Культурно-історична концепція розвитку вищих психічних функцій особистості (Л.С.Виготський)

Для радянських концепцій особистості характерний розгляд взає­мозв’язків особистостіз такими психологічними категоріями, як психіка, свідомість, діяльність (Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн, Г.С.Костюк та ін.).

Вибудовуючи марксистські основи психології, один з провідних ра­дянських психологів першої чверті ХХ ст. Лев Семенович Виготсь­кий (1896-1934) розробив культурно-історичну концепцію розвитку вищих психічних функцій особистості. У ній поняття соціального сере­довища набуває нового значення. Якщо іншими воно тлумачиться як чинник розвитку особистості, то Виготський надає йому ролі джерела розвитку. Згідно його концепції, особистість є носієм вищих психічних функцій і виникає у результаті культурного розвитку. Розвиток особис­тості здійснюється через інтеріоризацію способів дій, існуючих у її найближчому оточенні. Вважаючи помилковою думку про те, що зріла особистість представлена вже в матеріальній структурі людського ор­ганізму в зародковому стані, а в колективі вона знаходить свою реалі­зацію, Виготський стверджує, що вищі психічні функції (мовлення, те­оретичне мислення, довільна увага, словесно-логічна пам’ять, уява, воля) ніяк не закріплені в матеріальній структурі організму, а є резуль­татом розвитку органічно представлених нижчих психічних структур людини в умовах суспільства: "процес культурного розвитку треба ро­зуміти як зміну основної початкової структури і виникнення на її основі нових структур, що характеризуються новим співвідношенням частин" (Л.С.Виготський, 1983).

Вищі психічні функції особистості виникають у процесі навчання і ви­ховання в людському суспільстві й відсутні в тваринному світі. Всі ці пси­хічні функції забезпечують здійснення особистістю свідомої діяльності.

Розвиток особистості відбувається в процесі засвоєння засобів дія­льності (зовнішніх знарядь і внутрішніх знаків) шляхом навчання, що має колективний характер.

Важливими поняттями культурно-історичної концепції розвитку за Л.С.Виготським - є рівень актуального розвитку та зона найближчого розвитку особистості.

Рівень актуального розвитку - це ті способи діяльності, якими ди­тина володіє самостійно, без допомоги дорослого (самостійно читає, пише, розв’язує задачі, відповідає на тестові запитання).

Зона найближчого розвитку - це ті способи діяльності, якими ди­тина не володіє самостійно, але може їх виконати при допомозі дорос­лого. Розвивальне навчання повинно орієнтуватися на зону найближчо­го розвитку. Таким чином, «кожна вища психічна функція з’являється на сцені двічі»: спочатку як інтерпсихічна (існує між тим, хто володіє нею і тим, хто не володіє), а потім як інтрапсихічна (внутрішній спосіб мислення людини). Процес засвоєння вищих психічних функцій - інте­ріоризація. Використання вищих психічних функцій - зворотній процес екстеріоризації.

Розвиток особистості відзначається послідовною етапністю, тобто проходить ряд періодів, послідовна зміна яких необоротна і закономір­на. Періоди розвитку особистості становлять стабільні (літичні) часові відтинки, а переходи між ними носять критичний характер. Стабільні періоди довші за тривалістю, а перехідні, або критичні, носять бурхли­вий стрибкоподібний характер.

З періодами людського життя пов’язане поняття віку. Вік - це якіс­но своєрідна сходинка психічного розвитку людини, що залежить від конкретних історичних умов: «Новий тип будови особистості й її дія­льності, ті психічні й соціальні зміни, які вперше виникають на даному віковому етапі і які у найголовнішому і основному визначають свідо­мість дитини, її ставлення до середовища, її зовнішнє і внутрішнє жит­тя, весь хід її розвитку в даний період». Характеризувати віковий пері­од (вік) слід на основі трьох параметрів: соціальної ситуації розвитку; особистісних новоутворень; ведучої діяльності.

Соціальна ситуація розвитку - це особливі поєднання внутрішніх процесів розвитку і зовнішніх умов.

Провідна діяльність - діяльність, що зумовлює головні зміни у психічних особливостях дитини на відповідний період її розвитку, в її межах виникають нові види діяльності, та новоутворення психіки й особистості. Провідною діяльністю може бути спілкування, гра, учіння, праця. У кожному періоді розвитку провідна діяльність дитини допов­нюється іншими видами її діяльності.

Новоутворення- центральні психічні зміни дитини, які виникають у ході провідної діяльності та завдяки ній і характеризують перебудову особистості на новій основі.

З урахуванням поглядів Л.С.Виготського щодо психологічного віку його послідовниками (Д.Б.Ельконін, Л.І.Божович, О.М.Леонтьєв) були запропоновані періодизації психічного розвитку особистості.

Ідеї Л. С. Виготського знайшли продовження в працях його числен­них послідовників (Л.І. Божович, П.Я. Гальперіна, В.В. Давидова, Г.С. Костюка, О.М. Леонтьєва, С.Д. Максименка, Д. Б. Ельконіна та ін.).

2.