Взаємна допомога між національними адміністраціями

Приймаючи до уваги чітке функціонування загальної сільськогосподарської політики і загального ринку для сільськогосподарських продуктів, а також скасування ветеринарного контролю на кордонах з метою удосконалення внутрішнього ринку для продуктів, що підлягають такому контролю, стало необхідним зміцнити співробітництво між органами, відповідальними за застосування ветеринарних і зоотехнічних правил в кожній Державі—члені.

Вказана Директива встановлює спосіб взаємного співробітництва компетентних органів, відповідальних за контролювання ветеринарного і зоотехнічного законодавства у Державах—членах, а також з відповідними відділами Комісії, щоб гарантувати узгодження з цим законодавством. При цьому «зміст ветеринарного законодавства» означає всі положення чинних правових актів Співтовариства щодо здоров’я тварин та охорони їх здоров’я, пов’язані з ветеринарним сектором, клінічним оглядом тварин, м’яса й інших продуктів тваринного походження а також із захистом тварин; «зміст зоотехнічного законодавства» означає всі положення правових актів Співтовариства, що вводяться в застосування, «запитуючий орган» — це компетентний орган Держави—члена, що робить запит про допомогу; «відповідач» — це компетентний орган Держави—члена, до якого робиться запит про допомогу.

Зобов’язання забезпечувати допомогу у даному випадку не повинне стосуватися інформації та документів, отриманих компетентними органами, за повноваженнями, що вони виконують за вимогою судового органа. Однак, у випадку заяви про допомогу, така інформація чи документи мають бути направлені у всіх випадках якщо судовий орган, що повинен консультувати цю діяльність, дає свою згоду.

При запиті органа, який має бути належним чином аргументований, відповідач зобов’язаний: повідомити запитуючому органу всю інформацію, надати атестації, документи або засвідчені копії, якими він володіє, або які він може одержати і які свідчать, що положення, викладені у ветеринарному і зоотехнічному законодавстві виконані, виконати будь-який доречний запит про точність фактів, повідомлених запитуючим органом, і повідомити йому результати таких запитів, включаючи інформацію, що була необхідна для таких запитів.

Для того щоб одержати цю інформацію, відповідач або адміністративний орган, якому зроблений запит, має діяти так, як він би діяв по своїй необхідності або за вимогою іншого органа його власної країни.

При запиті органа, відповідач зобов’язаний, дотримуючись діючих правил Держави— члена, у якому він розташований, повідомляти про всі документи або рішення, що цікавлять компетентний орган і стосуються питань застосування ветеринарного чи зоотехнічного законодавства. Запити про повідомлення, які згадують тему акта або рішення, які будуть повідомлені, за вимогою запитуючого органа мають супроводжуватися перекладом офіційною мовою або однією з офіційних мов Держави—члена, у якому відповідач розташований.

За вимогою запитуючого органа, відповідач має додержуватись термінів або вжити заходів, щоб терміни були дотримані, або були закріплені в межах його експлуатаційної сфери, де підозрюється наявність порушень, зокрема в установах; у місцях, де були зібрані запаси товарів; на засобах транспортування.

За вимогою запитуючого органа, відповідач має надіслати йому будь-яку доречну інформацію, якою він володіє, або яку він одержує, зокрема форми звітів і інші документи, засвідчені копії або витримки з таких звітів, документи, щодо фактично виявлених дій, які з’явилися в запитуючого органа і суперечать ветеринарному чи зоотехнічному законодавству.

Компетентні органи кожної Держави—члена зобов’язані також допомагати компетентним органам інших Держав—членів без попереднього запиту останнього. Якщо вони думають, що це корисно для узгодження з ветеринарним чи зоотехнічним законодавством, компетентні органи кожної Держави—члена зобов’язані: у максимально можливо дотримуватись термінів або вжити заходів, щоб такі терміни були дотримані; якомога швидше повідомити зацікавленим компетентним органам інших Держав—членів усю доступну інформацію, особливо форми звітів і інші документи, копії або витримки з таких звітів чи документи, щодо дій, що ймовірно або дійсно суперечать ветеринарному чи зоотехнічному законодавству, і особливо використовувані засоби або методи, що приводять до таких дій.

Компетентні органи кожної Держави—члена зобов’язані повідомляти Комісії, по можливості: будь-яку інформацію, яку вони вважають корисною стосовно: товарів, що підозрюються в тім, що підлягають угодам, які суперечать ветеринарному чи зоотехнічному законодавству, методів або процесів, які використовуються чи підозрюються у тім, що були використані з порушенням цього законодавства; будь-яку інформацію про недоліки, згадані в законодавстві, застосування яких запропоновано.

Комісія зобов’язана повідомляти компетентним органам кожної Держави—члена будь- яку доступну інформацію, що дозволяє погодити розпорядження з ветеринарним чи зоотехнічним законодавством.

Якщо компетентні органи Держави—члена довідалися про дії, що ймовірно або дійсно суперечать правилам ветеринарного чи зоотехнічного законодавства і які становлять особливий інтерес для Співтовариства, зокрема, якщо вони мають, чи можуть мати, розходження з діями інших Держав—членів, або якщо згаданому органу ймовірно здається, що подібні дії були також виконані в інших Державах—членах, ці органи повинні швидко повідомити Комісії, або за їх власною ініціативою або при аргументованому запиті Комісії, усю доречну інформацію, що не відповідає формі документів, копій або витягів з документів, необхідних для визначення фактів, щоб дозволити Комісії координувати дії, прийняті Державами—членами.

Якщо вказані повідомлення створюють ризик для здоров’я населення, і при відсутності інших методів запобігання, розглянута інформація, після консультації між сторонами і Комісією, може бути об’єктом аргументованого повідомлення населенню. При цьому інформація, що стосується фізичних чи юридичних осіб, має бути повідомлена тільки в строго необхідному ступені, щоб уникнути дій, які суперечать ветеринарному чи зоотехнічному законодавству.

Держави—члени повинні прийняти всі необхідні кроки щоб гарантувати чітку внутрішню координацію між вищезазначеними компетентними органами, а також установити, у їх взаємних відносинах і якщо потрібно, пряме співробітництво між органом, який вони спеціально вповноважили виконувати такі дії.

Однак компетентні органи Держав—членів звільняються від обов’язку надавати один одному допомогу, якщо така діяльність, імовірно, завдасть шкоди суспільній політиці чи будь- яким іншим фундаментальним інтересам Держави, у якій вони розташовані. При цьому повинні бути зазначені причини для будь-якої відмови надавати допомогу.

Надсилання документів може бути замінене надсиланням комп’ютеризованої інформації, зробленої в будь-якій формі в тих же самих цілях.

Будь-яка інформація, повідомлена в будь-якій формі відповідно до цієї Директиви повинна мати конфіденційне походження. Вона повинна бути закрита відповідно до зобов’язання професійної таємниці і повинна бути захищена засобами, які застосовуються для подібної інформації і відповідно до національного закону Держави—члена, що одержала її і відповідно до положень, що застосовуються органами Співтовариства. Інформацію не можна посилати іншим особам Держав—членів крім тих, що працюють в установах Співтовариства, чиї обов’язки вимагають, щоб вони мали доступ до цієї інформації.

Держави—члени зобов’язані гарантувати, що інформація, отримана відповідно до взаємної схеми допомоги, залишається конфіденційної, навіть після того, як зміст був засекрече- ний. Це, однак, не має перешкоджати використанню інформації в будь-яких судових позовах чи слуханнях, згодом призначених для відмови виконувати ветеринарне чи зоотехнічне законодавство, або для запобігання і виявлення невідповідностей, непотрібних для фондів Співтовариства. При цьому компетентний орган Держави—члена, що надсилає цю інформацію, має бути негайно інформований про таке використання.

Держави—члени зобов’язані повідомляти Комісії й іншим Державам — членам про двосторонні взаємні угоди допомоги між ветеринарними адміністраціями, укладені з третіми країнами. Комісія зобов’язана, зі своєї сторони, повідомити Державам — членам про угоди того ж самого характеру, які вона уклала з третіми країнами.

Держави—члени зобов’язані взаємно відмовитися від вимог компенсувати витрати, понесені відповідно до цієї Директиви за винятком оплат, сплачених експертам.