1. Роль держави в регулюванні господарської діяльності та в організації і забезпеченні функціонування державного сектору економіки
Вивчення теми потрібно розпочати з повторення відповідних тем курсу «Державне регулювання економіки». Насамперед зверніть увагу на змішаний характер сучасної економіки в нашій країні.
Користуючись текстами лекцій, поданих у підручнику, з’ясуйте, що повинна забезпечувати держава, беручи участь в організації господарської діяльності, і за якими основними напрямами вона діє.
Студент, ґрунтуючись на знаннях з попередніх курсів, повинен знати, що у сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну та соці-
альну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб’єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств населення в цілому.
Слід запам’ятати визначення економічної стратегії, а також її складових — формулювання пріоритетних цілей, на досягнення яких орієнтується народне господарство, засобів та способів реалізації стратегічних цілей, виходячи з наукового усвідомлення змісту об’єктивних процесів і тенденцій, що мають місце в національному та світовому господарстві, та враховуючи увесь спектр інтересів суб’єктів господарювання.
Правове закріплення економічної стратегії в Україні відповідно до Конституції України здійснюється шляхом визначення Верховною Радою України засад внутрішньої і зовнішньої політики та затвердження нею загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального розвитку.
З метою закріплення знань з даного питання дайте чітке визначення економічної тактики та процедури її правового визначення.
Основними формами державного планування господарської діяльності є плани економічного і соціального розвитку та державний і місцеві бюджети.
Треба знати, що держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування безпосередньо не мають статусу суб’єкта господарювання. Тоді як для економіки України притаманна наявність великої кількості суб’єктів господарювання, створених за участі держави.
Отже, державний вплив з позицій підстав його прояву можна поділити на загальний, оскільки держава та її органи виступають від імені народу і в публічних інтересах, і особливі, коли держава (державні органи) виступає власником, керуючи своїми майновими фондами.
Під суб’єктами господарювання державного сектору економіки відповідно до частини 2 ст. 22 ГК розуміють суб’єкти, засновані лише на державній власності, а також суб’єкти, засновані одночасно на державній та інших формах власності, якщо частка державної власності в них перевищує 50 % чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів.
Особливість регулювання діяльності суб’єктів державного сектору економіки полягає в тому, що на них поширюється не лише загальний вплив держави, який відчувають на собі усі суб’єкти господарювання, а й вплив держави, яка реалізовує право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.
Принциповим моментом можна назвати те, що суб’єктами управління щодо суб’єктів господарювання у державному секторі економіки є Кабінет Міністрів України, міністерства, інші органи влади та організації. Їх повноваження у цьому аспекті згідно зі ст. 22 ГК визначаються законом.
Законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям (наприклад положення частини 2 ст. 4 Закону України «Про підприємництво», яка не втратила чинності з прийняттям Господарського кодексу).
Правовий статус окремого суб’єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог законодавства. Хоча це не забороняє у випадках, передбачених законом, здійснювати відносини між собою на договірних засадах.