. Gestalt - фор­ма, фігура), яке фіксує єдність організму і середовища. Відношення між ними будуються за принципом взаємовідповідності (ізоморфізму). Психіку необхідно вивчати як цілісну структуру, властивості якої не випливають з властивостей окремих психічних явищ. Подібно до цього такі окремі речовини як калій, вуглець та нітроген не є отруйними, а у їх поєднанні з’являється нова якість - вони утворюють сильну отруту, відому як ціаністий калій. Психіка мовби моделює середовище за свої­ми особливими законами. Наприклад, добудовує незавершені зовнішні структури, прагнучи до об’єднання розрізнених частин в осмислену ці­лісність.

Засновником психоаналізубув З.Фрейд (1856-1939), який вперше привернув увагу до сфери мотивації особистості, зокрема її несвідомих складових, які назвав інстинктами, вважаючи їх спільними з тваринни­ми попередниками людини. Поведінка людини пояснювалась дією під­свідомих некерованих інстинктів, головними з яких Фрейд назвав праг­нення до задоволення, сексуальний потяг (лібідо) - вроджену біологічну сторону людини. Остання знаходиться у суперечності із су­спільними нормами, які обмежують прагнення людини до задоволення. Внаслідок такої суперечності виникає внутрішній конфлікт, який або розв’язується за допомогою сублімації (спрямування інстинктивної енергії людини на творчість, діяльність тощо), або призводить до за­хворювань - неврозів. Послідовники Фрейда виступили проти надмір­ної біологізації ним поведінки людини. Альфред Адлер (1870- 1937),Карл Юнг (1875-1961), Карен Хорні (1885-1952), Ерік Фромм (1900-1980) - представники неоарейдизму - визнавали соціальні якості індивіда (наприклад, потребу в захисті, в ніжності, в спілкуванні) від­мінними від тварин, але вважали їх вродженими.

Переважаючий вплив на розвиток радянської психології мали марк­систсько-ленінська ідеологія, головними положеннями якої є наступні:

1) опора на принцип детермінізму, за яким психіка вторинна і обу­мовлена зовнішніми впливами;

2) зв’язок психічного з матеріальним субстратом, насамперед, з го­ловним мозком;

3) зв’язок психічного з об’єктивним світом;

4) активний, перетворюючий характер психічного;

5) свідомість - створюваний в активному творчому акті адекватний образ дійсності, але не її копія;

6) психічне - функція складно організованої матерії - мозку;

7) практика, а не тілесна дія, первинна порівняно із суб’єктивним.

Представники радянської психології: Л.С.Виготський (1896-1934), О.М.Леонтьєв (1903-1979), С.Л.Рубінштейн (1889-1960), Б.Г.Ананьєв (1907-1972), Г.С.Костюк (1899-1982).

Для психології ХХІ століття властиве послаблення ролі біхевіориз­му, посилення когнітивної й гуманістичної психології. Водночас, спо­стерігається змішування (еклектизм) різних підходів у новітніх теоріях, тому їх важко однозначно класифікувати і віднести до певної теоретич­ної концепції. Психологи різних напрямків і наукових шкіл працюють над виробленням спільних поглядів. Відтак, психологія поступово стає єдиною науковою дисципліною.

4.