Взаємна правова допомога

Принцип взаємодопомоги є основним положенням для будь-якого процесуального виду міжнародного співробітництва в кримінальному судочинстві, а міжнародна правова допомога – однією з процесуальних форм такого співробітництва і становить здійснювану на підставі міжнародного договору, принципу взаємності та положень національного законодавства діяльність компетентних органів Запитуваної сторони з надання інформації, матеріалів кримінальних справ або проведення окремих процесуальних дій з кримінальної справи, яка знаходиться у провадженні Запитуючої сторони (активна допомога), або надання можливості самостійного проведення таких дій на території Запитуваної держави представниками компетентних органів Запитуючої сторони, в тому числі консульським шляхом (пасивна допомога).

Одним із основних джерел права, що регламентують надання міжнародної правової допомоги, є Європейська конвенція про взаємну допомогу в кримінальних справах від 20.04.1959 р. (ETS 30) та додаткові протоколи до неї від 17.03.1978 р. і 08.11.2001 р. З метою доповнення вказаної європейської конвенції на території ЄС діє Конвенція, схвалена Радою ЄС у відповідності до Статті 34 Договору Європейського Союзу, про взаємодопомогу в кримінальних справах між державами-членами Європейського Союзу[743]. Ця Конвенція складається з п’яти розділів, центральними з яких є розділ 2 «Звернення за певними конкретними формами взаємодопомоги» та розділ 3 «Контроль засобів електрозв’язку». Конвенція передбачає спрощення порядку зносин, згадуючи про можливість безпосередніх зносин між судовими органами, які мають територіальну компетенцію на ініціювання та оформлення звернень про взаємодопомогу та їх виконання (ст. 6).

Так, Конвенцією ЄС передбачено проведення реституція, тимчасова передача осіб, що утримуються під вартою, з метою проведення слідчих дій, допит у режимі відеоконференції, допит свідків та експертів в режимі телефонних конференцій, контрольовані доставки, спільні слідчі групи, таємні розслідування, контроль засобів електрозв’язку на національній території шляхом використання компаній, що надають послуги, перехоплення повідомлень електрозв’язку без технічної допомоги іншої держави-члена.

Новими формами взаємної правової допомоги є проведення слідчих дій у режимі телефонної або відеоконференції, спільні слідчі групи та контроль засобів електрозв’язку.

Підставою для застосування відеоконференції[744] є знаходження допитуваної особи на території іншої держави-члена, якщо присутність вказаної особи на території держави-члена, судові органи якої проводять допит, є небажаною або неможливою (ст. 10 Конвенції). Умовою використання відеоконференцзвязку є його відповідність фундаментальним принципам запитуваної держави та наявність технічних засобів для цього.

Конвенція 2000 р. передбачає створення та діяльність т. зв. спільних слідчих груп (joint investigation teams) для розслідування транснаціональних злочинів. Особливий статус спільних слідчих груп позначається на особливостях проведення спільною слідчою групою процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень, давання доручень національним слідчим та іншим правоохоронним органам.

Спільні слідчі групи є різновидом слідчої групи, створеної для обмеженого періоду часу на основі угоди між двома або кількома державами-членами ЄС та / або третім особам з метою розслідування кримінальних справ про тяжкі транскордонні злочини.

Слід вказати на такі Переваги використання спільних слідчих груп:

- можливість прямого обміну інформацією між членами групи без необхідності для офіційних запитів;

- можливість для членів груп на прохання слідчих дій з боку інших членів команди безпосередньо, уникнути необхідності в судових дорученнях. це стосується також і на запити про примусових заходи;

- можливості для членів, які повинні бути присутніми на дому обшуки, опитування і т.д. у всіх країнах, охоплюваній, допомагає подолати мовний бар'єр в інтерв'ю і т.д.;

- здатність координувати зусилля на місці і мати неофіційний обмін спеціалізованих знань;

- здатність до зміцнення взаємної довіри між фахівцями-практиками з різних юрисдикцій спільної роботи і прийняття рішення щодо стратегії розслідування та судового переслідування;

- здатність взяти участь у прямій підтримці та допомозі Європолу та Євроюсту;

- здатність забезпечити потенційно доступні засоби.

Вказана Конвенція передбачає також два шляхи отримання відомостей про повідомлення, які передаються мережею електричного зв’язку з проходженням через іноземні території:

1) в порядку надання взаємної правової допомоги з письмового доручення у випадках, коли запитуюча сторона без технічної підтримки запитуваної сторони самостійно не може отримати до них доступ;

2) без направлення міжнародного доручення про взаємну правову допомогу, якщо держава без технічної підтримки іноземних компетентних органів самостійно здійснює за кордоном збирання доказів у вигляді відомостей про повідомлення електрозв’язку.

Таким чином, цією Конвенцією передбачено екстериторіальну кримінально-процесуальну юрисдикцію, в тому числі і юрисдикцію примусу. Реалізація другого шляху отримання інформації про повідомлення електрозв’язку потребує направлення повідомлення до країни, в якій ця інформація буде вилучатися, про проведення вказаної процесуальної дії.

Рада ЄС в кінці 2008 року прийняла Рамкове рішення[745], яким запроваджується новий ордер з метою одержання предметів, документів і даних, які будуть використовуватися під час розгляду у кримінальних справах як докази. Незважаючи на те, що цей правовий захід є менш радикальним, ніж впровадження Європейського ордера на арешт, Європейський ордер про передачу доказів є ще одним кроком на шляху до гармонізації європейських законів і спрощення процесів співробітництва між державами-членами ЄС. Держави-члени повинні забезпечити виконання Рамкового рішення до січня 2011 р.