Сутність держави

Сутність держави — це головна, основна властивість держави, що визначає її зміст, мету, функції.

У радянській юридичній науці сутність держави довгий час розглядалася тільки з класових позицій.

Уявлення про державу, як про інститут врегулювання класових протиріч; організації, що задовольняє інтереси всіх чи більшості соціальних сил; наукової організації, інструмента класового компромісу тощо — не припускалося.

Розглядаючи сутність держави, не можна не зазначити, що інститут держави пройшов великий історичний шлях розвитку (приблизно 5 тис. років). Природно, за цей період він змінювався, удосконалювався, його сутність зазнавала змін, відповідно до змін економічних, політичних, ідеологічних структур суспільства.

Виникнення більшості держав характеризується близькими економічними і політичними закономірностями. Економічно пануючий клас оформляв своє політичне панування у формі держави. За допомогою держави пануючі класи (рабовласники, феодали, буржуазія, пролетаріат) забезпечували збереження існуючого економічного і політичного устрою.

Сутність держави не лишається незмінною. По-перше, змінювалися класи, політичним знаряддям яких була держава, а зі зміною місця класу в історичному процесі змінювалася і сутність держави. Навіть поверховий аналіз рабовласницької і ранньобуржуазної держави демонструє суттєву різницю між ними у найбільш істотних характеристиках. У першому разі влада пануючого класу здійснювалася над безправним рабом, у другому - над вільним робітником. Не випадково саме у буржуазному суспільстві починаються процеси, які викликають серйозні зміни самої сутності держави. По-друге, змінилися соціальні умови існування класів, політичні відносини між ними.

Процес зміни сутності держави обумовлений серйозними причинами. По-перше, зникають класи в їх марксистському розумінні (як великі групи людей, визначені соціальним ставленням до засобів виробництва). По-друге, серйозні зміни відбуваються у визначенні місця людини в суспільстві, у системі виробництва і розподілу. Вчення про непримиримість класових протиріч зазнає краху. Держава замість знаряддя насильства стає організацією, що долає протиріччя у цивілізованих формах, виступає у якості інструмента легітимної влади, діяльність якої вже не протилежна інтересам більшої частини населення. Держава стає активним і необхідним посередником в соціально-диференційованому суспільстві, що зберігає протиріччя з багатьох питань економічного, політичного, національного життя. На перше місце у такому разі виходить не насильницьке, класове, а соціальне призначення держави.