8.3.2. Релігійні свята

У давній Греції було багато свят, більшість з яких пов’язувались із землеробством і скотарством. Значення землеробства для народних свят відзначалось вже самими давніми авторами.

Сільськогосподарські роботи супроводжувались обрядами і святами, здебільшого присвяченими Деметрі. У час осіннього посіву святкували фесмофорії. Ні про яке свято ми не маємо стільки свідчень, скільки про це. Саму Деметру називали «ТЬезторЬогоз», а разом з дочкою вони були «ТЬезтоіогі». Це слово трактувалося як «закон» чи «поведінка», і саме поняття було пов’язане з уявленнями про землеробство як про основу цивілізованого жиггя і покору законам. Саме ця ідея виступає на перший план в Елевсінських містеріях, які були спочатку святом осіннього посіву, подібно до фасмофорій, яким вони дуже близькі. Греки вважали, що завдяки дару Деметри люди живуть не так, як дикі звірі, і вихваляли Афіни як колиску землеробства і цивілізації взагалі. Але така інтерпретація цього епітета була пізнішою і помилковою. Вона виникла тоді, коли люди почали замислюватися над роллю землеробства і вважали його основою цивілізації. Насправді «1 ііезтої» - предмети, які несли під час свята фесмофорій. В певні дні року або під час інших свят на честь Деметри і Кори в підземні погреби вкидали свиней (вони були священними тваринами Деметри), а також різні атрибути магії врожаю. І саме в час цих свят ці всі розкладені останки витягували і змішували з зернами посівів, а потім ставили на вівтарі.

Фесмофорії і деякі інші свята Деметри не допускали участі чоловіків. На думку деяких вчених, справа в тому, що це свято веде своє коріння від найдавніших часів, коли культивацію здійснювали жінки. Але культивація завжди була справою чоловіків, її здійснювали за допомогою плуга, запряженого жінками. Однак фесмофорії були святом врожаю, і жінки молились не лише про нього, а й про «свій власний». У грецькій мові «посів» і «зачаття» завжди були паралельними поняттями. У свідомості греків жінка більше підходила для здійснення магічних обрядів врожаю, а тому чоловіки не брали участі в ньому.

Про свято фалісії згадується дуже мало. Про нього говорить Гомер, зазначаючи, що жертвоприношення здійснювались на місці обмолоту. Він зображає вівтар Деметри на обмолоті і пише, що хотів би, щоб йому пощастило ще раз занурити велику лопату в груду зерна, коли сама Деметра, сміючись, стоїть поряд зі снопами і маками в руках. Збір врожаю і зараз залишається одним з найбільш популярних сільськогосподарських свят. Обряди осіннього посіву відправляли у встановлені дні календаря, а збір врожаю був сімейним святом, яке святкували в кожному домі, коли закінчувався обмолот. Але дата його не була зафіксована. Можна додати, що збір врожаю відбувався в травні, а обмолот - на початку червня, коли погода стояла суха і не очікувались дощі. Як це буває звичайно на свята врожаю, під час фасілій приносились у жертву перші плоди. Випечений з зерна нового врожаю коровай називався «ТЬаІузіоп аііоп». Через це і Деметра одержала назву «богиня великих короваїв».

У Аттіці такий коровай називався «ТІїа^еІоз». Він і дав свою назву іншому добре відомому святу - фаргеліям. Але це свято відноситься вже до культу Аполлона, а не Деметри. Спочатку це свято відзначалося жорстоким обрядом, який вважався похмурим пережитком первісної релігії: для відвернення гніву божества щорічно приносились у жертву дві людини.

Дослідники вважають, що ця людина (фармак) була таким собі «цапом- відбувайлом», на якого люди звалювали тягар своїх гріхів і всі свої нечистоти, а потім знищували чи виганяли. Такою була думка одних вчених. Інші вважали, що вона була духом рослинності, якого виганяли, щоб на його місце прийшов інший.

Очисний характер головного обряду фаргелій пояснює, чому це свято присвячене Аполлону, який є богом очищення. Обряди очищення необхідні, і вони не раз здійснюються в час визрівання посівів, щоб захистити їх від сил зла - мабуть, у цьому і був первісний характер водіння фармака по колу.

Таким чином, можна встановити зв’язок між головним обрядом фаргелій і аграрним характером свята, про який свідчить те, що назва його походить від слова «їЬа^еІоз», тобто коровай, який приносили в жертву як перші плоди, що вважались жертвою подяки богам. Але приношення їх давніше, ніж вшанування богів. Корені цього обряду магічні. У багатьох примітивних народів вживання деяких рослин і дрібних тварин у певний час заборонене, а зняття цієї заборони супроводжується складними церемоніями, які спрямовуються на збільшення чисельності рослин і тварин. Деякі вчені дотримуються думки, що і в греків принесення перших плодів і ритуальне пиття вина являли собою зняття заборони, яка була накладена на недостиглі злаки і виноград. Греки вважали забезпечення врожаю метою принесення перших плодів. Коровай і суміш плодів, приготовлені разом, це дві різні форми одного і самого обряду, у якого є багато паралелей серед звичаїв європейських народів і в наші дні, особливо в обрядах ритуального поїдання частини врожаю. Фігурує цей обряд у святі піанопсій («приготування бобів у горщику»).

Цей обряд пов’язаний з богинею Артемідою. Люди-буколіасти чіпляли на голови оленячі роги і несли коровай із зображенням тварин, мішок з фруктами і вино. Потім кидали фрукти на пороги осель, пригощали вином їх господарів і співали пісню: «Прийміть щастя, прийміть хліб здоров’я, який ми несемо вам від богині». І недавно прийнятий раб, і наречена на весіллі також обсипались фруктами. Звичай такого обсипання зберігається і в нас, але первісний зміст вже забутий.

Такого роду приношення називались звичайно панспермія. Фрукти приносили і померлим. Відомо ще, що була така посудина - кегпоз, а в ній багато маленьких чашок, які наповнювались різноманітними фруктами, серед яких був встановлений фалос. Пізніше цей обряд перейняла грецька церква. Панспермія приносить­ся зараз померлим у День всіх померлих, який святкують на початку Великого посту чи в Трійцю.

Головна частина обряду - виставлення маслинової гілки, обвитої вовною і обвішаної плодами та іншими предметами. В цей день варили бобову кашу, яку підносили Аполлону.

Поряд з цим святом було ще одне свято збору врожаю - каламайї. Воно було дуже поширеним, але відомо про нього дуже мало. Час його проведення - червень.

Свято, яке відзначали в Афінах на початку січня, називалося галої («місце обмолоту», «сад»). Найімовірніше, це було свято садіння фруктових дерев. Вважають, що воно включило в себе містерії Деметри, Кори і Діоніса, святкувалося жінками і було приурочене до збору винограду, проби нового вина.

Галої дещо подібні до фесмофорій, оскільки і в них яскраво виступають сексуальні символи. Коли ми стараємося уявити собі роботи на винограднику в сучасній Греції, картина постає цілком зрозуміла, але не зовсім точна. В грудні на виноградниках розпушують ґрунт і підрізають корені виноградних лоз. Якраз до цього часу закінчується перший період бродіння вина, і його вже можна пити, хоча воно ще не зовсім готове. З іншого боку, це свято справді присвячувалось Деметрі, бо виноград ріс і цвів узимку, саме в той час, коли здійснювались жертвоприношення цій богині.

В лютому виноградні лози вже обрізали і закінчувався другий період бродіння вина. Саме в цей час, коли весна вступає в пору свого буйного цвітіння, в Афінах відзначалося одне з найбільш популярних і пишних свят - анфестерій. Ця назва означає «свято квітів». Як відомо, і в інших областях Греції в період обрізання виноградних лоз відбувались свята. Найвірогідніше сюди належало свято айора -свято гойдалок, яке відзначалося в Аттіці. Воно було пов’язане з міфом про Ікара, який навчив людей виноробству, а також з анфестеріями. Це було сільське гуляння. Хлопці скакали на міхах з вином і гойдали дівчат на гойдалках. Цей звичайний для сільських свят обряд можна трактувати як магії родючості.

В самих Афінах головним обрядом анфестерій було благо- словіння і ритуальне пиття нового вина. Перший день свята, піфоігія, одержав свою назву від процесу відкупорювання глеків з вином. Подібний обряд у той самий час здійснювався в Беотії, але там він був присвячений Благому Даймону - богу, на честь якого здійснювали поливання після кожної процесії. В Афінах змішане жрицею вино доставлялось у святилище Діоніса в Болотах і благословлялось перед богом. Кожному учаснику вино наливали в особливий глек, і тому це свято називалося «святом глеків» (Хоес). Свою порцію вина одержували навіть маленькі діти, яким у цей день було прийнято вручати подарунки, особливо маленькі розфарбовані глечики. В школах у цей час був вихідний, і вчителі одержували свою дрібну зарплату. На це свято пускали дітей з чотирьох років на знак того, що вони вже не немовлята. Другою важливою церемонією анфестерій був ритуальний шлюб Діоніса з жінкою вищого жреця Афін - архонта-царя. Це приклад поширеного обряду, призначеного для забезпечення родючості. В Афінах було прийнято везти бога в місто на кораблі, який ставили на колеса. Бо ж він був богом весни, яка приходить з моря.

Третій день, а точніше, вечір напередодні третього дня, був похмурим. Цс був в Афінах День всіх померлих. Померлим здійснювалися приношення з овочів і поливання вина.

стосуються врожайності. На свято люди п’ють, їдять і від душі веселяться. У цей день померлі навідували свої попередні доми, де для них готували постіль і їжу. До вечора проганяли тих душ, які гостювали, словами: «Ідіть геть, анфесгерії закінчились».

Свята збору врожаю в класичній Греції були нечастими. Одне з них, осхофорії, відзначали в Афінах. Його назва походить від того, що в цей день два юнаки повинні були пронести гілки виноградної лози зі стиглими гронами від святилища Діоніса до храму Афіни Скіради. Потім відбувались змагання бігунів, і переможець одержував у нагороду напій, що складався з п’яти компонентів. Змагання юнаків відбувались у Спарті під час великого свята Карней, яке справлялося на початку вересня. Назва змагання «бігуни з гронами» вказує, що звичай був таким чином пов’язаний зі збором врожаю. Один з юнаків, прикрасивши голову стрічками, біг попереду інших, проголошуючи місту благословення. Якщо інші доганяли його, це був добрий знак, а якщо ні - поганий.

Але зв’язок Діоніса з виноградарськими святами далеко не по­стійний, як і зв’язок Деметри з культивацією злаків. Причину знайти неважко. Діоніс прийшов у Грецію досить пізно - незадовго до початку історичного періоду. Тож виходить, що виноградарство старше за Діо­ніса, а описані вище сільські звичаї є дуже давніми. Прийнято вважати, що бог був передусім богом вина. Крім цього, він був ще і богом рослинності і врожайності загалом, виключаючи хіба злаки. Даром Діоніса вважався й інжир. В обрядах свята квітів, анфестерій, він виступає як бог весни. Ось чому його символом був фалос, який вико­ристовувався і в інших обрядах родючості, в ритуалах, присвячених Деметрі, але ніколи це не проявлялось так яскраво, як у культі Діоніса. Фалос фігурує і в діонісійських процесіях. Процесія з фалосом відбу­валася і в час іншого діонісійського свята - сільських діонісій, описа­них Аристофаном. У жартах і пісеньках фалосоносців можна бачити витоки комедії. Але і трагедія також зародилася в культі Діоніса, який був введений в Афінах Пісістратом. Однак слід мати на увазі, що Діоніса в цьому культі називали Меланайгіс (той, у кого чорна козяча шкура) і що існував міф, за яким відбувалася боротьба між «Світлим» і «Чорним». Чи була це битва між зимою і літом, що фігурувала в пізнішому європейському фольклорі, сказати важко, хоча деякі вчені саме так і вважають. Але в будь-якому випадку варто було б відмітити, що дві найбільші вершини грецького духу - драма і буколічна поезія походять від простих сільських звичаїв.

Народна пісня описує травневу гілку як гілку з листками, до якої прив’язували плоди інжиру, короваї хліба, чашу з медом, вином і олією. Цю жердину ніс хлопчик, у якого батько і мати були живі. Потім жердину встановлювали перед храмом Аполлона чи перед дверима приватного будинку. Там вона залишалася, поки не висихала настільки, що могла загорітися. Можна припустити, що ця жердина наступного року замінювалася на нову. Іресіону носили також під час свята фаргелій. А на острові Самое хлопчики ходили з нею по домах, співаючи таку пісню: «Ми прийшли до дому багатого чоловіка. Нехай відчиняться двері, нехай в них ввійде багатство, а з ним радість і мир. Нехай глечики завжди будуть наповнені, а тісто піднімається високо. Нехай син одружиться, а дочка нехай пряде дорогоцінне прядиво».

На острові Родос на початку весни хлопчики носили по селу ластівку, співаючи: «Прилетіла ластівка, принесла нам добру погоду і добрі роки». Потім вони просили хліба, вина, сиру і пшеничної каші, а якщо не одержували нічого, то починали погрожувати. Існує багато сучасних паралелей до цього звичаю, і, крім того, можна сказати, що він зберігся в Греції з давніх часів. У перший день березня хлопчики вирізають із дерева ластівку, прикріплюють її до жердини і прикрашають квітами. З нею вони ходять від дому до дому, співаючи пісеньку, яка записана в багатьох варіантах.

Щодо травневої гілки, то така зелена гілка зі свіжими листками - символ життя й оновлення. Мета внесення в дім зеленої гілки і її встановлення полягала в тому, щоб принести його мешканцям щастя. Звичай зберігся, але його первісне значення давно забуте, і травнева гілка стала простою прикрасою. Сьогодні її можна бачити на всіляких сільських і сімейних святах. У Давній Греції назва травневої гілки звучала по-різному. Вона фігурує в багатьох святах, часом прикрашена фруктами, квітами і стрічками, подібно до травневого дерева наших днів. Існує графічне зображення травневого дерева, яке носили в Фівах. Це був стовбур лавра, прикрашений одною великою мідною кулькою і багатьма меншими, а також пурпуровими стрічками і шафранового кольору одежею. Таке травневе дерево носили на святі на честь Аполлона, з яким воно також пов’язане. Вірогідно, лавр став священним деревом Аполлона саме тому, що він часто використо­вувався як травнева жердина.

Інколи травнева гілка називалася просто «Ьу§іеіа» («здоров’я», «те, що приносить здоров’я»)-так називались і короваї, які приносили щастя. Ця назва свідчить про те, що він повинен приносити щастя. В містеріях він мав назву «ЬассЬоз», яка явно пов’язане з Діонісом як богом рослинності. Тож цілком природно було називати так перев’язані стрічками букети з гілок, які фігурували в зображеннях Елевсінських обрядів.

У Спарті вшановували Артеміду Коріфалію, на честь якої виконували непристойні танці і в храми якої приносили немовлят. Її найменування походить від слова «когуАаіе» - ще однієї назви травневої гілки. Відомо, що це те ж саме, що й іресіона - лаврова гілка, яку вішали перед домом, коли хлопчик досягав віку ефеба, а дівчина виходила заміж. Так і в наші дні травневу жердину вішають перед хатою, де справляють весілля.

Травневу жердину носили під час багатьох процесій. Тут можна згадати поважних старих людей, які несли гілки. Людина, яка молилася про захист, несла гілку, обвиту стрічками. Очевидно, зміст полягав у тому, що ця гілка робила її священною і захищала від насильства. І, нарешті, ще один різновид травневої гілки - вінок з квітів, який греки надягали під час жертвопринесень, свят, торжеств, а також коли вони вставали, щоб проголосити промову на народних зборах. Цей вінок, подібно до травневої гілки, приносить щастя і божественну допомогу.

Відлунням первісних культур було й чітке розділення чоловічих і жіночих обрядів, які суворо виконувались нарізно.

В античній Греції було споруджено багато прекрасних храмів на честь богів. Найвідоміший з них - храм Артеміди в Ефесі (що сягав у довжину більше як 100 м). Храм вражав своєю величністю та пишнотою. Грецькі храми включали як обов’язковий елемент ідола для поклоніння, що спричинилося до розвитку скульптури. Архітек­тура тут органічно поєднується зі скульптурою.

Храм Зевса в Олімпії, побудований в середині V ст. до н.е., - гармонійна споруда, прикрашена численними барельєфами, сюжети яких тісно пов’язані з функцією храму як центру грецьких спортивних змагань. Цим обумовлені зображення змагань на колісницях, подвигів одного з міфічних героїв - Геракла і т.п. Особливої популярності храм набув завдяки величезній стаїуї Зевса - роботи Фідія. Зевс сидить на троні, виконаному із слонової кістки та золота. Справжньою вершиною давньогрецької архітектури став Афінський Акрополь, побудований на скелі, що піднімалася над морем.

В античній релігії значну роль грав зовнішній вигляд святилища; всередині стояв лише ідол Рожества, а всі обряди проходили на майдані ззовні.

Давньогрецька релігія є вершиною античності. Вона, як видатне явище в історії релігійної думки, залишила багатий колорит своїх вірувань, обрядів, традицій, деякі з яких були запозичені іншими народами (наприклад, римлянами), а також збереглися до нашого часу і стали предметом досліджень багатьох вчених-релігієзнавців.

Олімпійська релігія який час опиралась християнству, але врешті- решт занепала. Були спроби відродити її в рамках культурно- мистецької творчості (епоха Відродження, класицизм).

Проте вплив стародавньої грецької релігії був незнищенний, як і вся культура Стародавньої Греції. Він відчувається і в сучасності, адже ця релігія залишила глибокий слід в історії всесвітньої цивілізації.

З огляду на те, наскільки важливі наукові знання про давні релігійні вірування як про одне з найбільш яскравих і екзотичних феноменів світової культури, об’єктивне знання про них необхідне кожному, хто хоче реалізувати себе як різнобічно розвинуту особистість і відчути свою приналежність до вищих цінностей людства.

Незважаючи на те, що ця релігія була більше аристократичною, всесвітньо-історичне значення її полягало насамперед у проголошенні примату Світла, Розуму і Гармонії над Темрявою, Ірраціональністю і Хаосом. Попри те, що дехто досить критично ставиться до давніх релігійних вірувань греків, аргументуючи це тим, що та доба досить примітивна чи навіть «безбожна», антихристиянська, політеїстична, не можна недооцінювати її роль не лише для самого грека, а й для світової культури, мистецтва. Давня грецька релігія і нині має сильний вплив на слухача і читача, бо кожен міф містить у собі елементи сучасного, рудименти свого минулого і зерно свого майбутнього розвитку.

ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

АНТРОПОМОРФІЗМ (від «антропос» - людина та «морфос» - форма, тобто «подібність до людини».

ДЕМОН - у давньогрецькій міфології - надприродна істота, дух, що володіє надлюдською силою, належить до невидимого світу і впливає на життя і долю людей.

ОЛІМП - гірський масив у Греції, на півночі області Фессалія. Головна вершина - 2911 м - майже завжди оповита хмарами; вічного снігу нема. Схили покриті лісами, розсікаються гірськими струмками. Ще в глибоку давнину Олімп вважався колискою грецьких племен, а гора з цією назвою - священною, місцем перебування вищих богів, «олімпійців», на чолі з Зевсом.

ОРАКУЛ (лат. - кажу, прошу) - у стародавніх греків і римлян віщуюче божество. Його віщування одержували в певному місці через посередників - жерців відповідного божества; вони ж витлумачували одержану відповідь.

КОНТРОЛЬНІ ЗАВДАННЯ І ЗАПИТАННЯ

Дайте загальну характеристику релігії Стародавньої Греції.

Доведіть, що давні греки обожнювали природу.

Які особливості героїчних міфів?

У чому полягали антропоморфні уявлення стародавніх греків про богів?

Які класичні боги входили до давньогрецького пантеону?

Охарактеризуйте релігійний культ давніх греків.

Що таке «містеріальні культи»?

Які загальногрецькі свята Ви знаєте?

Чи сповідувало суспільство часів Гомера ідеї потойбічного житі я?

Чи приділяла давньогрецька релігія особливу увагу' моральним проблемам?

Який вплив мала давньої рецька релігія на мистецтво?

ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ

Міфологічне тлумачення природи і релігії у давньогрецькій релігії. Антропоморфне уявлення греків про богів.

Давньогрецька міфологія - одне з найяскравіших явищ світової цивілізації.

Пантеон давньогрецьких класичних богів.

ЛІТЕРАТУРА

Академічне релігієзнавство. Підручник. / За науковою редакцією професора А, Колодного. - К., 2000.

Голосовкер Я.Э. Мифы о титанах. - СПб., 1994.

Грейвс Р. Мифы Древней Греции М., 1992.

Боннар А. Греческая цивилизация. В 3-х т. - М., 1992.

Золоева Л., Порьяз А. Мировая культура: Древняя Греция. Древний Рим. - М., 2000.

История Древней Греции / Состав. К.В. Паневин. - Санкт- Петербург, 1999.

Истории Древнего мира. Древняя Греция / А.Н. Бадак, И.Е. Войнич, Н.М. Волчек и др. - Мн., 1999.

Кун М. А. Міфи Давньої Греції. Перекл. з рос. О.М. Іванченко / Передм. Н.Ф. Мітенко. - К., 1993.

Лосев А. Ф. Мифология греков и римлян / Сост. А.А Тахо-Годи; общ. ред. А.А. Тахо-Годи и И.И. Маханькова. - М., 1996.

Лубський В.І. Релігієзнавство: Підручник. - К., 1997.

Лубський В., Козленко В., Лубська М., Севркжов Г. Історія релігій: Навчальний посібник. - К., 2002.

Лубський В.Г, Терешко В. І., Лубська М. В. Релігієзнавство: Підручник. - К, 2002.

Мень А. История религий: В поисках Пути, Истины и Жизни. В 7 т. Т. 2: магизм и единобожие: Религиозный путь человечества до эпохи великих Учителей. - М. - СП., 1991.

Мертлик Р. Античные легенды и сказания: Пер. с чеш. - М., 1992.

Мифы Древнего мира: от Древней Иудеи до падения Римской империи (по К.Ф. Беккеру). - Симферополь, 1998.

Мифологический словарь. - М., 1990.

Нильссон М. Греческая народная религия. - СПб., 1998.

Немировский А.И. Мифы Древней Эллады. -М., 1992.

Перкис Дж. Греческая цивилизация / Пер. с англ. А. Озерова. - М., 2000.

Семина К. О феномене раннегреческого храма // Вестник Древней Истории, - 1996. -№ 4. - С. 124-132.

Словник античної міфології. - К., 1985.

Тихонов Ю.В. Религии мира. Учебно-справочное пособие. -М., 1996.

Токарев С.А. Религия в истории народов мира. - М., 1976. - С. 382-422.