Даосизм і досягнення безсмертя

Для традиційної китайської філософії не характерною була віра в безсмертя конкретно душі. Реально визнавалася тільки єдина психофізична цілісність живої істоти. Сам дух розумівся цілком натуралістично: як витончена матеріально-енергетична субстанція (ци).

Згідно з уявленнями даосів тіло людини являє собою мікрокосм, який, в принципі, необхідно уподібнити макрокосмосу, тобто Всесвіту. Подібно до того як Всесвіт функціонує в ході взаємодії Неба і Землі, сил інь і янь, має зорі, планети і т.п., організм людини - це теж нако­пичення духів і божественних сил, результат взаємодії жіночого і чоловічого начал. Бажаючий досягти безсмертя повинен передусім постаратись створити для всіх цих духів-монад (а їх є 36 тис.) такі умови, щоб вони не побажали покинути тіло. Ще краще - спеціаль­ними засобами посилити їхні позиції, щоб вони стали переважаючими елементами тіла, внаслідок чого людина дематеріалізовується і стає безсмертною. Проте, звичайно ж, виникає логічне запитання: як цього досягти?

Насамперед даоси пропонували обмеження в їжі - шлях, до крайнощів вивчений індійськими аскетами-відлюдниками. Кандидат у безсмергні повинен був відмовитись спочатку від м’яса і вина, потім взагалі від будь-якої грубої їжі і їжі зі спеціями (духи не виносять запаху крові і взагалі ніяких різких запахів), потім - від овочів і зерна, котрі все ж таки зміцнюють матеріальне начало в організмі. Поступово збільшуючи час перерви між харчуванням, необхідно було навчитись обходитись мінімальним —легкими фруктовими сумішами і пігулками із горіхів, кориці, ревеню і т.п.

Другим важливим елементом досягнення безсмертя були фізичні і дихальні вправи, починаючи від малозначних рухів і позицій (позиції тигра, оленя, лелеки, черепахи) до інструкцій зі спілкування між ста­тями. До комплексу цих вправ входило постукування зубами, поти­рання скронь, заплутування волосся, а також вміння володіти своїм диханням, затримувати його, перетворювати його в ледь помітне «утробне». Вплив фізичної і дихальної гімнастики йогів і взагалі сис­теми йоги тут проявляється досить чітко. Проте даосизм був все ж таки китайським вченням, навіть якщо на нього було здійснено вплив іззовні. І це найчіткіше помітно з того, якого великого значення лаось­ка теорія досягнення безсмертя надавала етичним і моральним фак­торам. Причому моралі саме в китайському смислі, в плані добродій­них вчинків, демонстрації високих моральних якостей. Щоб стати безсмертним, кандидат повинен був здійснити не менше 1200 добро­дійних акцій, проте навіть один неетичний вчинок зводив усе нанівець.

На підготовку до безсмертя слід було відводити чимало часу й зусиль, фактично все життя, причому це була лише прелюдія до завершального акту - злитгя дематеріалізованого орг анізму з великим Дао. Ця трансформація людини в безсмертну вважалася досить непростою, доступною лишень небагатьом. Сам акт перевтілення вважався настільки священним і таємничим, що ніхто його не міг зафіксувати. Просто була людина - і немає її. Вона не вмерла, а зникла, полишивши свою тілесну оболонку, дематеріалізувалася, вознеслася на небо, стала безсмертною.

Навчені долею своїх попередників, засуджених імператорами Цинь Ши-хуанді і У-ді, даоси старанно роз’яснювали, що видима смерть - це ще не доказ поразки: досить ймовірно, що померлий воз­нісся на небо і досягнув безсмертя. Як аргумент даоси вміло користу­вались численними легендами, ними ж створеними.

Мабуть, найцікавіше в легенді -її повчальність: саме після смерті і настає безсмертя, тому видиму смерть можна вважати несправжньою. Такий поворот у лаоському культі безсмертя був закономірний. Адже ж імператорів, котрі допомагали їм і опікувалися ними, цікавили зовсім не виснажливі пости і самозречення. Вони не прагнули навчитись харчуватися слиною - їх цікавили саме пігулки, талісмани і чарівні еліксири. І даоси намагались догодити своїм царським покровителям. В китайських літописах згадується, що в IX ст. четверо імператорів із династії Тан передчасно покинули цей світ саме через зловживання лаоськими препаратами. Звичайно, записи в офіційному (конфуціанському) джерелі - ще не переконливий доказ. Проте немає підстав і для сумнівів: для освічених і раціонально мислячих конфуці­анців (шарлатанство) лаоських магів і наївність правителів були очевидними, що й було зафіксовано в джерелах. Причому досить ймо­вірно, що деякі таньські імператори не сприймали такого роду смерть як доказ невдачі - можливо, вони також вірили, що це шлях до справж­нього безсмертя. Проте слід взяти до уваги, що випадки смерті від зловживання пігулками були нечастими, до того ж швидше серед тих, хто повірив даосам і пристрасно бажав безсмертя імператорів, аніж серед самих даосів.

Однак даосизм не задовольнився ідеалом простого фізичного, нехай навіть і нескінченного, продовження життя.

Шлях до безсмертя за лаоським вченням передбачав заняття складними методами особливого психофізичного тренування, багато в чому нагадувала індійську йогу. Вона передбачала ніби два аспекти: вдосконалення духа і вдосконалення тіла. Перший полягав у заняттях медитацією, спогляданні Дао і єдності світу, єднанні з Дао. Застосо­вувалися і різні складні візуалізації божеств, що символізували собою особливі стани свідомості і типи життєвої енергії. Другий полягав у специфічних гімнастичних (даоінь) і дихальних (син ци) вправах, сек­суальній практиці для підтримки енергетичного балансу організму і заняттях алхімією. Саме алхімія і вважалася вищим шляхом до отри­мання безсмертя.

12.3.5.