Поняття і ознаки правотворчості

Тривалий час в юридичній науці домінував позитивіський підхід до визначення правотворення, правотворчості, законотворчості, згідно з яким нормативно-правовий акт — закон, вважався основним джерелом права.

Правоутворення як процес утворення права складається з трьох етапів: гносеологічного, який відображає процес виникнення і становлення права у формі правосвідомості; матеріального — де право формується у результаті реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що трансформуються у конкретні правовідносини; інституціонального — коли право виступає у вигляді норм права, які у сукупності утворюють систему. Іншими словами зміст поняття правотворення відображає процес появи права як результат соціального розвитку суспільства, що бере початок із з'ясування потреби у нормативному регулюванні супільних відносин, створення концепції (ідеї, форми) такого регулювання, розроблення і прийняття правового акта та введення його в дію.

Відповідно правотворчість є одним із етапів правотворення, правова форма діяльності держави та уповноважених організацій з прийняття, зміни, призупинення дії і скасування юридичних норм.

Законотворчість — один із різновидів правотворчої діяльності, розглядається як діяльність уповноважених органів з прийняття, зміни, призупинення дії і скасування законів та підзаконних нормативно-правових актів. Таким чином, законотворчість є складовим елементом (різновидом) правотворчості, а правотворчість — правотворення.

Як елемент правового регулювання правотворчість є результатом об'єктивного розвитку суспільних відносин, безпосередньо спрямованим на їх врегулювання. Мета, зміст та результати правотворчої діяльності обумовлюються різного роду факторами, об'єктивно існуючими у суспільстві, його різних сферах. Серед них: рівень розвитку державно-правових інститутів, правова культура населення, форма державного устрою, правління та режиму, характер ментальності суспільства тощо. Відповідно ефективність правотворчої діяльності залежить від врахування цих факторів, а також принципів правотворчої діяльності. Це найважливіший засіб управління суспільством, з точки зору формування стратегії його розвитку, а також показник цивілізованості й демократизації суспільства.

Метою правотворчості є створення єдиної, внутрішньоузгодженої системи норм, яка регулює різноманітні за змістом суспільні відносини; розвиток і вдосконалення національного права у контексті основних тенденцій розвитку міжнародного права та відповідності його основним стандартам; утвердження принципу верховенства права.

Ознаки правотворчості:

1. Це активна, творча, постадійна діяльність уповноважених державою суб'єктів.

2. Суб'єктами правотворчості виступають державні органи, уповноважені недержавні структури (органи місцевого самоврядування, профспілки і т.п.), а також народ — при винесенні нормативно-правових актів на референдуми.

3. Правотворча діяльність здійснюється у межах встановлених процесуальних норм (процедур), що містяться в Конституції, регламентах, статутах і т.п.

4. Змістом правотворчості є прийняття нових норм права, скасування або удосконалення старих.

5. Правотворчість виступає у певних видах.