§7. Принципи діяльності та організації нотаріату в Україні

Зміни в політичному та економічному житті України вимагають правового забезпечення. Одночасно і сама правова система потребує оновлення змісту, організаційних форм та методів функціонування.

В Конституції України немає спеціальних норм, які б безпосередньо стосувались нотаріального процесу, але конституційні принципи безпосередньо стосуються і правовідносин у нотаріальному процесі. Так, ст. 8 Конституції України передбачається, що в Україні визначається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні їй відповідати, її норми є нормами прямої дії. Отже, ці положення не можуть не впливати на нотаріальний процес. З цього положення можна зробити висновок також, що принцип верховенства права — це принцип верховенства закону. А принцип верховенства закону у власному розумінні цього поняття означає визначальну, провідну роль закону в правовій системі, зокрема в системі джерел права, його вищу юридичну силу щодо підзаконних актів. Тобто принцип верховенства закону означає співвідношення закону та інших нормативно-правових актів. Таким чином, в ієрархії джерел права пріоритетна роль відводиться Конституції України, що має вищу юридичну силу та є Основним Законом України, тому інші нормативно-правові акти мають прийматися на основі Конституції та відповідати їй.

Значення принципів нотаріального процесуального права полягає в тому, що вони:

— є основою для об'єднання всіх норм та інститутів в одну галузь права, тобто є індивідуалізуючою ознакою даної галузі права;

— вони є похідною основою для тлумачення норм нотаріального процесуального права, розуміння їх змісту та значення;

— вони не тільки характеризують нотаріально-процесуальне право України, але є основною підставою для порівняння норм, що регулюють діяльність нотаріату в Україні, з аналогічними нормами іноземних країн та в першу чергу з країнами Міжнародного Союзу Латинського нотаріату, членами якого є нотаріуси 66 країн світу.

Всі принципи нотаріального процесуального права — це найважливіші прояви демократизму нашого суспільства, основним завданням якого є побудова правової держави.

Принципи нотаріального процесуального права як і принципи будь-якої галузі права тісно взаємопов'язані між собою та являють собою одну логіко-правову систему.

Зміст будь-якого принципу нотаріального процесуального права розкривається не тільки безпосередньо однією нормою, але й змістом інших принципів галузі. Так, ПРИНЦИП диспозитивності не може бути реалізовний самостійно, бо він тісно пов'язаний принципом сприяння громадянам, установам, підприємствам і організаціям, в здійсненні їх прав і охоронюваних законом інтересів, а також безпосередньо залежить від принципів законності та обгрунтованості нотаріальних актів. Але кожний принцип, входячи в систему, займає своє власне, спеціальне та самостійне, тільки йому відведене місце. Саме це обумовлює його взаємозв'язок з іншими принципами, забезпечуючи ефективність самостійного впливу на суспільні відносини і результативність дій всіх пов'язаних з ним принципів.

Система принципів нотаріального процесуального права є індивідуальною, оскільки залежить від предмета нотаріального процесуального права. Система принципів разом із предметом та методом характеризують самостійність нотаріального процесуального права як галузі.

Принципи організації та діяльності нотаріату в Україні виражають найбільш суттєві риси правового регулювання суспільних відносин, які випливають з Конституції України та одержали своє закріплення в Законі України “Про нотаріат”, а також зумовлюються змістом діяльності нотаріальних органів. В систему принципів нотаріального процесуального права входять:

— принцип законності ( ст. 5, 7, 21, 39, 47, 49, 51 Закону);

— принцип обгрунтованості нотаріальних актів;

— принцип національної мови (ст. 15 Закону);

— принцип сприяння громадянам, установам, підприємствам і організаціям, в здійсненні їх прав і охоронюваних законом інтересів (ст. 5 Закону);

— принцип, який відоображає специфіку діяльності нотаріальних органів — додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій (Ст.

— принцип диспозитивності;

— принцип незалежності нотаріусів;

— принцип неупередженості нотаріусів;

— принцип доступності і гарантованості охорони і захисту безспірних прав;

— принцип безспірності нотаріального процесу;

— принцип рівності прав всіх учасників нотаріального процесу.

Принцип законності проявляється, перш за все, в тому, що державні нотаріуси, приватні нотаріуси та інші особи, які вчиняють нотаріальні дії, повинні керуватися в своїй діяльності Законом та іншими нормативними актами, які регулюють їх діяльність (ст. 7 Закону). Такими нормативними актами є Закон України “Про нотаріат”, Інструкція “Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р., та інші. Суттєве значення для діяльності органів нотаріату має цілий ряд норм цивільного, цивільного процесуального, земельного, сімейного, трудового, адміністративного законодавства, оскільки нотаріуси та інші посадові особи, вчиняючи нотаріальні дії, повинні застосовувати ці норми до конкретних правовідносин. Принцип законності полягає і в тому, що вищезазначені суб'єкти зобов'язані перевірити відповідність дій, які вони вчиняють, та наданих їм документів закону. Наприклад, нотаріус не може посвідчити договір позики, якщо позикодавець включив в умови договору сплату процентів позичальником. Такий договір є незаконним та протирічить вимогам ст. 374 ЦК України.

У випадках, коли будуть встановлені порушення законності окремими громадянами або посадовими особами, посадові особи нотаріату зобов'язані повідомити про це органи слідства або прокурора для вжиття заходів.

Із принципу законності випливає обов'язок нотаріусів і посадових осіб, які вчиняють нотаріальні яії додержуватись встановленого законом порядку і правил оформлення нотаріальних документів, а також підстав та порядку відмови в їх здійсненні. Відповідно до ст. ст. 5, 49 Закону у вчиненні нотаріальної дії може бути відмовлено, якщо вона суперечить законові.

Отже, принцип законності зумовлений ст. 8 Конституції України та спирається як на загальні норми права, так і на спеціальні, що передбачені законодавством про нотаріат.

Принцип обгрунтованості нотаріальних актів передбачає всесторонню перевірку: документів, які необхідні для вчинення нотаріальної дії, за призначенням, за змістом, за достовірністю; встановлення особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії; перевірку дієздатності громадянина та правоздатності юридичних осіб; у випадку звернення представника — його повноваження тощо.

Так, для видачі свідоцтва про право на спадщину повинні бути перевірені документи, які доказують факт смерті спадкодавця, час та місце відкриття спадщини, факт прийняття спадщини, якщо заяву з проханням про видачу свідоцтва про право на спадщину подано після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, склад та місце знаходження спадкового майна, коло осіб, які мають право на спадщину. Якщо в склад майна входить будівля, квартира, транспортний засіб тощо, що підлягає реєстрації, перевіряються документи щодо належності цього майна спадкодавцю (довідка-характеристика бюро технічної інвентаризації, свідоцтво про реєстрацію, технічний паспорт тощо).

Якщо оригінал документа викликає сумнів, то він може бути направлений на експертизу.

Державною мовою нотаріального діловодства є українська мова (ст. 10 Конституції України). Нотаріальні провадження вчиняються українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості.

До норм чинного законодавства, що регулюють застосування української мови, відносяться Закон України “Про мови в Українській РСР” від 28 жовтня 1989 року, Закон України “Про нотаріат”.

Закон “Про нотаріат” (ст. 15) передбачає ведення нотаріального діловодства відповідно до статті 20 Закону “Про мови в Українській РСР”, яка передбачає можливість застосування мови більшості населення для окремої місцевості.

У відповідності з цим принципом, якщо особа, яка звернулась за вчиненням нотаріальних дій, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів та роз'яснення, які надає нотаріус при вчиненні нотаріального провадження, мають перекладатись цій особі нотаріусом або перекладачем.

Принцип сприяння громадянам, установам, підприємствам і організаціям в здійсненні їх прав і охоронюваних законом інтересів (ст. 5 Закону) полягає в обов'язку нотаріусів та інших посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії, сприяти цим суб'єктам у здійсненні їх прав та законних інтересів, роз яснювати їм права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду. Сприяння проявляється також і в тому, що нотаріуси мають право і за заявою особи повинні витребувати від підприємств, установ та організацій відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій (ст. ст. 4, 46 Закону), забезпечувати здійснення нотаріального провадження для осіб, які не володіють українською мовою, з участю перекладачів. Цей принцип випливає з конституційної норми, якою передбачається, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. З Конституції України).

Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії на прохання громадян та організацій, можуть складати проекти угод і заяв, виготовляти копії документів, виписки з них, давати роз'яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру.

Нотаріуси сприяють органам слідства та суду у здійсненні їх державних обов'язків.

Принцип сприяння громадянам та юридичним особам у здійсненні їх прав і охоронюваних законом інтересів полягає в тому, що ніякими строками не обмежується їх можливість укладати будь-які дозволені законом угоди щодо свого майна, а також можливість за згодою всіх осіб, що брали участь у нотаріальному провадженні, змінити або скасувати ці угоди.

Саме у цьому принципі розкривається правова природа нотаріату як особливого юрисдикційного органу. На думку автора, принцип сприяння має розкриватись не тільки в можливості і необхідності вчинення нотаріального провадження, а й має ставити питання перед особами, які вчиняють нотаріальні провадження, яким чином є можливість збільшити кількість вчинюваних нотаріальних дій, зробити їх доступнішими, покращити рівень юридичної

ДОПОМОГИ ТОЩО.

Принцип, який відображає специфіку діяльності нотаріальних органів — додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій (ст.

На письмову вимогу суду, арбітражного суду, прокуратури, органів дізнання та слідства довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються у зв'язку з кримінальними, цивільними, господарськими справами, що знаходяться у їх провадженні. З приводу оголошення змісту вчинених нотаріальних дій при розгляді справ у судах є можливість ставити питання перед суддею про необхідність розгляду справи у закритому судовому засіданні.

На письмову вимогу державної податкової інспекції видаються довідки, документи і копії з них, необхідні для визначення правильності стягнення державного мита та цілей оподаткування. Це положення не досить чітко викладає направленість такої вимоги. Із змісту можна зробити висновок про те, що перевірятись повинна лише діяльність нотаріусів щодо стягнення державного мита та цілей оподаткування, але нотаріальні провадження можуть бути підставою для виникнення у громадян неоподаткованих прибутків. Так, без реєстрації підприємницької діяльності можна купувати та продавати будинки тощо. Така діяльність може бути встановлена за допомогою довідок нотаріусів про вчинення нотаріального провадження.

Довідки про заповіти видаються тільки після смерті заповідача. Виділення цього положення у самостійну частину 5 статті 8 Закону надає можливість судити про те, що вищезазначені державні органи — суди, прокурори та інші не можуть бути ознайомлені нотаріусом із змістом заповіту. Так, при розгляді справи про визначення правильності оподаткування не може оголошуватись або витребовуватись зміст заповіту, складеного особою, що перебуває під слідством або судом.

Інші особи повинні додержуватися таємниці, якщо їм стало відомо про вчинені нотаріальні дії у зв'язку з виконанням службових обов'язків. Це положення, безперечно, стосується посадових та службових осіб вищепе-рерахованих державних установ, але в межах, які не про-тирічать їх службовому обов'язку. Так, якщо в справі є відомості, одержані від посадових осіб нотаріату, то поширення й оголошення цих відомостей дозволяється лише для виконання службових обов'язків.

Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, а також особи, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків, винні в порушенні таємниці вчинюваних нотаріальних дій, несуть відповідальність у порядку, встановленому законодавством України. Відповідальність за розголошення змісту вчиненого нотаріального провадження повинна покладатись також на стажистів. Оскільки законодавством така відповідальність для стажистів не передбачається, то її необхідно ввести, а до відповідних змін у законі доречно це положення зазначати в контракті про прийняття такої особи на роботу.

Принцип диспозитивності проявляється в тому, що для здійснення нотаріальних дій необхідна особиста ініціатива заінтересованої особи. Цей принцип випливає із ст. 19 Конституції України, яка проголошує, що правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Тільки в окремих випадках нотаріальні дії в інтересах одних осіб можуть здійснюватись іншими: органами державного Управління, організаціями та громадянами. До таких дій відносяться: засвідчення достовірності копії документів, виписок з них, вжиття заходів до охорони спадкового майна. Цей принцип проявляється також в праві заінтересованих осіб на оскарження неправильно вчиненої нотаріальної дії або відмови у її вчиненні.

Досить контрасно цей принцип проявляється у ситуації, коли до нотаріуса звертаються особи за посвідченням угоди та надають для цього готовий проект договору. В деяких нотаріальних конторах, а також приватними нотаріусами ставиться під сумнів можливість посвідчення договору за наданим сторонами проектом через те, що в цьому випадку від нотаріуса потребується детальний аналіз законності умов такого договору, оскільки нотаріус не брав участі у його складанні. Ця нотаріальна дія буде вимагати від нотаріуса витрат значно більшого часу, в той час як в пам'яті персонального комп'ютера нотаріуса існують шаблони аналогічних документів. Отже, ця правова ситуація може тлумачитись із двох позицій: нотаріусом — відповідно до його права складати проект договору та особами, які як суб'єкти нотаріального процесу також мають на це право. На погляд автора, в цьому випадку необхідно апріорі виходити з принципу диспозитивності нотаріального процесу, тобто особи мають право самі складати проекти угод, але якщо нотаріусом буде доведено незаконність змісту такого договору, а особа буде наполягати на його посвідченні, він повинен відмовити у вчиненні нотаріальної дії.

Принцип незалежності нотаріусів базується на підкоренні їх тільки закону і при здійсненні своєї діяльності вони нікому не підзвітні. Це означає, що вони повинні вчиняти нотаріальні дії на підставі законів України, відповідно до закону застосовувати норми іноземного права та міжнародних договорів.

Цей принцип грунтується на особистій відповідальності нотаріусів за вчинення нотаріальних дій. Навіть державні нотаріуси, хоча їх відповідальність, в першу чергу, стосується 'їх професійних та посадових обов'язків перед державною нотаріальною конторою, несуть особисту відповідальність за правомірність їх дій. Таке правове регулювання діяльності має визначати й особливий характер принципових питань щодо здійснення нотаріальних дій нотаріусами України. Не може і не повинен нотаріус, що правомірно здійснює свою діяльність на підставі закону, знаходитись в залежності від думки з цього приводу будь-яких інших посадових або службових осіб або органів. Інакше цю відповідальність необхідно розподіляти й на цих осіб та органи. З іншого боку, нотаріус, що не додержується вимог закону, має відповідати за наслідки своєї діяльності, і в цьому випадку законом передбачено, що органами, які наділені правом в тій чи іншій мірі здійснювати вплив на нотаріусів та посадових осіб, що вчиняють нотаріальні дії, є Міністерство юстиції, суди загальної юрисдикції, а також органи прокуратури.

При цьому принцип диспозитивності безпосередньо пов'язаний з принципом незалежності нотаріусів, оскільки саме особи, які звернулись до нотаріального провадження, мають право на оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні. Навіть можливість звернення прокурора до суду з заявою на неправильно вчинену нотаріальну дію або відмову у її вчиненні в більшості зумовлюється диспозитивністю права такої особи.

Принцип неупередженості нотаріусів — це логічне продовження принципу незалежності нотаріуса, який крім впливу з боку державних органів має бути звільнений від впливу на його діяльність інших можливих інтересів, що можуть випливати із родинних і шлюбних відносин. Так, ст. 9 Закону передбачається обмеження у праві вчинення нотаріальних дій на своє ім'я і від свого імені, на ім'я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім'я і від імені працівників Даної нотаріальної контори, працівників, що перебувають у трудових відносинах з приватним нотаріусом або працівниками даного виконавчого комітету. Отже, в цьому випадку держава гарантує особам, що звертаються за вчиненням нотаріального провадження, що їх інтереси не можуть входити в протиріччя з особистими інтересами нотаріуса. Цей принцип має сприяти об'єктивності нотаріальної діяльності.

Принцип доступності і гарантованості охорони і захисту безспірних прав характеризується тим, що діяльність нотаріальних органів спрямована на охорону і захист безспірних прав фізичних та юридичних осіб, де б вони не знаходились. Тут мається на увазі, що організаційною структурою нотаріальних органів охоплюється вся територія України, надається юридична допомога громадянам України в іноземних країнах, навіть передбачено вчинення значимих нотаріальних дій на суднах, що плавають під прапором України тощо.

Нотаріальний процес передбачає можливість звернення особи за вчиненням нотаріальної дії у будь-яку нотаріальну контору або до приватного нотаріуса, за винятком передбачених у Законі випадків, що зумовлено вимогами предметної та територіальної компетенції. Звільнення, згідно Декрету Кабінету Міністрів “Про державне мито”, певних категорій осіб від сплати державного мита забезпечує їх можливість безкоштовно вчиняти нотаріальні дії.

Законом передбачається єдиний порядок нотаріального діловодства, процесуальний порядок вчинення нотаріальних дій, який має бути простим та зрозумілим, оптимально поєднувати в собі необхідність та доцільність.

Цей принцип гарантується правом кожного громадянина або юридичної особи на оскарження в суді неправомірних дій нотаріусів та відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними та недбалими діями посадових осіб нотаріату.

Принцип безспірності нотаріального процесу може бути визначений, виходячи з аналізу розділу VIII Конституції. Так, Конституцією передбачається, що право СУДИТИ про права та обов'язки осіб у тих чи інших правовідносинах належить до виключної компетенції судів (за аналогією із ст. 124 Конституції). Отже, на нотаріуса покладається не вирішення спірних правовідносин, а лише посвідчення безспірних прав та обов'язків осіб у правовідносинах тощо. Нотаріус не може і не повинен аналізувати права осіб, він також має отримувати від осіб безспірні докази про існування юридичних обставин, з якими норма права пов'язує виникнення, зміну або припинення прав осіб у визначених законом правовідносинах. Законом надане право нотаріусу самому в необхідних випадках, але за ініціативою осіб, витребо-вувати від відповідних установ або організацій потрібні для вчинення нотаріального провадження документи.

Отже, якщо правовідносини не визначені законом, то нотаріус не може вчиняти нотаріальні дії. У будь-яких випадках спірності прав осіб, що звернулись за вчиненням нотаріального провадження, нотаріус має відкладати вчинення нотаріальної дії та роз'яснювати цим особам їх право — звернутись до суду за вирішенням спірних правовідносин.

Таким чином, нотаріус має виходити з конституційного принципу, що усі люди вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст. 21 Конституції України).

Отже, положення про рівність прав всіх учасників нотаріального процесу є ще одним принципом, властивим нотаріальним провадженням. Правовідносини, що складаються при вчиненні нотаріального провадження, мають забезпечувати захист та охорону не лише всіх осіб, ЩО беруть участь в нотаріальному провадженні, а й тих осіб, права яких можуть зачіпатись нотаріальним процесом. Саме на вирішення цієї задачі і має бути спрямована діяльність нотаріальних органів і посадових осіб, яким законом надане право вчиняти нотаріальні провадження.