Поняття, сутність та функції виборів

Вибори вважаються формою представницької демократії, яка полягає у формуванні громадянами персонального складу органів державної влади та місцевого самоврядування шляхом голосування.

Сутність виборів полягає в тому, що громадяни обирають до органів влади своїх представників, які покликані виражати їх інтереси в прийнятті політичних рішень, законів і упровадженні в життя соціальних та інших програм. Процедури виборів можуть бути найрізноманітнішими, але які б вони не були, виборні особи посідають свої пости від імені народу («нації») і формально підзвітні народу у всіх своїх діях.

Вибори в органи влади становлять серцевину демократичного політичного процесу і є закономірним результатом процесу історичного пошуку суспільством кращої моделі формування і функціонування держави. Сьогодні демократичні вибори в органи державної влади стали природним процесом у політичному житті багатьох країн світу. Вони являють собою спосіб формування органів влади і керування за допомогою вираження за визначеними правилами (відповідно до виборчої системи) політичної волі громадян. Унаслідок виборів обрані кандидати наділяються владними повноваженнями. Вибори

використовуються у різних демократичних організаціях: партіях, профспілках, добровільних асоціаціях, кооперативах, акціонерних товариствах тощо. Вибори завжди пов’язані з голосуванням. Вибори як невід’ємний елемент демократії несуть на собі відбиток різних її форм і відіграють у різних її моделях нерівноцінну роль.

В умовах сучасних демократій вибори — це стрижневий механізм, головна форма прояву суверенітету народу, його політичної ролі як джерела влади. Вони служать також найважливішим каналом представлення в органах влади інтересів різних суспільних груп. Загальні вибори передбачають право участі в них кожного громадянина. Для багатьох, а в деяких країнах — і для більшості громадян, вони є єдиною формою їхньої реальної участі в політиці.

Якщо прийняти за вихідну підставу класифікації поділ влади, то можна виокремити вибори в законодавчі, виконавчі і судові органи. Вибори в законодавчі органи влади: парламенти, збори представників — характерні для більшості країн з розвинутою демократією. Так, у США один раз у чотири роки проводяться федеральні, загальнонаціональні президентські вибори; кожні два роки — вибори в палату представників — нижню палату конгресу. У ці самі терміни — раз у два роки, але не на два, а на шість років, обирається одна третина членів верхньої палати конгресу — сенату. В Україні обирається однопалатний парламент.

Відповідно до територіального представництва можна виділити:

- вибори в державні (федеральні) органи влади (у парламент, президента);

- вибори в регіональні органи влади (губернаторів, депутатів земельних, крайових, обласних та інших територіальних органів влади);

- вибори в місцеві (муніципальні) органи влади чи органи місцевого самоврядування (бургомістрів, мерів, глав адміністрацій, депутатів зборів, дум, рад тощо);

- вибори в міжнародні органи, наприклад, у Європарламент. У демократичних країнах усе частіше використовується і принцип виборності керівників виконавчої влади: губернаторів і президента — у США, президента і префектів — у Франції тощо. В Україні досвід виборів керівників виконавчої влади обмежений обранням президента країни.

У деяких країнах принцип виборності використовується для добору представників судової влади: суддів, судових засідателів, присяжних повірників. Однак частіше, щоб забезпечити незалежність і політичну невразливість суддів, створюючи тим самим у державі систему стримувань і противаг, вибір їх заміняють призначенням, іноді довічним.

Загальну картину доповнюють вибори в партіях, профспілках і численних добровільних асоціаціях. Різноманіття електоральних форм відкриває перед громадянами досить широкі можливості для прояву політичної активності і впливу на державні й громадські справи.

Вибори в органи влади можуть бути загальними і локальними. Загальні вибори проводяться в масштабах усієї держави чи регіону. Локальні вибори проводяться при створенні нових адміністративно-територіальних утворень, у разі вибуття представників (із причин недієздатності, відкликання, смерті, зміни виборчого законодавства тощо).

Відзначимо також, що вибори можуть бути черговими і достроковими. Боротьба за дострокові вибори може бути дуже сильною зброєю політиків. Водночас, як показує досвід демократичних країн, легітимність дострокових виборів, якщо вони проводяться відповідно до конституції, не викликає сумнівів.

У світі важко знайти країни, в яких не проводилися б вибори в органи політичної влади. Однак далеко не всі вибори можна віднести до демократичних. Це безпосередньо залежить від типу політичної системи, зокрема, від наявності чи відсутності в суспільстві системних гарантій їхньої демократичності: від поширеності сприятливої для демократії політичної культури, поділу влади, організованої і

Воронянський О. В., Зайончковський Ю.В., Романова С.С. Політологія впливової опозиції, незалежного й авторитетного суду — тобто від характеру взаємодії держави й громадянського суспільства.

Сучасні псевдодемократичні режими звичайно використовують цілий комплекс засобів для фальсифікації результатів виборів і перетворення їх на інструмент маніпулювання. В авторитарних політичних системах вибори виконують функції зміцнення легітимності існуючого режиму, підвищення його репутації всередині країни й особливо за кордоном, ослаблення політичної напруженості в державі. Такі вибори виявляють опозицію і приручають її чи створюють з ініціативи влади лише формально опозиційні їм партії, стабілізують режим за допомогою інтеграції опозиції й часткового врахування її вимог.

Вибори забезпечують найменш болісний для громадян і всього суспільства мирний перехід до демократії. По самій своїй суті вони виключають політичне насильство. Здійснювані за їх допомогою зміни влади не вимагають пролиття крові, людських жертв, руйнувань і т.

Демократичні принципи виборчого права включають:

1. Загальність, тобто всі громадяни, незалежно від статі, расової, національної, класової чи професійної належності, мови, рівня доходів, освіти, конфесії чи політичних переконань, мають активне (як виборець) і пасивне ( як кандидат) право на участь у виборах. Загальність обмежується лише невеликою кількістю цензів, тобто умов допуску громадян до участі у виборах:

- віковий ценз дозволяє брати участь у виборах лише з відповідного віку, переважно з досягненням повноліття.

Наприклад, на виборах до нижньої палати парламенту Великої Британії віковий ценз для активного виборчого права (право обирати) становить 18 років, для пасивного (право бути обраним) — 21 рік; у Франції, відповідно, 18 і 23 роки, у Бельгії, Італії, Канаді, Нідерландах, США, Україні та деяких інших країнах — 18 і 21 рік, в Японії — 20 і 25 років, Щодо виборів до верхньої палати, то віковий ценз для пасивного виборчого права значно вищий, ніж до нижньої палати. Так, у США він становить 30 років, у Бельгії и Італії — 40, у Франції — 25, в Японії — 30 років. У Фінляндії й Швейцари віковий ценз для активного й пасивного виборчого права однаковий.

- ценз недієздатності обмежує виборчі права психічно хворих, що повинно бути підтверджено судовим рішенням;

- моральний ценз обмежує чи позбавляє виборчих прав осіб, які перебувають за вироком суду в місцях позбавлення волі;

- ценз осілості, що висуває як умову допуску до виборів відповідний термін проживання в даній місцевості чи в країні.

У США він становить 1 місяць, в Австрії, ФРН і Японії 3, в Канаді й Фінляндії 12 місяців. Цей термін передбачає необхідність проживання виборця на території відповідного округу

Крім вимоги певного терміну проживання на території виборчого округу, виборче право деяких країн встановлює і термін проживання в цій країні.

Наприклад, у Норвегії н Ісландії для активного виборчого права термін осілості становить 5 років, в Австралії - півроку, в Україні — 2 роки.

Статевий ценз довгий час обмежував участь жінок у виборах (у деяких мусульманських країнах обмежує і дотепер). Майновий ценз обмежує активність незаможних громадян.

У країнах Заходу тривалий час існував майновий і ціла низка інших цензів, які не допускали до виборів осіб найманої праці, бідні прошарки населення, жінок (у Франції цей ценз відмінено н 1944 р., в Італії й Японії в 1945-му, Греції - в 1956-му, Швейцарії - 1971-му, Португалії - в 1974 p.); чорношкірих (у США останні обмеження на їх участь у виборах знято в законах 50 70-х років 20 ст.). У США до 1964 р. існував податковий ценз, а до 1970 р. - ценз грамотності.

Загальне виборче право утвердилося в демократичних країнах світу безпосередньо після другої світової війни. Це відкрило новий етап у розпитку демократії, поклало початок епосі «масової політики», привело до формування партійних і полі пічних систем сучасного типу.

2. Рівність. Це означає, що кожний виборець має один голос, і всі громадяни беруть участь у виборах на рівних підставах. При цьому ні майновий стан, ні посада, ні будь-які інші статуси) чи особисті якості не повинні впливати на стан громадянина як виборця. Рівність виборчих прав передбачає й приблизну рівність виборчих округів, яка необхідна, щоб голоси виборців мали приблизно однакову вагу при обранні депутата. Саме тому в багатьох країнах установлюється мінімум, а інколи — максимум, від якого обирається визначена кількість депутатів. Але на практиці є істотні відхилення від установленої законом норми, оскільки, як правило, виборчі округи

Воронянський О. В., Зайончковський Ю.В., Романова С.С. Політологія переважно збігаються з адміністративно-територіальними одиницями.

Так, згідно з виборчим законом ФРН, виборчі округи можуть різнитися за чисельністю населення на одну третину. У Великій Британії найбільший за кількістю населення округ перевищує найменший у 4 рази. Деякі правлячі партії намагаються шляхом різноманітних маніпуляцій з виборчими округами забезпечити собі більше представництво.

депутатів Дсрждуми, допускається розходження у виборчих округах у межах одного суб’єкта федерації в 20 %, а у

важкодоступних і віддалених районах - до 30 %. Особлива

суворість у дотриманні правил визначення меж виборчих округів породжена цілком обґрунтованими побоюваннями, що неправильна “нарізка” може стати ефективним способом для маніпулювання голосами виборців.

Іноді використовується так зване вимушене порушення принципу рівності для розширення виборчих прав окремих категорій громадян шляхом уведення спеціальних квот. При цьому здійснюється передача частини місць в органах державної влади відповідним верствам населення (наприклад, расові квоти при виборах парламентів ПАР чи Зімбабве гарантують відповідну частину місць представникам расових меншостей. Подібну квоту у нас вимагають кримські татари).

3. Безпосередність виборів (пряме голосування). Сутність цього принципу, конституйованого в більшості країн 3 розвинутою парламентською демократією, полягає в тому, що виборці прямо (без посередників, делегатів чи представників) обирають членів парламенту, президента, представників інших органів політичної влади.

У разі якщо громадяни вибирають лише вибірників чи спеціальний орган, який безпосередньо обирає кандидата, то йдеться про непрямі вибори. Такі вибори через деперсоналізацію, абстрактність вибору гасять інтерес громадян до участі в голосуванні і сприяють розвиткові абсентеїзму, тобто відмові від участі у виборах, породжують байдужість людей до висунутих кандидатів і до їхніх програм. Крім того, використання непрямих виборів посилює можливість перекручення реального співвідношення політичних сил у бік зміцнення позицій найвпливовішої з них, оскільки голоси прихильників протилежних сил, що становлять меншість, губляться на кожному вищому рівні виборів. У більшості випадків непрямі вибори дають перебільшене уявлення про ступінь впливу панівної партії і є засобом придушення порівняно менш чисельних партій. А прямі вибори створюють

Воронянський О. В., Зайончковський Ю.В., Романова С.С. Політологія можливості дійсно загальної участі в них виборців і забезпечують повною мірою легітимацію виборчої кампанії.

4. Таємне голосування — це коли рішення конкретного виборця повинне бути нікому не відоме. Цей принцип забезпечує свободу вибору, охороняє громадян від можливих переслідувань, а також підкупу. Практично таємниця виборів забезпечується закритою процедурою голосування, наявністю спеціальних кабін для голосування, стандартною формою, однаковістю бюлетенів для голосування, включенням у них імен усіх кандидатів чи використанням замість паперових бюлетенів спеціальних машин, які зберігають таємницю виборчого рішення і полегшують техніку голосування і підрахунок його результатів, та опечатуванням виборчих урн, суворим покаранням за порушення виборчої таємниці тощо.

Принципи організації виборчого процесу:

- свобода виборів і добровільної участі в них громадян. Цей принцип означає, що ніхто не має права впливати на громадянина з метою примусити його до участі чи неучасті у виборах, а також ніхто не може вплинути на його вільне волевиявлення. Свобода виборів передбачає насамперед відсутність політичного, адміністративного, соціально-економічного, психологічного й інформаційного тиску на виборців, активістів, кандидатів і організаторів виборів.

- наявність вибору, альтернативних кандидатів. Сам термін “вибори” передбачає вибір із різних пропозицій. У разі якщо є лише один кандидат (чи партія), може йтися про його (її) схвалення чи несхвалення виборцями, але не про вибори взагалі.

- змагальність, конкурентність виборів. Політичні партії, які виражають інтереси різних соціальних спільнот, прагнуть включити за допомогою виборів різні соціальні верстви населення в політичну систему. Стан багатопартійності, природний для країн з розвинутою демократією, забезпечує мирне змагання соціальних інтересів..

- періодичність і регулярність виборів, недопущення чи скасування перенесення виборів, якщо це не передбачено правовими нормами. Це необхідно для того, щоб виборці могли контролювати своїх представників, запобігати зловживанням владою і корегувати політичний курс уряду. Вибори втрачають свої функції, якщо проведення їх залежатиме від сваволі окремих осіб. А періодичність виборів дає виборцям змогу змінювати політичну еліту відповідно до своїх інтересів.

- рівність можливостей у передвиборній боротьбі. Вона забезпечується створенням умов, за яких нерівність матеріальних можливостей не може надати кому-небудь з кандидатів переваги і вимагає створення виборчої системи, що не допускає результатів виборів, досягнути яких можна недемократичним шляхом (внаслідок підкупу, погроз, фальсифікацій).

Забезпечити таку рівність можна за рахунок встановлення максимального для будь-якої партії рівня витрат на проведення виборів, обмеження розміру внесків організацій та й окремих осіб у

Воронянський О. В., Зайончковський Ю.В., Романова С.С. Політологія виборчі фонди партій і кандидатів, надання їм на принципах рівності безплатного часу на державному телебаченні і радіо тощо.

У деяких країнах, які розглядають вибори як державно- політичну справу, існує державне фінансування виборчих кампаній. В інших країнах, наприклад, у США, фінансування виборів — приватна справа. Реалізація на практиці рівності можливостей — цей принцип, мабуть, найчастіше порушують на виборах, і це більшою чи меншою мірою спотворює їхні результати і демократичний характер.

- можливість громадського контролю за виборами. Присутність спостерігачів — як іноземних, так і національних, — може підвищити авторитетність виборчого процесу для держав, в яких проводяться вибори.

Функції виборів. Легітимізація і стабілізація політичної системи, а також легітимізація конкретних інститутів влади: парламенту, уряду, президента. Участь громадян у виборах звичайно означає прийняття ними даного типу політичної системи, політичного режиму і правил формування органів влади, незалежно від ставлення населення до конкретних посадових осіб, уряду і правлячих партій. Вибори дають громадянам шанс переобрати уряд, який їх не влаштовує, чи окремих депутатів, замінити їх людьми, які користуються довірою. Тим самим криза конкретного уряду та його політики не призводить до відторгнення громадянами всього політичного ладу і до дестабілізації політичної системи, не переростає в прагнення зруйнувати існуючий політичний порядок шляхом революції. Не випадково вибори нерідко уподібнюють запобіжному клапанові, який випускає пару народного невдоволення, що назбиралася, і запобігає перегрівові і вибухові всього політичного “казана”. За допомогою виборів легітимується не тільки політична система назагал, а й конкретний склад парламенту, уряду та деяких інших структур влади, визнається їх право керувати державою.

Створення діючої представницької системи. Вибори в органи влади створюють відносини представництва громадян у цих органах і дають їм змогу впливати на діяльність цих органів. Представницька система влади, впливаючи на суспільство, модифікує його відповідно до інтегральних інтересів представників його соціальних груп і так забезпечує процес суспільного розвитку.

Мобілізація виборчого корпусу на рішення актуальних суспільних завдань. Роз’яснюючи громадянам свої програми, переконуючи людей в необхідності прийняти й підтримати відповідні політичні цінності та цілі, указуючи шляхи реалізації їх, партії й окремі депутати тим самим мобілізують громадян на важливі для країни політичні дії.

Розширення комунікацій, відносин представництва між інститутами влади і громадянами. У ході виборчого процесу кандидати регулярно зустрічаються з громадянами, вислуховують їхні думки й прохання, вносять корективи у свої виборчі платформи. Вибори — найважливіший канал зворотних зв’язків між громадянами і владою. Від їхньої дієвості багато в чому залежить характер стосунків між

Воронянський О. В., Зайончковський Ю.В., Романова С.С. Політологія керівниками держави і населенням, виникнення довіри чи недовіри, політичної участі чи неучасті, відчуження чи підтримки боротьби.

Рекрутування політичної еліти. Вибори — найважливіший канал входження громадян до складу політичної еліти, здійснення політичної кар’єри. Унаслідок виборів оновлюється склад керівної й опозиційної еліт, змінюється політична вага партій та їхніх представників.

Генерування оновлення суспільства за допомогою конкурентної боротьби альтернативних політичних програм. Вибори — це своєрідне вікно, відкрите для впорядкованих, інституційованих впливів на державу та суспільство. Вони дають можливість різним політичним силам подати власне бачення суспільних проблем і висунути програми їхнього розв’язання. Тим самим стимулюється пошук оптимальних шляхів розвитку, забезпечується конкурентний добір політичних цінностей й альтернатив.

Артикуляція, агрегація і представництво різноманітних інтересів населення. У період виборів створюються найсприятливіші можливості для усвідомлення громадянами своїх інтересів і включення їх у виборчі програми партій та окремих депутатів. Під час виборів, прагнучи одержати масову підтримку, депутати й усі люди, які беруть участь у виборчій кампанії, особливо сприйнятливі до запитів і побажань населення. Це активізує процес самоусвідомлення і представлення громадянами своїх інтересів. У виборчих платформах інтереси артикулюються, одержують чітке формулювання й агрегатуються, звільняються від крайнощів й усереднюються, набувають несуперечливої, придатної для реалізації форми. І хоча після перемоги на виборах багато депутатів забувають про свої обіцянки, депутатський корпус у цілому, не тільки керуючись моральними мотивами, а й піклуючись про престиж партії й підтримку виборцями на майбутніх виборах, орієнтується на свої зобов’язання і запити електорату.

Переведення політичних конфліктів у русло інституційованого мирного врегулювання. Вибори дають змогу відкрито й привселюдно представити суперечливі інтереси, цінності й ідеї на суд народної думки, визначити реальну підтримку позиції тієї чи іншої сторони конфлікту, за допомогою авторитету громадської думки і державних інститутів переконати конфліктуючих відмовитися від найрадикальніших вимог і незаконних форм боротьби. Уже сама орієнтація учасників конфлікту на те, щоб його розв’язали виборці, найчастіше спонукає їх відмовитися від крайнощів, пом’якшити свою позицію, шукати компроміси й рішення, прийнятні для більшості.

Інтеграція різноманітних думок і формування загальної політичної волі. Плюралізм сучасного суспільства має свої межі. Щоб не призвести до анархії, хаосу і гострих руйнівних конфліктів, він має потребу в державному регулюванні, що відображає загальні цінності й інтереси громадян. За допомогою виборів забезпечується об’єднання більшості громадян навколо відповідної політичної платформи та лідерів, що її представляють, формується домінуюча в державі політична воля.

Воронянський О. В., Зайончковський Ю.В., Романова С.С. Політологія Політична соціалізація населення, розвиток його політичної свідомості та політичної участі. У ході виборчого процесу громадяни особливо інтенсивно засвоюють політичні цінності й норми, здобувають політичні навички й досвід, переглядають чи уточнюють свої політичні позиції. Роблячи вибір, виборці більшою чи меншою мірою ототожнюють себе з відповідними політичними силами. Усе це підвищує їх політичну свідомість та активність. Вибори, таким чином, виступають механізмом політичного розвитку суспільства.

Контроль за інститутами влади. Унаслідок виборів створюється найважливіший інститут контролю за урядом — парламент, а також оформлюється опозиція, що звичайно ревно стежить за дотриманням конституції і закону. Парламентський контроль спирається як на власні права, судові інстанції, так і безпосередньо на думку виборців. Побоюючись поразки на найближчих виборах, уряд звичайно змушений прислухатися до критики. Крім того, самі вибори є найважливішим інститутом контролю, оскільки вони дають виборцям змогу регулярно виносити свій вердикт про уряд та опозицію, змінювати склад органів влади, коректувати політичний курс.

Розчарування громадян низки країн у можливості впливати на дії владних органів через вибори призвело до того, що останніми роками все більшого розповсюдження набуває ігнорування виборів виборцями. Таке явище називається абсентеїзм. Він полягає в неявці частини виборців на виборчі дільниці для здійснення голосування, тобто у відмові реалізувати своє активне виборче право.

Абсентеїзм має негативні наслідки. Адже для визнання виборів такими, що відбулися, і визначення за їх результатами переможців необхідно, щоб проголосувала певна кількість зареєстрованих виборців. Нез’явлення виборців не дозволяє сформувати виборні органи або заповнити виборні посади. Тому доводиться проводити нові вибори, а це вимагає додаткових фінансових витрат і т. д. У зв’язку з цим в деяких державах участь громадян у виборах розглядається вже не як їх право, а як обов’язок. Там аконодавство проголошує обов’язкове голосування. Виборчі закони Австрії, Бельгії, Люксембургу, Нідерландів передбачають штрафні санкції за неучасть у голосуванні, у Греції, Туреччині та на Філіппінах — кримінальну відповідальність.

В Аргентині громадянин, який проігнорував участь у виборах, позбавляється права перебувати на державній службі протягом трьох років. У Бельгії за абсентеїзм передбачені штрафи різних розмірів (залежно від кількості проігнорованих виборів), прізвище такого виборця вноситься в ганебний список, який вивішується в людному місці за місцем проживання. В Італії участь громадян у виборах визнається обов’язком, за невиконання якого протягом п’яти років прізвище порушника вноситься до спеціального списку, що виставляється для загального огляду.

Деякі держави (в тому числі й Україна) виходять з ситуації, пов’язаної з абсентеїзмом, шляхом визнання виборів такими, що відбулися, навіть якщо в них брало участь менше половини зареєстрованих виборців.