Сутність, функції та передумови виникнення політичних партій

Соціальна диференціація суспільства, його поділ на величезну кількість соціальних груп, кожна з яких має специфічні економічні, культурні тощо інтереси, створює потребу у представництві, врахуванні цих інтересів у курсах державної політики.

Що ж вважати політичною партією? Інколи політичними партіями називають станові і навіть територіальні форми самоорганізації громадян Стародавніх Греції та Риму; партії торі і вігів в Англії; політичні клуби часів Великої французької революції. В Нові часи партіями часто називали об’єднання депутатів-однодумців у парламентах, тобто те, що у ХХ - ХХІ ст. прийнято називати фракціями, - ми звикли до того, що парламентські фракції створюються на основі політичних партій, а не навпаки. Отже, уявлення про сутність політичних партій історично змінюється. Усі перераховані вище інститути ми можемо назвати лише протопартіями. Сучасного, звичного для нас вигляду партії набувають у другій половині ХІХ ст. У цей час в багатьох європейських країнах утверджуються конституційні режими, створюються представницькі органи влади, що супроводжується виходом на політичну арену робітничого класу та інших менш заможних верств населення. Партії перестають бути клубами для вибраних. Цей процес супроводжується висуненням правових вимог до політичних партій, що організаційно оформляється в інститут реєстрації політичних партій.

Безперечно, кожна країна встановлює свої вимоги щодо політичних партій, проте можна виділити декілька стандартних завдань, що стоять перед групою осіб, які хочуть створити партію: наявність статуту, що розкриває

організаційні засади партії; наявність програми, що містить ідеологічні засади; відсутність у програмі положень, що закликають до повалення існуючого в країні ладу (те, що партія хоче зареєструватись, вже свідчить про те, що вона погоджується грати за правилами”) або розпалюють міжнаціональну чи міжрелігійну ворожнечу; відсутність у партійній структурі воєнізованих формувань (це є прерогативою держави) (див.: Схема 11.1).

Отже, отримавши можливість зареєструватись, політична партія перетворюється на політичну та юридичну одиницю, яка може єдиним фронтом усіх своїх членів вирушати у похід за владою. Саме це, останнє твердження вказує на принципову відмінність сучасної політичної партії від усіх інших форм громадсько-політичних об’єднань громадян, оскільки мета партії - влада, отримавши яку, можна реалізувати свою програму. Однією з таких форм є громадсько-політичні рухи. Розглянемо основні відмінності між політичною партією і громадсько-політичним рухом:

- метою будь-якої партії є влада - рухи безпосередньо за владу не змагаються, здійснюючи лише тиск на неї;

- партії формуються людьми, об’єднаними політичною ідеологією, - рухи створюють люди з різними суспільно-політичними поглядами, об’єднані необхідністю вирішити одну суспільну проблему;

- наслідком цього є те, що партії переважно є значно більш стійкими, довготривалими об’єднаннями, - рухи у разі вирішення (чи тривалої неможливості вирішення) “своєї” проблеми розпадаються або стають основою для утворення політичних партій;

- партії мають більш-менш чітку організаційну структуру - у рухах організаційна структура переважно відсутня або майже відсутня.

Можна зробити висновок, що політична партія - форма організованої участі громадян у політиці, що виражає інтереси певних соціальних груп, спирається на ідеологію і ставить за мету здобуття, реалізацію та утримання влади або здійснення впливу на неї.

Для кращого розуміння сутності діяльності політичних партій та їх місця в політичній системі, розглянемо їх суспільні функції (див.: Схема 11.2).

Первинною функцією політичних партій є виявлення та представництво групових інтересів, їх врахування і реалізація через курси державної політики. Значною мірою інші функції партій є вторинними, пов’язаними із реалізацією вищевказаної (функції). До них належать:

- підготовка і проведення виборчих кампаній;

- розробка ідеологій як бази для формування політичних курсів;

- політична соціалізація як наслідок популяризації партією своїх поглядів і дій;

- участь у формуванні владних структур;

- добір і підготовка кадрів для державних структур.

Попри спільність виконуваних усіма політичними партіями функцій, кожна партія є неповторним політичним утворенням, часто маючи цілий набір яскравих “індивідуальних” ознак. Це дає змогу говорити про типологію партій на основі різних критеріїв (див.: Схема 11.3). Зупинимося на найбільш, на нашу думку, значущих з них.

Найвідомішою серед широкої громадськості є класифікація партій за критерієм місця у політичному спектрі. У першому наближенні партії поділяються на “ліві” та “праві”. При детальнішому розгляді можна виділити також партії центристські, лівоцентристські та правоцентристські, крайні ліві та крайні праві. На перший погляд на протилежних кінцях політичного спектра знаходяться крайні праві (ультранаціоналістичні) та крайні ліві (ортодоксально комуністичні) партії. Проте, придивившись уважніше, можна побачити, що між ними є дуже багато спільного (особливо це помітно у методах діяльності та ставленні до політичних опонентів). Тому на схемі політичного спектра вони розташовані одна біля одної, в той час, як діаметрально протилежні сектори представлені лівими і правими (див.: Схема 11.4). Саме вони у більшості демократичних країн світу ведуть між собою реальну боротьбу за владу на виборах. Варто зауважити, що навряд чи можна порівнювати демократизм лівих та правих сил, вбачаючи в одних з них загрозу демократії та інтересам народу. Проте ці сили по-різному визначають роль держави в житті суспільства, відповідно проводячи різні курси державної політики і орієнтуючись на різні соціальні верстви (див.: Схема 11.5).

Базову точку розбіжностей між правими і лівими партіями необхідно шукати у ставленні до соціальних проблем. Ліві вважають, що соціальні проблеми є проблемами держави; вона повинна допомагати суспільству їх вирішувати, реалізуючи певні соціальні програми (обов’язкова освіта, державна медицина, субсидіювання менш заможних верств населення, розв’язання проблеми безробіття, пенсійне забезпечення тощо). Праві вбачають у такому активному втручанні держави у справи суспільства порушення природних прав людини, оскільки політика лівих призводить до вирівнювання соціально-економічних можливостей.

Відповідно для збільшення ролі держави в суспільному житті ліві наполягають на розширенні державного сектору в економіці, в той час, як праві надають перевагу потужному приватному сектору. Це не означає, що ліві є противниками самого існування приватного сектору в економіці, а праві - державного. Наприклад, ліві не заперечують необхідності існування малого і середнього підприємництва, а праві - необхідності контролю держави над енергетикою, “атомом”, виробництвом “важкої” зброї.

Ще одна відмінність між лівими та правими політичними партіями полягає у відстоюванні ними системи оподаткування. Реалізація лівими соціальних програм вимагає значних коштів, а відтак значного збільшення податку на прибуток, в той час, як праві залишають особі більшу частину заробленого нею, даючи можливість кожному вирішувати свої соціальні проблеми власними силами (хоча в останні десятиліття праві почали опікуватися деякими соціальними проблемами, щоправда - не завжди і не усіма). Окрім того, ліві, на відміну від правих, намагаються зробити податкову систему більш диференційованою, виводячи залежність: зростання рівня прибутків - збільшення податкового відсотка.

Варто також звернути увагу на те, що праві значно більшу увагу приділяють відновленню та розвитку національних традицій (хоча часто це стосується лише традицій корінної нації).

Ще одним, надзвичайно важливим критерієм класифікації політичних партій є їх внутрішня організаційна структура. За цим критерієм партії поділяються на масові та кадрові. Масові партії характеризуються чіткою внутрішньою організацією та ієрархічною підпорядкованістю, що ґрунтується на фіксованості членства та існуванні чітких партійних списків. Для кадрових партій характерним є відсутність членства та партійних списків, такі партії існують лише на рівні керівної “кадрової” верхівки, складаються з партійного активу, що діє на професійних засадах (наприклад, Республіканська та Демократична партії США).

За критерієм територіальної репрезентативності партії поділяються на загальнонаціональні та регіональні, тобто такі, що діють на території лише одного регіону даної країни. Необхідно зазначити, що законодавство деяких країн забороняє реєстрацію регіональних партій (наприклад, України).

За місцем у політичній системі партії поділяються на нелегальні, тобто такі, яким було відмовлено у реєстрації або вони самі від неї відмовилися через невизнання існуючого державного ладу, та легальні. Легальні, своєю чергою, поділяються на правлячі та опозиційні, що визначається перемогою або поразкою на останніх виборах.

Стиль керівництва партією, що визначається прийняттям найважливіших рішень одноосібно лідером чи партійними зборами або з’їздом, вказує на те, є партія авторитарною чи демократичною.

За ідеологічною орієнтацією партії переважно можна поділити на націоналістичні, консервативні, ліберальні, соціал-демократичні, комуністичні.

За критерієм методів діяльності розрізняють партії помірковані та радикальні.

11.2.