14.4. Судове співробітництво у кримінальних справах

Обмеженість національної кримінальної та кримінально-процесуальної юрисдикції державними кордонами, неспроможність у зв’язку з цим самостійно здійснювати провадження у кримінальних справах з т.зв.

Зазвичай поняття судового (або процесуального) співробітництва держав у сфері кримінального процесу асоціюється з поняттям міжнародної правової допомоги у кримінальних справах у широкому розумінні, яка охоплює власне взаємодопомогу у провадженні окремих процесуальних дій або вжитті окремих процесуальних заходів; екстрадицію (видачу) осіб, що переслідуються за вчинений злочин, передачу провадження у кримінальних справах, передачу засуджених осіб і визнання та виконання вироків у кримінальних справах, які здійснюються виключно на підставі міжнародних договорів та принципі взаємності, тобто мають міжурядовий характер. Такий характер зберігається у відносинах між державами-членами ЄС та третіми державами.

На відміну від традиційної міжнародної правової допомоги (у широкому розумінні) судове співробітництво між державами-членами ЄС знаходиться на етапі переходу від міжурядового методу до методу Співтовариства, тобто спостерігається поступова комунітарізація правовідносин, які раніше відносилися до компетенції власне держав-членів ЄС, що знаходить своє відображення і в установчих договорах. Крім того, має місце співробітництво не лише з питань надання допомоги у здійсненні провадження у кримінальних справах, але й щодо гармонізації національного кримінально-процесуального законодавства, практики його застосування та приведення його у відповідність до вимог регіональних та міжнародних стандартів, у тому числі стандартів прав людини.

Відповідно до ст. 31 ДЄС, до спільних дій у сфері судової співпраці в кримінальних справах належать, зокрема:

(a) спрощення та пришвидшення співпраці компетентних міністерств та судових чи еквівалентних органів держав-членів стосовно проваджень і виконання рішень, зокрема, коли це доцільно, через Євроюст;

(b) спрощення екстрадиції між державами-членами;

(c) забезпечення узгодження норм, що застосовуються у державах-членах, коли це потрібно, щоб удосконалити таку співпрацю;

(d) запобігання конфліктам юрисдикцій держав-членів;

(e) поступове прийняття заходів, що запроваджують мінімальні норми визначення складу злочину та покарань у сферах організованої злочинності, тероризму та незаконної торгівлі наркотиками.

Таким чином, судове співробітництво у кримінальних справах між державами-членами ЄС здійснюється через систему інститутів: Євроюст, Європейську судову мережу, взаємодопомогу у кримінальних справах, європейський ордер на арешт.

Принцип взаємного визнання судових рішень. Європейська Рада в Тампере сформулювала концепцію взаємного визнання судових рішень, чим закріпила нову свободу в правовому просторі ЄС – свободу руху судових рішень.

Принцип взаємного визнання означає, що правовий захід, встановлений судовим рішенням в межах юрисдикції однієї держави-члена ЄС, повинен бути негайно визнаний, а при необхідності і виконаний в усіх інших державах-членах ЄС, забезпечуючи в них аналогічний чи подібний правовий результат[722]. Таким чином, складна і повільна традиційна форма міжнародного співробітництва з виконання процесуальних рішень, заснована на міждержавних відносинах, коли одна суверенна держава звертається з проханням до іншої суверенної держави, яка потім приймає рішення про доцільність виконання або невиконання іноземного судового рішення, в ЄС була замінена на гнучкий і швидкий механізм взаємного визнання судових рішень. Принцип взаємного визнання судових рішень вказує на те, що національне правосуддя не допомагає, а виконує рішення судової інстанції іншої держави-члена ЄС.

У зв’язку з цим, була затверджена Програма заходів, спрямованих на імплементацію принципу взаємного визнання судових рішень у кримінальних справах від 12.02.2001 р.[723], яка складається з 24 заходів (рамкове рішення про європейський ордер на арешт і процедуру передачі, яка усуває видачі між державами-членами; рамкове рішення про застосування принципу взаємного визнання фінансових санкцій та рамкове рішення про застосування принципу взаємного визнання конфіскації; рамкове рішення про європейський ордер на збирання доказів, отримання предметів, документів та даних для використання під час провадження у кримінальних справах[724]; „Зелена книга”, видана Комісією, з наближення, взаємного визнання та виконання кримінальних покарань в рамках Європейського Союзу[725]; рамкове рішення щодо певних процесуальних прав під час кримінального судочинства на всій території Європейського Союзу[726]; Зелена книга про взаємне визнання, не пов'язаних з позбавленням свободи заходів, прийнята Комісією у серпні 2004 року[727]).

У кримінальному судочинстві найбільший ефект принцип взаємного визнання судових рішень проявився при імплементації та застосуванні Рамкового рішення Європейської ради від 13.06.2002 р. про європейський ордер на арешт і процедуру передачі осіб між державами-членами. У цій сфері були прийняті також інші важливі документи. The first is Council Framework Decision 2008/909/JHA of November 27th 2008 on the application of the principle of mutual recognition to judgments in criminal matters imposing custodial sentences or measures involving deprivation of liberty for the purpose of their enforcement in the European Union. По-перше, Рамкове рішення Ради 2008/909/JHA від 27 листопада 2008 р. про застосування принципу взаємного визнання судових рішень у кримінальних справах при призначенні покарання у вигляді позбавлення волі або заходів, пов'язаних з позбавленням волі, з метою забезпечення їх виконання в рамках Європейського Союзу. Це рішення дозволить передавати засуджених осіб іншій державі-члену для виконання вироків, у тому числі для їх соціальної реабілітації.

Євроюст - це новий орган Європейського Союзу, заснований в 2002 році з метою підвищення ефективності діяльності компетентних органів[728] держав-членів, коли вони мають справу із тяжкою транскордонною та організованою злочинністю. Євроюст стимулює і вдосконалює координацію розслідування і судового переслідування, а також надає підтримку державам-членам, з тим щоб зробити їх розслідування і судове переслідування більш ефективними.

Заснування Євроюсту було передбачено Висновками саміту у Тампере та реалізовано Ніццьким договором, яким було внесено зміни до розділу VI ДЄС, ст. 31 якого стала передбачати тісне співробітництво між судовими органами через Євроюст. Європейське відомство юстиції (Євроюст) було створено рішенням Ради ЄС від 28 лютого 2002 року № 2002/187/JHA (OJE L 63 / 1, 6.3.2002 року з поправками, внесеними рішенням Ради від 18 червня 2003 року № 2003/659/JHA (OJE L 245/44, 29.9.2003)[729] як орган Союзу, наділений правами юридичної особи, що фінансується з загального бюджету Європейського Союзу. Почав діяти в Брюсселі на тимчасовій основі з 1 березня 2001 року і переїхав до Гааги в грудні 2002 року. Євроюст і Європол підписали відповідну угоду про тісне співробітництво від 9 червня 2004 року[730].

Місія Європолу полягає в сприянні розвитку загальноєвропейського співробітництва в галузі кримінального правосуддя. Компетенція Євроюсту поширюється на злочинні діяння та правопорушення, щодо яких на певний період часу наділений компетенцією Європол, хоча може бути розширена і на інші види злочинів.

Діяльність Євроюсту регламентована не лише ДЄС (в загальних рисах) та установчим рішенням Ради, але й внутрішніми правовими актами: Правила процедури Євроюсту[731], якими визначається структура та функції органів Євроюсту, правила діяльності, зносини з інститутами та органами ЄС, управління штатом та захист персональних даних; Правила процедури з обробки та захисту персональних даних у Евроюсту[732], Правила, що стосуються доступу громадськості до документів Евроюсту[733] тощо.

Структурно Євроюст складається з Колегії та адміністративної групи (на чолі з адміністративним директором). Очолює роботу Євроюсту Президент[734] та два віце-президента. Колегія Євроюсту складається з 27 національних членів, по одному від кожної держави-члена ЄС з числа досвідчених працівників прокуратури, суду або поліції. Крім того, окремі національні члени мають заступників та помічників. Колегія здійснює свою діяльність у тому числі через наради з національними судовими органами, причому широко застосовуються відеоконференцзв’язок. Чергові засідання Колегії проводяться щотижня (позачергові можуть бути скликані Президентом або за запитом одного з національних членів).

Крім того, Колегія має ще такі повноваження: затверджує звернення з пропозицією зайняти посаду адміністративного директора і обирати кандидатури з числа своїх членів; затверджує більшістю у дві третини голосів Колегії осіб на посаду фінансового контролера і аудитора Євроюсту.

Колегія може створювати спеціальні комітети і призначати їх голів та членів з будь-яких питань, що стосуються підготовки рішень з організації та роботи Євроюсту з можливістю делегування частини своїх повноважень комітетам. Так, у 2002 р. було засновано чотири комітети для роботи Євроюсту з назвами за сферами діяльності: «Прецеденти» (Casework), «Політика і стратегія» (Policy/Strategy), «Зв'язки з громадськістю» (Communications), «Оцінка» (Evaluation Committee). В 2005 році Євроюст перейшов до більш гнучкої і раціональної структури управління, у зв'язку з чим було створено 21 робочу групу, які переважно спеціалізуються на конкретних видах злочинів, окремі – займаються адміністративною або стратегічною діяльністю[735].

Євроюст виконує свої безпосередні завдання з координації здійснюваних державами-членами ЄС розслідувань через одного чи декількох зацікавлених національних членів або Колегію.

Адміністративний директор Євроюсту здійснює свою діяльність під керівництвом колегії та її президента. До повноважень адміністративного директора відноситься поточне управління Євроюстом, в тому числі і персоналом (постійних, тимчасових або місцевих співробітників).

Спільний наглядовий орган здійснює контроль за діяльністю Євроюсту, він має право отримувати інформацію та повний доступ до документів Євроюсту, право вільного доступу до приміщень Євроюсту в будь-який час, включаючи доступ до технічних засобів і баз даних.

Оперативна діяльність Євроюсту полягає в координації та співпраці у розслідуваннях через здійснення запитів компетентним органам держав-членів; у співпраці та проведенні консультацій з Європейською судовою мережею у кримінальних справах; в організації та проведенні координаційних засідань з метою аналізу та вирішення проблемних питань щодо провадження у кримінальних справах (проводяться на трьох рівнях: перший – обговорення конкретних справ усіма національними членами Євроюсту, другий – участь в обговоренні лише окремих членів Євроюсту, задіяних у вирішенні конкретних справ, третій рівень – обговорення конкретних справ представниками коментерних судових та правоохоронних органів зацікавлених держав з метою координації дій, обміну інформацією. Огляду справ та вироблення стратегії подальшого розслідування. Разом з тим, відзначаються труднощі пов’язані з координацією розслідувань, що у першу чергу обумовлено відмінностями у національному законодавстві[736].

Прикладом діяльності Євроюсту може бути його участь у проведенні розслідувань за участі дев’яти членів ЄС, пов’язаних з шахрайством з платіжними картками – скіммінгом[737]. 19 листопада 2008 року, 15 осіб, підозрюваних створенні skimming-мережі були заарештовані по всій Європі: у Бельгії – 7, в Румунії – 6, і 2 в Іспанії. Міжнародні правоохоронні операції були координовані з Бельгії Федеральною прокуратурою в Брюсселі, у співпраці з прокуратурою, слідчим суддею та Федеральною поліцією Дендермонде (Бельгія), а також за підтримки Європолу та Євроюста. У загальному підсумку було проведено 34 обшуків будинків (9 – в Бельгії, 20 – в Румунії, 2 – в Іспанії, в Німеччині, в Ірландії та 2 – у Великобританії. Злочинним угруповуванням були вчинені злочини в Румунії, Нідерландах, Італії, Німеччині, Ірландії, Великій Британії, Іспанії та на Кіпрі. За межами Європейського Союзу правопорушення були вчинені в Туреччині, Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Домініканській Республіці та Марокко.

Кримінальні справи було розпочато розслідуванням і судовим переслідуванням в Бельгії, Німеччині, Ірландії, Італії, Румунії, Іспанії, Нідерландах, Великій Британії, Австралії та Канаді. Для координації дій між державами-членами ЄС та третіми державами у проведенні процесуальних та поліцейських заходів бельгійська влада передала справу в серпні 2008 року до Євроюсту і Європолу. У зв'язку з цим, було проведено ряд координаційних нарад в обох установах в Гаазі в період з вересня по листопад 2008 року. Співробітники поліції, судді і прокурори із зацікавлених держав-членів, були безпосередньо присутні або брали участь у нарадах по відеоконференцзв'язку[738].

У 2004 році за сприяння Євроюсту в ЄС була створена перша спільна слідча група, до складу якої увійшли слідчі та прокурори з Нідерландів та Великої Британії, що розслідували незаконну торгівлю наркотиками.

Євроюст може укладати з третіми державами спеціальні угоди про співробітництво. Незважаючи на відсутність такої угоди з Євроюстом плідно співпрацює і Генеральна прокуратура України. Так, у 2006 році у провадженні Євроюсту знаходилося 4 справи, до розслідування яких були залучені українські правоохоронні органи. В подальші роки спостерігалася тенденція до посилення співпраці. Європейська судова мережа (European Judicial Network)

Європейська Рада прийняла у 1997 році План дій по боротьбі з організованою злочинністю, який був підготовлений на високому рівні групи експертів з країн-членів[739]. Деякі з рекомендацій, викладених у Плані, спрямовані на підвищення рівня співпраці між судовими органами у кримінальних справах. На основі цього плану дій (рекомендації № 21), серед інших заходів, прийнята Радою 29 червня 1998 року Спільна дія зі створення Європейської судової мережі[740]. Ця мережа була офіційно відкрита 25 вересня 1998 року австрійським міністром юстиції в рамках головування Австрії в Раді Європейського Союзу. Таким чином, EJN стала першим практично структурованим механізмом судового співробітництва в ЄС, що дійсно функціонує.

Завданням EJN стали координація діяльності судових органів держав членів ЄС під час проведення у кримінальних справах про особливо тяжкі злочини шляхом полегшеного і прискореного обміну інформацією та досвідом, а також здійснення органами юстиції взаємної правової допомоги в судочинстві через надання порад.

Принцип дії EJN: визначити і забезпечити контакт з особами, в кожній з держав-членів, які відіграють основну роль у правозастосовній практиці у сфері судового співробітництва у кримінальних справах, з тим щоб створити свого роду мережу експертів з метою забезпечення належного виконання взаємної правової допомоги (контактних пунктів держав-членів). EJN набула особливе значення у зв'язку з проголошенням принципу прямих контактів між компетентними судовими органами.

EJN не має централізованої структури, має горизонтальний характер і складається лише з контактних пунктів, розташованих в державах-членах (contact points)[741] та секретаріату[742].

На сайті EJN – http://www.ejn-crimjust.europa.eu/ ведуться два атласи: міжнародної правової допомоги (MLA Atlas) та європейського ордеру на арешт (EAW Atlas).