Функції та сутність держави

Для того щоб успішно реалізувати державну владу, її суб'єкт повинен створити певний рівень концентрації ресурсів влади, достатній для довготермінового вирішального впливу на процес прийняття державних рішень, а в оптимальному випадку — і контролю над цим процесом.

Теоретично в державі сучасного демократичного типу, де сувереном є вся нація, має бути реалізований принцип об’єднання владних ресурсів усіх громадян (народу, нації) на основі суспільної інтеграції

(що в принципі можливо лише за умови рівномірного розподілу ресурсів між громадянами). Останні делегують цей об’єднаний владний ресурс правлячій еліті, яка й реалізує від імені нації авторитарний перерозподіл ресурсів у суспільстві. Однак, оскільки основна маса громадян фактично не в змозі здійснювати контроль над діями правлячої еліти, на цьому етапі виникає відчуження державної влади від її формального джерела — нації.

Функції держави — це основні напрямки її діяльності, які відображають соціальну спрямованість цієї держави.

По суті, усі функції держави зводяться до захисту інтересів носія державного суверенітету (так званого джерела влади), яким може бути або одноосібний правитель, або правляче угруповання (еліта), або народ («нація»). Інтереси громадян захищаються відповідно до міри їх вплив у на державну владу. Це знаходить відображення в існуючій у цій державі правовій системі.

Сутність держави проявляється через її соціальне призначення, яке відображається через функції держави.

Питання про соціальне призначення держави є дискусійним через його політичне значення.

Оскільки держава є як організацією всього суспільства, так і організацією влади над суспільством правлячої еліти, то будь-яка держава має подвійне соціальне призначення — класове і загальносоціальне. Якщо держава має виражену класову (наприклад, середньовічні феодальні монархії) або елітарну (Венеціанська, Генуезька олігархічні республіки) сутність, то на перший план виходять її класові функції — охорона прав пануючого класу чи угруповання (правлячої династії, олігархічної групи тощо), що викликає опір з боку інших класів та соціальних груп.

з класовими і загальносоціальні функції — перш за все для згладження найбільш гострих протиріч у суспільстві і для збереження його цілісності, без чого неможливе і збереження положення правлячої еліти. У сучасних державах демократичного типу, де в основу діяльності державного механізму закладена можливість впливу основної маси населення як на формування персонального складу органів влади, так і на прийняття державних рішень, на перший план виходять загальносоціальні функції держави. При цьому держава продовжує в повному обсязі виконувати

і свої класові функції. їх реалізація правлячою елітою у власних інтересах можлива на стільки, на скільки інша частина суспільства не в змозі реалізувати своє право на контроль за діями державної влади.

У сучасній правовій практиці виділяють два підходи до визначення соціального призначення держави.

1. Класовий підхід — розуміння держави як політичної організації економічно пануючого класу, метою якої є збереження існуючого порядку розподілу ресурсів і придушення опору інших класів.

2. Ліберальний підхід — розуміння держави як механізму узгодження, регулювання й гармонізації різнорідних, часто діаметрально протилежних інтересів різних соціальних верств, «арбітра», покликаного згуртувати націю заради вирішення існуючих проблем.

Відповідно цим підходам було вироблено цілий ряд концепцій, які тим чи іншим чином намагаються трактувати політичну сутність держави та державної влади.

Основні концепції сутності держави:

1. Концепція елітарного управління державою. Основи цієї концепції були закладені ще Н. Макіавеллі. На початку XX ст. італійські соціологи Парето і Г. Моска незалежно один від одного сформулювали основні положення сучасної теорії політичних еліт. Свій подальший розвиток вона одержала вже у середині ХХ ст. в роботах X. Лассуела, Д.

Згідно з цією концепцією широкі маси народу не в змозі управляти державою, це прерогативою правлячої меншини — верхівки суспільства, або його еліти. Влада може передаватися від однієї еліти до іншої, але ніколи не потрапляє до рук більшості суспільства. Суспільство може лише впливати на правлячу еліту, делегуючи до її складу своїх представників. При цьому за способом формування еліти можуть бути відкритими, демократичними (їх склад періодично обновляється в результаті всенародних виборів, а самі еліти підзвітні і підконтрольні більшості суспільства) і закритими, недемократичними (непідзвітними народу, які самостійно поповнюють свій склад новими членами за власним вибором).

Насправді політичний інтерес, як інтерес владний, не може бути загальнонаціональним у повному обсязі, оскільки будь-яке суспільство ґрунтується на основі відносин панування — підкорення. Тому політичний інтерес правлячої еліти (меншини), який полягає в пануванні над суспільством завжди вступає у протиріччя з політичним інтересом більшості до політичної рівності та політичної свободи. Така дихотомія (панування/рівність) є характерною для будь-якого суспільства

і в суспільствах із відкритим типом еліти не носить антагоністичного характеру. Проте будь-яка правляча еліта прагне до концентрації (і навіть монополізації) у своїх руках ресурсів влади, що створює постійно діючу тенденцію до переростання демократичної системи правління на олігархічну.

Ця концепція реально відображає одну з основних сторін сучасної держави, де влада реалізується через обмежене коло громадян (депутатів парламенту, функціонерів державного апарату тощо). Основним завданням такої держави є те, щоб правляча еліта дійсно захищала інтереси широких мас народу, а також досягнення положення, за якого народ має можливість контролювати діяльність еліти та здійснювати вплив якщо не на її формування, то хоча б на легітимізацію влади того чи іншого правлячого угруповання через виборчий процес.

2. Технократична концепція виникла в 20-х рр.

Вона, по суті, є сучасною інтерпретацією концепції еліт. Згідно з поданнями родоначальників цієї концепції державою повинні управляти фахівці-професіонали (управлінці, менеджери та ін.), які здатні реально оцінити існуюче положення справ у державі, намітити подальші шляхи її розвитку, визначити необхідні для цього засоби. У результаті управління державою має стати науковим і забезпечити прогресивний розвиток суспільства.

3. Концепція «держави загального благоденства». Її сутність полягає у тому, що держава займає надкласове положення й захищає інтереси всіх без виключення верств населення, забезпечуючи, начебто, загальне благоденство. Основою цієї концепції стали досягнення індустріально розвинених держав у соціальній, культурній та інших сферах, а також у галузі забезпечення прав і свобод людини. Цінність та інтереси кожної особистості стають основним пріоритетом у здійсненні державної діяльності.

Концепція «держави загального добробуту» виникла після Другої світової війни у протиставлення класичній ліберальній концепції «держави — нічного сторожа», згідно з якою держава не втручається в суспільне життя, за винятком випадків правопорушень. Основоположником цієї концепції є Д. Кейнс, який сформулював її основні положення в 30-х рр. ХХ ст. Подальший свій розвиток концепція дістала в роботах А. Пігу, Д. Мюрдаля та інші. Позитивна сторона концепції полягає у визнанні обов'язку держави захищати інтереси всіх своїх громадян, забезпечуючи їм нормальні умови існування.

4. Концепція плюралістичної демократії виникла в XX ст. Основними представниками є Р. Ласкі, М. Дюверже, Р. Даль та ін.

Сутність цієї концепції полягає у тому, що в сучасній державі, у зв'язку з нівеляцією класових відмінностей, влада втрачає свій класовий характер. Суспільство стає сукупністю різних соціальних верств (так званих страт), які утворюються відповідно до різних ознак (професія, вік, місце проживання, коло інтересів тощо).

5. Концепція національної держави характеризує специфіку конституційно-

правового статусу держави. При цьому поняття «нація» прихильниками різних юридичних напрямів трактується неоднаково (як «нація—держава» і як «нація—етнос»). У першому випадку під поняттям «нація» розуміють сукупність всіх громадян певної держави (наприклад, громадянин Франції, США та ін.), які здійснюють її суверенітет як своєї політичної організації. При цьому громадянські права не можуть бути обмежені ні через етнічну,

ні через конфесійну належність особи. Згідно з другим підходом («нація— етнос») держава

є формою самовизначення конкретної нації в етнокультурному значенні (наприклад, гітлерівська Німеччина — «Рейх» німецького народу, ісламська держава тощо), вона виражає волю і захищає інтереси лише представників саме цієї нації або конфесійної групи.

6. Фашистська концепція держави. В основі фашистської доктрини лежала ідея солідаризму і корпоративної держави — «загальнонаціональної» влади, яка стоїть нібито на сторожі «загальних інтересів». При цьому інститут громадянства поступався місцем «нації», яка повністю підпорядковувалась своєму вождю. Формування органів влади є прерогативою не нації, а її вождя, відповідно система виборів (як і політичні партії, крім правлячої) скасовується. Система ідеологічного впливу на населення здійснюється через державну партію, лідером якої є вождь нації і керівник держави.

Ідея корпоративної держави розглядалася як альтернатива класовій державі в період загострення соціально-економічної боротьби і мала сприяти подоланню класових протиріч. Замість класів прихильниками цієї концепції вводилося поняття «корпорації», через які начебто здійснюється «співробітництво праці і капіталу».

В економіці такої держави створюється централізована система державно-

монополістичного капіталізму.

7. Концепція правової держави. Згідно з цією концепцією діяльність держави повинна здійснюватися на підставі права, використовуючи правові засоби для досягнення цілей, які не суперечать положенням, закріпленим системою права цієї держави. Правова держава — це система органів та інститутів, які гарантують і захищають функціонування громадянського суспільства за нормами права.

Ця концепція охоплює все поле державної діяльності, приймаючи за основу панування права у всіх аспектах цієї діяльності.

Концепція правової держави

Концепція правової держави була, в основному, розроблена наприкінці XVIII — у XIX ст. Дж. Локком, Ш. Л. Монтеск'є, Т. Джефферсоном, І. Кантом та іншими представниками лібералізму. Саме поняття «правова держава» утвердилося в німецькій літературі на початку ХІХ ст. в працях К.-Т. Велькера та Р. фон Моля. Уперше деякі положення правової державності були закріплені в Конституціях США (1787 р.) та Франції (1789 р.). Стаття 1 Конституції України (1996 р.) визначає нашу державу як демократичну, соціальну, правову.

Основні ознаки правової держави

1) Верховенство закону, панування закону у всіх сферах суспільного життя. Закони правової держави спираються на Конституцію країни і мають найвищу обов’язкову силу в порівнянні з іншими державними нормативними актами. Надзвичайно важливою в цьому зв’язку є проблема демократичності законів. Закони повинні відповідати загальнолюдським уявленням про права і свободи громадян

у демократичній правовій державі. Критерієм оцінки повинні слугувати документи, прийняті міжнародним співтовариством, зокрема ООН (Статут ООН, «Загальна декларація прав людини»).

2) Взаємна відповідальність держави і особи. Згідно з цим принципом не тільки громадянин несе відповідальність перед державою

в разі порушення загальноприйнятих норм, а і держава має перед громадянином відповідальність за свої дії або бездіяльність. Кожний громадянин має право звернутися до суду, якщо держава в особі її чиновників або організацій порушує його конституційні права. Здійснення цього принципу передбачає високу правову культуру особи і державних службовців.

3) Поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки. Принцип розмежування влади має за мету не допустити зосередження влади в руках окремого органу, особи або однієї з гілок державної влади. Для його реалізації створюється організаційно- правовий механізм взаємодії трьох гілок влади, «система стримувань та противаг».

4) Наявність ефективних форм контролю та нагляду за здійсненням законів. Сюди належать суд, прокурорський нагляд, арбітраж, механізми, які гарантують свободу народного волевиявлення.

В умовах правової держави найбільш повно здійснюються права і свободи особи, незалежно від її расового, соціального, національного походження, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, майнового стану тощо.

Попри безліч позитивних і прогресивних моментів, таких як затвердження рівноправності громадянина й держави, виключення беззаконня в роботі державних органів, створення цивільного суспільства та ін., у концепції правової держави присутні і недоліки. Вони полягають у надмірному регулюванні всіх соціальних контактів нормами права, спробі стерти грань взаємодоповнюючих норм права й інших соціальних регуляторів шляхом придушення нормами права інших соціальних норм.