3. Процедури, що застосовуються до неплатоспроможного боржника

Отже, можна стверджувати, що провадження у справах про банкрутство складається з процедур установлення факту неплатоспромож-ності боржника та безспірності вимог кредитора (кре-диторів), що ініціює провадження (коли справа порушується за заявою кредитора), виявлення всіх можливих кредиторів і санаторів, розпорядження майном боржника, санації (коли остання можлива) або визнання боржника банкрутом.

Відповідно до ст. 15 Господарського процесуального кодексу України і ст. 6 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30.06.1999 р. (далі — Закон) справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника, яке визначається місцем його державної реєстрації (ст. 93 Цивільного кодексу України).

Наступним кроком у вивченні теми є з’ясування питання про сторони у справах про банкрутство.

Право на звернення до господарського суду (далі — Суд) із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник або кредитор.

Заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, з дотриманням вимог ст. 7 Закону і підписується керівником боржника чи кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином — суб’єктом підприємницької діяльності (його представником).

Окремої уваги заслуговує визначення боржника. Крім загальних умов порушення провадження про банкрутство для боржника і кредитора, Закон встановлює обов’язок боржника звернутися до Суду із заявою в місячний строк у разі виникнення таких обставин: 1) задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами; 2) орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення до господарського суду із заявою боржника про порушення справи про банкрутство; 3) у процесі ліквідації боржника не через процедуру банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі.

Подання до Суду боржником заяви про порушення справи про банкрутство зумовлено певними вимогами, а саме:

наявність рішення власника майна (органу, уповноваженого управляти майном) боржника про звернення боржника до господарського суду із заявою;

наявність майна, достатнього для покриття судових витрат;

наявність плану санації;

наявність бухгалтерського балансу на останню звітну дату, що підписаний керівником і бухгалтером підприємства-боржника;

перелік і повний опис заставленого майна із зазначенням його місцезнаходження та вартості на момент виникнення права застави;

протокол загальних зборів працівників боржника, на якому обрано пред-ставника працівників боржника для участі в арбітражному процесі під час провадження у справі про банкрутство, а в разі неможливості скликання таких зборів — рішення конференції (зборів) представників працівників боржника.

Кредитори (комітет кредиторів).

Заява кредитора до Суду про пору-шення провадження справи про банкрутство повинна містити такі відомості:

1) розмір вимог кредитора до боржника із зазначенням розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті;

2) виклад обставин, що підтверджують наявність зобов’язання боржника перед кредитором, з якого виникла вимога, а також строк його виконання;

3) докази того, що сума підтверджених вимог перевищує суму в розмірі 300 мінімальних зарплат, якщо інше не передбачено законом;

4) докази обґрунтованості вимог кредитора;

5) інші обставини, на яких ґрунтується заява кредитора.

До заяви кредитора додаються відповідні документи:

1) рішення суду, господарського суду, які розглядали вимоги кредитора до боржника;

2) копія неоплаченого розрахункового документа, за яким відповідно до за-конодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржни-ка, з підтвердженням банківською установою боржника про прийняття цього документа до виконання із зазначенням дати прийняття, виконавчі документи (виконавчий лист, виконавчий напис нотаріуса тощо) чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредиторів;

3) докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги, забезпеченої заставою у разі, якщо єдина підтверджена вимога кредитора, який подає заяву, забезпечена активами боржника;

4) до заяви кредитора — органу державної податкової служби чи інших державних органів, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справ-ляння податків і зборів (обов’язкових платежів), додаються до-кази вжиття заходів до отримання заборгованості за обов’язковими платежами у встановленому законодавством порядку.

Заява кредитора може ґрунтуватися на об’єднаній заборгованості боржника щодо різних зобов’язань перед цим кредитором.

Під час проведення процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів представляють збори кредиторів, а також комітет кредиторів (у складі не більше семи осіб), створені відповідно до закону.

Кредитори, у тому числі і органи державної податкової служби, інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов’язкових платежів), мають на зборах кредиторів кількість голосів, пропорційну сумі вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів, кратній 1000 грн. Збори кредиторів проводяться за місцезнаходженням боржника.

Далі необхідно звернути увагу на визначення арбітражного керуючого. Це суб’єкт підприємницької діяльності, фізична особа, яка має вищу юридичну або економічну освіту, володіє спеціальними знаннями, не є зацікавленою особою щодо боржника і кредиторів та діє на підставі ухвали Суду.

Арбітражний керуючий може мати статус розпорядника майна, керуючого санацією або ліквідато-ра на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство.

Наступним кроком у вивченні теми є визначення власника майна (орган, уповноважений управляти майном) боржни-ка.

Одним із наслідків здійснення процедури банкрутства є обмеження повноважень власника (органу, уповноваженого управляти майном) стосовно управління і розпорядження май-ном.

У процедурі розпорядження майном Суд має право відсторонити керівника боржника від посади та покласти виконання його обов’язків на розпорядника майна. Так само з дня винесення ухвали про санацію керівник боржника відсторонюється від посади, і управління боржником переходить до керуючого санацією. В той самий час припиняються повноваження органів управління боржника-юридичної особи, повноваження органів управління передаються керуючому санацією.

Таким чином, власник майна боржника, з одного боку, є учасником провадження у справі про банкрутство, з другого — має досить обмежені повноваження порівняно з іншими учасниками.

Далі з’ясуємо повноваження державного органу з питань банкрутства.

Державну політику щодо запобігання банкрутству, а також забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 %, суб’єктів підприємницької діяльності інших форм власності у випадках, передбачених законом, здійснює державний орган з питань банкрутства, який діє на підставі положення, затвердженого у встановленому порядку.

Повноваження державного органу з питань банкрутства, покладені на Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України (далі — Мінекономіки).

Особливу увагу потрібно приділити визначенню функцій державної госпрозрахункової установи — Агентства з питань банкрутства.

Основною метою Агентства є надання послуг під час провадження у справах про банкрутство ві-дповідно до закону.

Агентство на виконання Положення «Про Агентство з питань банкрутства», 2000 р. (далі — Поло-ження) та згідно зі своїми функціями:

1) готує та подає до Мінекономіки пропозиції щодо вдосконалення організаційних, економічних та інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржників або визнання їх бан-крутами;

2) узагальнює практику застосування законодавства з питань банкрутства, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення, а також щодо створення умов для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визначення його банкрутом, подає їх на розгляд Мінекономіки;

3) визначає порядок продажу активів у рахунок погашення податкового боргу боржника відповідно до ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»;

4) на підставі укладених угод бере участь у досудовій санації та процедурах банкрутства, виступає організатором торгів, конкурсів з продажу активів платників податку, щодо яких порушено справу про банкрутство;

5) створює та використовує інформаційну базу щодо неплатоспроможних підприємств та організацій, юридичних і фізичних осіб, які провадять експертну діяльність у сфері неспроможності (банкрутства) та фінансового оздоровлення підприємств;

6) здійснює в установленому порядку операції з цінними паперами (пакетами акцій підп-риємств);

7) надає юридичні, консультаційні, інформаційні та інші послуги підприємствам, установам, організаціям та громадянам;

8) за замовленням розробляє план санації державних підприємств-боржників та підприємств, у статут-ному фонді яких частка державної власності перевищує 50 %, інших суб’єктів підприємницької діяльності або проводить їх експертизу;

9) бере участь у проведенні аналізу фінансово-господарського стану суб’єктів підприємницької діяльності, що перебувають у державній власності, з метою виявлення серед них боржників та запобігання їх банкрутству.

Представник працівників боржника — особа, уповноважена загальними зборами, на яких присутні не менш як три чверті від штатної кількості працівників боржника або відповідним рі-шенням первинної профспілкової організації боржника, предста-вляти їх інтереси під час проведення процедур банкрутства з правом дорадчого голосу.

Заінтересовані особи стосовно боржника — це юридична особа, створена за участю боржника, керівник боржника, особи, що входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі і звільнені з роботи за рік до порушення провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та підприємцем (фізичною особою) — боржником, а саме: подружжя та їх діти, батьки, брати, сестри, онуки. За зако-ном заінтересованими особами стосовно керуючого санацією чи кредиторів визнаються особи в такому ж переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.

Інвестори — фізичні особи та (або) юридичні особи, які бажають взяти участь у санації боржника.

Інвестори мають право: здійснювати досудову санацію; брати участь у санації боржника, вносити пропозиції до плану санації; брати на себе борг (частину боргу) боржника; у разі звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі реалізації плану санації, виплачувати їм вихідну допомогу; набувати прав власності на майно боржника відповідно до законодавства та плану санації.

З’ясуємо також процедури, що застосовуються до неплатоспроможного боржника.

У справі про банкрутство судові процедури регламентують поря-док застосування до боржника спеціальних заходів, спрямо-ваних на створення необхідних умов для відтворення його платоспроможності або ліквідації.

Відповідно до ст. 212 ГК і ст. 4 Закону щодо боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства:

1) розпорядження майном боржника;

2) мирова угода;

3) санація (відновлення платоспроможності) боржника;

4) ліквідація банкрута.

Розпорядження майном боржника — це система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового стану.

Одним із головних завдань процедури розпорядження майном боржника є створення сприятливих умов для застосування інших судових процедур.

Мирова угода — це домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає за-твердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов’язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг. У разі визнання мирової угоди недійсною або її розірвання вимоги кредиторів, щодо яких були надані відстрочка та (або) розстрочка платежів або прощення (списання) боргів, відновлюються в повному розмірі у незадоволеній частині.

Мирова угода має містити положення про: 1) розміри, порядок і строки виконання зобов’язань боржника; 2) відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини.

Крім названого вище, мирова угода може містити такі умови про: 1) виконання зобов’язань боржника третіми особами; 2) обмін вимог кредиторів на активи боржника або його корпоративні права; 3) задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону.

Далі необхідно з’ясувати, що саме розуміють під санацією (відновлення платоспроможності) боржника.

Господарський суд за клопотанням комітету кредиторів має право винести ухвалу про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією. Санація вводиться на строк не більше 12 місяців.

На стадії санації вирішується завдання фінансового оздоровлення боржника шляхом реалізації заходів щодо відновлення його платоспроможності з метою погашення заборгованості перед кредиторами.

Наслідками санації можуть бути: 1) виконання плану санації і відновлення платоспроможності боржника — задоволення вимог кредиторів і припинення провадження у справі про банкрутство (відсутність ознак банкрутства); 2) часткове виконання плану санації — можлива мирова угода; 3) часткове виконання чи невиконання плану санації — настання ліквідаційної процедури.

Наступним етапом у вивченні теми є з’ясування поняття «ліквідація банкрута».

У разі неефективності санації (фінансове оздоровлення боржника не відбулося) господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну про-

цедуру.

За ліквідаційної процедури здійснюється реалізація майна боржника з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів. Реа-лізація майна боржника відбувається на конкурсних засадах і під контролем комітету кредиторів. Ліквідацію здійснює арбітражний керуючий-ліквідатор. За клопотанням ліквідатора, погодженим з комітетом кредиторів, господарський суд призначає членів ліквідаційної комісії. До складу ліквідаційної комісії входять представники кредиторів, фінансових органів, а в разі необхідності — також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представники органів місцевого самоврядування.

Всі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на правах власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені під час ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси.

Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у такому порядку (ст. 31 Закону):

1) у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов’язані з набуттям ним прав креди-тора щодо банку, — у розмірі всієї суми відшкодування за вкла-дами фізичних осіб;

г) витрати, пов’язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії;

2) у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов’язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов’язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також вимоги громадян-довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб’єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольня-ються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов’язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

5) у п’яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.

У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора.

Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, а також вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

7.2. План семінарського заняття

Поняття та підстави застосування банк-рутства. Суб’єкти банкрутства. Учасники провадження у справі про банкрутство.

Підстава порушення справи про банкрутство. Провадження у справі про банкрутство.

Заходи щодо запобігання банкрутству боржника. Позасудо-ві процедури. Відновлення платоспроможності боржника. Са-нація. Мирова угода.

Процедура ліквідації. Наслідки ви-знання боржника банкрутом. Черговість задоволення претен-зій кредиторів.

Правовий статус державної госпрозрахункової установи — Агентства з питань банкрут-ства.

Теми рефератів

Санація як захід відновлення платоспроможності боржника.

Особливості процедури банкрутства окремих категорій суб’єктів господарювання.

7.3. Термінологічний словник

Санація.

Банкрутство.

Неплатоспроможність.

Мирова угода.

Ліквідаційна процедура.

7.4. Завдання для перевірки знань

1. Правовий статус арбітражного ке-руючого.

2. Правовий інститут банкрутства за законо-давством інших країн світу.

3. Підготуйте заяви до госпо-дарського суду про порушення справи про банкрутство.

4. Заходи, які застосовуються до розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора у разі невиконання ними своїх обов’язків.

7.5. Рекомендована література

Основна

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30.06.1999 р. // Відомості Верховної Ра-ди України. — 1992. — № 31. — Ст. 440.

Закон України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 29.11.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 10. — Ст. 77.

Постанова Кабінету Міністрів України від 17.03.2000 р. № 515 «Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств».

Постанова Кабінету Міністрів України від 24.04.2000 р. № 691 «Про утворення державної госпрозрахункової установи “Агентство з питань банкрутства”».

Постанова Кабінету Міністрів України від 25.11.1996 р. № 1403 «Про Положення про реєстр неплатоспроможних підприємств та організацій» (Із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.1998 р. № 1013).

Наказ Міністерства економіки України «Про утворення державної госпрозрахункової установи “Агентство з питань банкрутства”» від 24.05.2000 р. № 92.

Додаткова

Ананченко А. Е., Арсирий Е. Р., Гуртовой В. В. Банкротство в Украине: Сб. нормативных актов. — Х.: Эспада, 2001.

Ананченко А. Е. Банкротство в Украине. — Х., 2001.

Джунь В. В. Сучасні тенденції та визначальні риси законодавства про неспроможність // Вісник господар. судочинства. — 2002. — № 3. — С. 155—160.

Поляков Б. Правовая природа отношений несостоятельности // Підприємництво, господарство і право. — 2001. — № 12. — С. 60—62.

Поляков Б. Банкротство как институт хозяйственного права // Підприємництво, господарство і право. — 2001. — № 9. — С. 13—15.

Мельник А. Відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: окремі проблеми // Право України. — 2001. — № 10. — С. 60—63.

Поляков Б. Денежное обязательство как объект института банкротства // Підприємництво, господарство і право. — 2001. — № 11. — С. 3—7.