Будова психологічного середовища та його динаміка

У психологічного середовища є такі важливі властивості: близькість - віддаленість, твердість - слабкість, гнучкість - ригідність. «Гнучке середовище» швидко реагує на будь-який вплив, воно рухливе й елас­тичне.

— Кількісне зростання (спадання) значущості регіону або якісний перехід від позитивної до негативної значущості.

— Вектори змінюються у силі і напрямку.

— Межі регіону можуть зміцнюватись або послаблюватись, виника­ти або зникати.

— Зміни гнучкості або ригідності регіонів.

Таким чином, психологічне середовище є «годологічним просто­ром» (годологія — наука про переходи, про локомодації). Його власти­вості можна позначити лінійними графами, де кожен регіон зображений точкою, а межа між регіонами — лінією, що їх з’єднує. Ці просторові уявлення Левін назвав «векторною психологією».

Особистість включає перцептуально-моторний й внутрішньо особи- стісний регіони. Внутрішньо особистісний регіон поділяється на пери­ферійні й центральні осередки. Особистість — складна енергетична си­стема, що володіє психічною енергією. Стан неврівноваженості зникає, якщо психічна енергія вивільняється, а напруга зменшується. Стан неврівноваженості зумовлений нерівномірним розподілом напру­ги у психологічному просторі, при виникненні у ньому осередків під­вищеної напруги. Напруга — це стан людини або окремого внутрішньо особистісного регіону. Вона прагне до вирівнювання шляхом тиску на сусідні регіони і перетікання до них.

Зростання напруги з подальшим вивільненням енергії виникає під впливом потреби. Валентність - тобто уявлення людини про об’єкт, який може задовольнити її потребу, є важливою властивістю психоло­гічного середовища.

Активність особистості спрямована на те, щоб повернути людину у стан рівноваги, вона визначається когнітивною реконструкцією, дифе­ренціацією, організацією, інтеграцією та мотивацією.

У розвитку особистості вирізняється ретрогресія та регресія. Перше поняття означає повернення особистості до минулих у її досвіді ранніх форм поведінки. Регресія - перехід на більш примітивну форму поведі­нки, навіть якщо її не було в особистому досвіді.

3.