Класифікація політичних партій

У сучасній науці існують різні класифікації політичних партій. Відповідно того, що береться за основу класифікації, розрізняють наступні типи партій.

Залежно від місця в системі державної влади партії поділяються на правлячі (в т.

Правляча партія суттєво відрізняється від опозиційної. У своїй діяльності вона багато приділяє уваги роботі в уряді і в парламенті. Правляча партія віддає перевагу розв’язуванню завдань економічних, управлінських, а політичні дії носять, зазвичай, прагматичний характер.

Загальновизнано, що основний зміст діяльності більшості політичних партій — участь у виборах до органів державної влади з метою реалізувати свою політичну платформу. Такі партії називаються парламентськими. Проте існують партії, що через певні обставини займаються позапарламентською діяльністю, використовуючи при цьому і відповідні засоби. Один із основних — силовий тиск на державну владу і організація різноманітних дій, що дестабілізують ситуацію, — страйків, пікетів, терактів і т.

Залежно від відношення до приватної власності — ліві, праві, центристські. У світовій політології лівими вважають усіх тих, хто виступає за зміни, соціалізацію виробництва, соціальний захист людей на основі рівності всіх; правими — тих, хто відстоює міцну державу, захищає приватну власність і т. ін.Традиційно вважається, що ліві — пацифісти, антирасисти, антикапіталісти, відстоюють принципи рівності й справедливості і постійно перебувають у русі, а праві, навпаки, роблять наголос на збереженні (консервації) існуючих порядків, на повазі до них, обстоюють культ сили, ієрархії, заохочують свободу та ініціативу в економічній сфері. Партіями центру вважаються ті, що займають проміжне становище між лівими і правими поглядами. Центристи, зазвичай, вважають, що поділ партій на ліві й праві є умовним. Залежно від політики, політичні партії можуть диференціюватися на лівоцентристські, правоцентристські, ліворадикальні, праворадикальні та ін.

Залежно від способу організації — кадрові, масові, універсальні(так звані «партії виборців»). Кадрові партії («партії — виборчі штаби») формуються, як правило, навколо груп відомих політичних та суспільних діячів і не мають формального членства; їх діяльність майже повністю спрямована на підготовку виборчих кампаній; це, як правило, партії правої орієнтації; до них традиційно відносяться консервативні партії, такі як Консервативна партія Великобританії, Демократична та Республіканська партії США та інші. Кадрові партії зорієнтовані на електоральні функції. Тому їхні практичні дії помітні лише під час виборчих кампаній. Вони не мають інституту фіксованого членства і членських внесків. Фактично це організації, які складаються з оплачуваних інвесторами професійних партійних чиновників, що ведуть основну організаційну роботу, забезпечують створення і розвиток партійної політичної теорії, на основі цієї теорії розробляють і впроваджують партійну ідеологію).

Масові партії відрізняються розвиненою організаційною структурою, статутною дисципліною, індивідуальним членством, вони мають свої місцеві партійні

Воронянський О. В., Зайончковський Ю.В., Романова С.С. Політологія організації, свою ідеологію. Типовими масовими партіями є комуністичні, соціалістичні та соціал-демократичні партії. Масові партії виникли у зв’язку з поширенням загального виборчого права. Вони переважно численні, добре організовані й формуються на ґрунті, певного світогляду. Існують за рахунок членських внесків, що є джерелом фінансування їхньої участі у виборчих кампаніях. Керівництво в масових партіях здійснюється професійними політиками, поточну організаційну роботу ведуть оплачувані партійні функціонери, на місцях — партійні організації. Членство в масовій партії передбачає не лише сплату внесків для фінансування партійної програми, але й постійну роботу в певній партійній організації та виконання прийнятих колегіально партійних рішень. Ці рішення до їх прийняття можуть піддаватись дискусійному обговоренню, що може викликати створення певних політичних платформ, на базі яких всередині партійної організації виникають певні фракції. Але після прийняття рішення з’їздом воно стає обовязковим для виконання всіми членами партії незалежно від фракційної приналежності. Фракції зберігають за собою лише право критикувати це рішення і готувати партію до відміни його на наступному з’їзді.

Останнім часом усе активніше в класифікацію партій за організаційною структурою впроваджується такий тип, як «партія виборців». Ініціаторами введення цього типу є американські політологи Вейнер і Поламбара. Головним завданням «партії виборців», так само як і кадрових партій, є мобілізація мас на участь у передвиборчих кампаніях і в самих виборах.

За ідеологічним спрямуванням партії поділяються на: соціал-демократичні, ліберально-демократичні, комуністичні, націоналістичні, релігійні, фашистські та ін. Подібні оцінки відносні, оскільки базисні набори типових ідеологічних вимог часто і багато в чому перетинаються. Так, соціал-демократичні партії у 8о-х роках 20 ст. повернули в бік класичного лібералізму, до політики вільної конкурентної економіки, а ліберали й навіть помірковані консерватори, враховуючи досвід соціал- демократів, стали уважніше ставитися до проблем покращення матеріального становища населення своїх країн, створення дійової системи соціальних гарантій тим, хто їх справді потребує.

За цілями й характером діяльності партії поділяються на революційні, які прагнуть змінити існуючий суспільний устрій; реформістські, які орієнтуються на модернізацію існуючого ладу при збереженні його базових основ; консервативні, які прагнуть зберегти існуюче положення, допускаючи лише найнеобхідніші перетворення.

За парламентською основою розрізняють парламентські

(парламентсько-електоральні) і позапарламентські. Парламентські партії діють у правових рамках, намагаються досягти своїх цілей через сформовані ними органи влади. Для позапарламентських партій пріоритетом є програмна єдність та централізм як принцип організаційної будови.

За соціальною базою (класові, міжкласові, верствові; загальнонаціональні, регіональні, локальні; екологічні, антивоєнні; професійні, вікові, жіночі та ін.). У середині 19 ст. в Європі відбувся поділ на буржуазні (поміщицькі, дрібнобуржуазні і власне буржуазні) та пролетарські, або робітничі, партії.

Особливості суспільно-історичного розвитку зумовили специфічні риси політичних партій на Американському континенті, в країнах Азії та Африки (найчастіше вони виростали з національно-визвольних рухів), а також у країнах, де відбувалися соціалістичні революції.

В останній третині ХХ ст., з переходом до постіндустріального суспільства, в якому робітничий клас став більш розмитим, а класові протиріччя в результаті зростання рівня життя основної маси населення розвинених країн втратили актуальність, з’явилися нові, нетрадиційні типи партій, які почали формуватися на некласовому ґрунті — екологічному, антивоєнному. Саме на цьому ґрунті створені екологічні партії, що виросли з екологічного руху. У таких партіях здебільшого немає постійних лідерів, їм властива як відсутність партійногочленства, так і відмова від професійного апарату. Нові партії не тільки ґрунтуються на «мішаній» соціальній базі, а й дотримуються еклектичної ідеології, тобто класово дуже невизначені.