Політична діяльність

Зміст політичного процесу розкривається у різних формах політичної діяльності.

Політична діяльність - це специфічна форма активного ставлення людей до свого суспільного середовища, яка має на меті цілеспрямоване його регулювання та перетворення за допомогою фактора влади.

Прикладами політичної діяльності можуть бути: вибори, мітинги, пікетування, дебати в парламенті тощо.

Політична діяльність не може бути прерогативою лише “сильних особистостей”, “творчих еліт” або тих структур, які спеціально створені для здійснення суспільної системи. Політичною діяльністю вважаємо не лише прийняття рішень центральними органами державної влади (діяльність еліт), а різні форми політичної активності людей внизу владної піраміди (діяльність мас), що прагнуть виразити своє ставлення до окремих політичних проблем, вплинути на ті чи інші політичні тенденції або рішення.

Під час вивчення політичної діяльності та її конкретної ланки - політичної дії слід враховувати такі їх особливості:

по-перше, специфічний зв’язок діяльності й бездіяльності, позитивних політичних дій, зміст яких полягає у тому, щоб “зробити щось” задля досягнення певної мети, і негативних політичних впливів, суттю яких є те, щоб “перестати щось робити” і “дозволити статися певним подіям”. У політичному житті конкретні наслідки може мати як активність, дія, так і пасивність, утримання від дії. Існує навіть спеціальний термін абстенціонізм, що вживається на означення свідомого невтручання у хід подій для отримання конкретних політичних наслідків;

по-друге, особливе співвідношення вмотивованої цілеспрямованої активності політичного суб’єкта і різних форм неусвідомленої, спонтанної участі людей у політиці, раціональних та ірраціональних спонук і складників політичної діяльності (див.: Схема 3.3.');

по-третє, так звана парадоксальність наслідків політики.

Політичну діяльність класифікують за визначеними критеріями: суб’єктами, об’єктами, змістом, спрямованістю, формою та результатами дій. Кожний з них може бути конкретизований через виділення в його рамках дещо вужчих підвидів, напрямків та форм діяльності.

Залежно від місця, яке суб’єкти політики займають у суспільній та політичній ієрархії, виділяють два основні рівні політичної діяльності:

- елітарний рівень функціонування владних структур і здійснення ними своєї регулятивної діяльності стосовно: самих себе; суспільних груп; основних сфер суспільного життя (суспільних відносин);

- рівень масової участі (або масової політики), через розмаїті форми якої народ здійснює свій суверенітет; реалізує своє право контролю за діяльністю владних структур; чинить тиск на владні структури, заявляючи про свої потреби або вимагаючи їх задоволення на груповому та індивідуальному рівнях. На цьому рівні відбувається формування організацій, рухів, партій для безпосередньої участі в політичному процесі на вищому державному рівні.

- за кількістю та ступенем взаємозалежності суб’єктів політики діяльність може бути:

- індивідуальна: індивідуальний акт протесту, особиста публічна маніфестація поглядів (у пресі, на мітингу), відставка політика під впливом самостійного рішення тощо;

- колективна: сума індивідуальних дій з мінімальним ступенем організації (демонстрація, що виникає стихійно під впливом масових емоцій);

- групова: суб’єктом політичних дій виступають суспільні групи з певною самосвідомістю, стійкою єдністю, організацією і програмою дій (політичний страйк, повстання);

- загальносуспільна (національно-визвольна боротьба, революція).

Яскравим прикладом останнього різновиду політичної діяльності на рівні масової політичної участі стали Революція троянд в Грузії 2003 р. та Помаранчева революція в Україні 2004 р., коли громадяни в мирний спосіб, користуючись своїми конституційними правами, виступили проти спроб фальсифікації результатів голосування режимами Е.

Загалом можна погодитися з твердженням, що політика - це насамперед колективна діяльність. У політичному житті беруть участь як ті групи, що перебувають при владі (політичні еліти), так і ті, що беруть участь у реалізації прийнятих без них рішень (маси). Інколи буває досить важко розділити індивідуальних та колективних суб’єктів політичної діяльності, оскільки вони діють у тісному взаємозв’язку. Індивідуальна дія харизматичного лідера, наприклад, неможлива без колективної участі тих, хто його підтримує.

Важливим критерієм аналізу політичної діяльності є її класифікація за змістом. Останній визначається метою, яку ставлять перед собою суб’єкти, та характером об’єктів, на які спрямовані їхні зусилля. За типом об’єктів виділяють:

- діяльність, спрямовану безпосередньо на здобуття влади (боротьба за владні повноваження);

- діяльність, спрямовану на створення, удосконалення і заміну політичних інститутів (владно-управлінських структур, політичних і правових норм);

- діяльність, спрямовану на вироблення, здійснення або модифікацію політичних курсів (регулювання суспільних відносин).

В межах першого виду виділять такі напрямки і форми (підвиди) полі­тичної діяльності:

- діяльність спрямована на підготовку і проведення виборчих кампаній (мирний шлях) або заколот, переворот (шлях насильства);

- опозиційна діяльність (легальна й нелегальна).

У другому виді можна виділити такі підвиди:

- створення органів державної влади;

- створення і вдосконалення конституції;

- законотворча діяльність;

- нормотворча діяльність органів виконавчої влади;

- створення громадсько-політичних організацій і партій;

- вироблення політичних норм діяльності громадсько-політичних організацій і партій (програм, статутів, декларацій).

Третій вид включає в себе такі напрямки і форми політичної діяльності:

- економічна політика (виконання державою та іншими владними інститутами громадських функцій (більшою або меншою мірою));

- соціальна політика (зміцнення соціальних основ розвитку суспільства, урахування і узгодження потреб та інтересів різних суспільних груп, розв’язання конфліктних ситуацій, розроблення і здійснення програм соціального захисту);

- етнополітика, релігійна політика (сприяння розвитку національної культури і духовності, регулювання міжетнічних і міжконфесійних стосунків);

- забезпечення законності і правопорядку;

- вироблення і здійснення зовнішньополітичних курсів та інші види.

Прагнення змін у структурах влади або політичних курсах, яку вони проводять, є чи не найважливішою спонукою до участі людей у політиці. Зміни - це мета і сутність політичної діяльності.

Проте не усі учасники політичного процесу однаковою мірою зацікавлені у змінах. Деякі з них вважають, що їхнім інтересам найбільше відповідає існуючий стан речей (статус кво) і докладають зусиль, щоб його зберегти. Інші виступають за такі зміни, які обернені в минуле, спрямовані на його повернення (реставрацію). Тому є ще один критерій класифікації політичної діяльності - її спрямованість у майбутнє або в минуле.

Відповідно до цього критерію політична діяльність буває:

- інноваційною, орієнтованою на впровадження нових інституцій і на оновлення політичних курсів держави;

- стабілізуючою, що прагне зберегти все цінне в існуючих політичних структурах, відносинах, формах діяльності, примирити суперечності й не допустити деструктивних, руйнівних змін;

- консервуючою, націленою на недопущення істотних змін узагалі;

- реставраційною, тобто протилежною до інноваційної, спрямованою на відновлення важливих інститутів і форм суспільного життя.

Залежно від характеру і методів політичних дій, що їх застосовують для запровадження змін, в інноваційній діяльності виділяють революційну і реформаторську діяльність. Реформи є найпоширенішим різновидом політичних інновацій. Вони є складним процесом поступового перетворення існуючої суспільної системи та її окремих елементів - без руйнування основ цієї системи. Реформи переважно започатковують владні структури. Якщо вони зачіпають існуючі суспільні відносини достатньо глибоко, то їх називають “революцією згори”.

Революція також є інноваційною діяльністю. Але вона передбачає глибшу порівняно з реформами трансформацію суспільно-політичної системи, зміни в системі владних відносин - захоплення влади новими політичними силами, найчастіше насильницькими методами, та залучення до цієї діяльності широких верств населення. Революції як загальнонаціональні, загально- системні процеси можуть мати як інноваційний, так і реставраційний характер.

Політична діяльність неоднорідна, в її структурі виділяється декілька станів. Одним з яких є політичне відчуження, прояви та наслідки якого можна прослідкувати за схемою (див.: Схема 3.4.)

3.3.