Концепція особистості Г.С.Костюка

Григорій Силович Костюк(1899-1982) розробляв концепцію осо­бистості, провідним положенням якої є нерозривна єдність особистості із свідомістю й самосвідомістю, що за своїм змістом є системою психі­чних властивостей.

виявлення людиною її особистісних властивостей (здібностей, здатностей, знань, вмінь, навичок), тобто через суб’єктивне.

Важливим положенням концепції Г.С.Костюка є акцент на природ­ній основі особистості. Хоча соціальне є визначальним у переході від індивіда до особистості, але не можна забувати, що немає суспільного, соціального без природного, біологічного, як немає суспільства поза ін­дивідами, які в ньому взаємодіють. Поняття індивіда й особистості розріз­няються, охоплюючи різні системи властивостей людини. Від природи лю­дина є індивідом, який зберігається протягом усього біологічного життя, а особистістю людина стає і може перестати бути нею.

Індивідуальність найбільшою мірою залежить від біологічно зумовленої нейродинаміки, проте особистість може свідомо долати природні недоліки, певною мірою компенсувати їх. Наприклад, стримува­ти афективність, імпульсивність, вибуховість свого темпераменту, або примушувати себе працювати навіть при втомі тощо.

Конкретизуючи положення про важливу роль природного в особис­тості, вчений наголошує, що між психічним і фізіологічним існують складні стосунки. Психічне не тільки реалізується завдяки фізіологіч­ним процесам, а й зазнає змін залежно від їх перебігу. Так, нейрофізіоло­гічні механізми лежать в основі психічної діяльності особистості, що відбувається в результаті інтеграції її психічних процесів й властивостей. Нейрофізіологічні механізми у своєму функціонуванні також інтегрують роботу різних систем організму (біохімічної, біомеханічної, біоелектрич­ної тощо).

У тлумаченні особистості Г.С.Костюка підкреслює важливість про­блеми суперечностей особистості, їхньої ролі у формуванні особистості та шляхів подолання. Особистість являє собою діалектичну єдність різнома­нітних та взаємопов’язаних психічних процесів і властивостей. Як систе­му, що сама себе регулює та вдосконалює, її характеризує єдність протилежних тенденцій і процесів - інтеріоризації та екстеріоризації, диференціації та інтеграції, прагнення до спілкування та до усамітнення, відокремлення тощо.

Структура особистості - ієрархічне утворення, куди входять підструк- тури різного онтогенетичного віку. Ці підструктури входять у загальну ор­ганізацію особистості як суб’єкта спілкування, пізнання і праці.

Провідним компонентом структури особистості є свідомість і самос­відомість.Найважливішою формою існування свідомості є знання.Вони входять у систему психічних властивостей як певна підсистема, що ха­рактеризує освіченість особистості.

Крім того, важливою складовою структури особистості є спрямова­ність її діяльності, яка визначається потребами й інтересами, ціннісними орієнтаціями, цілями та установками, моральними та іншими почуття­ми. Особистість характеризується й тим, як вона здійснює свої праг­нення, реалізує свої потреби, цілі, якими вміннями, здібностями та вольовими якостями володіє. Звичайно, у структуру особистості вклю­чають і психофізіологічні властивості індивіда.

Динамічність і стійкість особистості дають їй змогу бути незалеж­ною від безпосередніх впливів ззовні, змінювати середовище відповідно до своїх намірів і планів, створювати умови для власного розвитку. Осо­бистість сама стає чинником свого розвитку.