6.4.7. Оподаткування компаній.

Правове регулювання оподаткування прибутку компаній — це одна з небагатьох сфер, коли прийняття рішень можливе лише за досягнення у їх відношенні одностайної згоди. Саме через це серед законодавчих інструментів цієї сфери лише дві директиви: Директива 90/434/ЕЕС „Про загальну систему оподаткування, що застосовується до злиття, поділу, часткового поділу, переведення активів та обміну акціями відносно компаній різних держав-членів, а також відносно переносу зареєстрованого офісу Європейської компанії чи Європейського кооперативного товариства між державами-членами”[408] та Директива 90/435/ЕЕС „Про загальну систему оподаткування, що застосовується до материнських та дочірніх компаній різних держав-членів”[409].

Окрім цього, внаслідок тривалих дискусій з приводу подальшого узгодження заходів, спрямованих на гармонізацію прямих податків в рамках єдиного ринку, було розроблено пакет пропозицій щодо боротьби з недобросовісною податковою конкуренцією, до якого увійшла розробка Кодексу поведінки щодо оподаткування бізнесу (див. вище) та проектів директив щодо оподаткування виплат процентів та роялті, а також щодо оподаткування прибутку від заощаджень. Після тривалого обговорення та досягнення необхідних компромісів третього червня 2003 року Рада ухвалила ці Директиви[410].

Однак, відносно Директив 90/435/ЕЕС та 90/434/ЕЕС, треба зазначити, що їх перевагами може користуватись лише певна категорія господарських товариств, визначених як „компанії держав-членів”. Для цього відповідні товариства мають відповідати наступним критеріям:

1) існувати у одній з наступних організаційно-правових форм:

- акціонерне товариство;

- товариство з обмеженою відповідальністю; чи

- акціонерне командитне товариство;

2) для цілей оподаткування вважатися резидентом відповідної держави-члена;

3) бути платником податку з корпорацій.

Правочинами, у відношенні яких застосовуються положення Директиви 90/435/ЕЕС щодо материнських та дочірніх компаній, є:

- розподіл прибутку, отримуваного компанією однієї держави-члена від компанії іншої держави-члена, яка є дочірньою компанією першої;

- розподіл прибутку компанії однієї держави-члена на користь компанії іншої держави-члена, яка є материнською компанією по відношенню до першої.

Додатково, положеннями Директиви 90/435/ЕЕС визначено критерії, яким мають відповідати “материнські” та “дочірні” компанії з тим, щоб вони мали змогу скористатись тими перевагами, що діють в рамках спільної системи оподаткування компаній різних держав-членів. Таким чином, застосовується типовий для норм вторинного законодавства ЄС показник володіння материнською компанією не менш як 25% капіталу дочірньої компанії, який за вибором конкретної держави-члена може бути замінено на критерій прав голосу у тій же пропорції. Оскільки у зазначеній Директиві йдеться про відносини розподілу прибутку між компаніями різних держав-членів, то вибір на користь застосування критерію „прав голосу” має бути оформлено у вигляді двосторонньої угоди.

Положення Директиви 90/434/ЕЕС щодо спільної системи оподаткування, що застосовується при злитті, поділі, передачі активів та обміні акціями (частками) компаній, що знаходяться в межах юрисдикцій різних держав-членів, фактично було розроблено з метою узагальнення податкових положень, які підлягають застосуванню при транскордонному перетворенні компаній.

Зокрема, як зазначено у преамбулі до Директиви 90/434/ЕЕС, відповідні правочини (злиття, поділ, передача активів чи обмін акціями) є необхідними для створення в рамках спільного ринку умов, які були б подібними до характерних для національних ринків держав-членів, а також для забезпечення належного функціонування самого ринку. І оскільки відмінності у положеннях національного податкового законодавства окремих держав, товариства яких є сторонами відповідних правочинів, можуть бути перешкодою у їх здійсненні, необхідним стало запровадження єдиної системи, яка забезпечувала б уникнення таких труднощів при веденні товариствами транскордонної діяльності.

Основним принципом цієї Директиви є те, що у товариства, що здійснює переведення, не виникає податкових зобов’язань із сплати податку з приросту капіталу відносно активів та пасивів, розташованих на території держави товариства, що здійснює переведення, поки такі активи та пасиви є пов’язаними із розташованим на території цієї ж держави постійним представництвом товариства, що отримує переведення.

Положення Директиви 90/434/ЕЕС є не менш важливими, що й положення Директиви 90/435/ЕЕС про материнські та дочірні компанії. В той час як, в основному, положення останньої фактично відображають відповідні принципи, закріплені у двосторонніх угодах про уникнення подвійного оподаткування, то принцип відстрочення оподаткування у випадках, охоплених цією Директивою (тобто злиття, поділ, переведення активів та обмін акціями) стали нововведенням для права компаній ЄС, оскільки відповідно до положень національного законодавства держав-членів, чинного до прийняття цієї Директиви, здійснення злиття чи інших подібних операцій фактично означало оподаткування прихованих резервів господарських товариств. І завдяки занадто обтяжливому податковому тягарю у таких випадках здійснення подібних правочинів на практиці було надзвичайно ускладненим.

Оскільки Директива 90/434/ЕЕС регулює не весь масив операцій з перетворення товариств, а лише специфічні випадки таких відносин, то її положення (а саме – стаття 2) чітко визначають обсяг наступних понять:

„Злиття” — це правочин, в силу здійснення якого одне або більше товариств, в ході припинення діяльності, але без відкриття процедури ліквідації, переводять усі активи та пасиви до іншого існуючого товариства (а також, за інших рівних умов, два або більше товариств – у випадку переведення активів та пасивів до нового товариства) в обмін на випуск на користь їхніх акціонерів цінних паперів, що представляють капітал такого іншого товариства та, у відповідних випадках, здійснюють готівкові розрахунки, що не перевищують 10 % номінальної вартості, або, за її відсутності, облікової вартості таких цінних паперів; або до іншого товариства, що володіє усіма цінними паперами, що представляють капітал цього товариства.

„Поділ” — це правочин, в силу здійснення якого товариство в ході припинення діяльності, але без відкриття процедури ліквідації, переводить усі активи та пасиви до двох або більше існуючих (або нових) товариств в обмін на пропорційний випуск цінних паперів, які представляють капітал цих товариств та, у відповідних випадках, здійснюють готівкові розрахунки, що не перевищують 10 % номінальної вартості, або, за її відсутності, облікової вартості таких цінних паперів.

„Обмін акцій” — це правочин, згідно з яким товариство отримує частку участі у іншому товаристві таким чином, що отримує більшість прав голосу у такому товаристві шляхом обміну цінних паперів акціонерів останнього товариства на випущені на їх користь цінні папери, що представляють капітал першого товариства та, у відповідних випадках, здійснює готівкові розрахунки, що не перевищують 10 % номінальної вартості, або, за її відсутності, облікової вартості таких цінних паперів.

„Структурний підрозділ” означає усі активи та пасиви підрозділу товариства, який, з організаційної точки зору, являє собою незалежну діяльність, тобто структуру, здатну функціонувати за допомогою власних засобів.

„Переведення активів” — це правочин, згідно з яким товариство, не припиняючи діяльності, переводить всі або один чи більше напрямів своєї діяльності до іншого товариства в обмін на переведення цінних паперів, що представляють капітал товариства, яке отримує переведенний напрям діяльності.