1. Правотворчість. Принципи правотворчості. Стадії правотворчості.

Правотворчість — це діяльність компетентних державних органів або самого народу зі встановлення, зміни чи скасування правових норм. Результатом правотворчості є нормативно-правовий акт.

Правотворчість базується на таких принципах:

гуманізм. Цей принцип означає, що завданням правотворчого процесу є забезпечення і захист прав індивіда, їхньої пріоритетності у системі інших соціальних цінностей;

демократизм, який означає, що у процесі правотворчості повинні враховуватися і втілюватися воля й інтереси переважної більшості суспільства при забезпеченні прав й інтересів меншості;

поєднання національного і загальнолюдського. Цей принцип означає, що процес правотворчості повинен опиратися на правові традиції того чи іншого народу, відповідати тим поняттям про право, які склалися в даного народу у процесі його історичного розвитку, і, разом з тим, врахування національних традицій та особливостей не повинно суперечити загальнолюдським цінностям та ідеалам;

науковість. Суть цього принципу полягає у тому, що у процесі правотворчості повинні використовуватися і враховуватися досягнення та рекомендації юридичної та інших наук, а також те, що нормативно-правові акти повинні відповідати рівню реально існуючих правових відносин, об'єктивним потребам правового регулювання;

законність. Цей принцип передбачає, що процес правотворчості повинен проходити у тих рамках та за тією процедурою, яка передбачена в законодавстві, нормативно-правові акти приймаються відповідними державними органами відповідно до їхньої компетенції і у суворій відповідності до всього раніше прийнятого законодавства і, перш за все, Конституції;

техніко-юридична досконалість. Суть цього принципу полягає у тому, що при розробці і прийнятті відповідних правових норм необхідно використовувати розроблені юридичною наукою та випробувані юридичною практикою засоби правотворчої техніки.

Стадії правотворчості.