Стаття 95: заборона дискримінаційного внутрішнього оподаткування
Хоча у положеннях Договору (частина III, розділ 1, глава 2) про податки міститься заборона дискримінаційного оподаткування, ст.95 (ЄС) краще розглянути у контексті вільного руху товарів.
Стаття не дозволяє встановлювати внутрішні податки, що дискримінують товари, імпортовані з інших країн ЄС. У ній закладено основний принцип Договору проти дискримінації на основі національності згідно ст.6 (ЄС) у сфері національного оподаткування. Однак, на відміну від норм, спрямованих проти дискримінації, ст.95 (ЄС) не забезпечує однакового податкового режиму для членів ЄС.Ст.95, що має пряму дію4, встановлює: "Жодна країна Співтовариства не повинна обкладати, прямо чи побічно, продукцію інших членів ЄС будь-яким внутрішнім податком, який перевищує той, що накладається прямо чи побічно на подібну продукцію внутрішнього виробництва". Крім того жодна з країн ЄС не повинна накладати на продукцію інших членів Співтовариства будь-яких внутрішніх податків шляхом непрямого протекціонізму іншої продукції.
Хоча у ст.95 йдеться про "продукцію інших членів ЄС", у справі 193/855 Європейський суд визнав, що заборона дискримінаційного оподаткування мала поширюватися за аналогією з положеннями щодо руху товарів6 на товари з третіх країн, які були у вільному обігу в межах Співтовариства. Так само, незважаючи на те, що вираз "продукція інших країн ЄС" показує, що ст.95 (ЄС) стосується лише податків, які обмежу-
1 Справа 39/73, Rewe - Zentralfinanz GmbH [1973] ECR 1039.
2 Справа 158/82, Commission v. Denmark [1983] ECR 3573.
3 Справа 170/88, Ford Espana SA [1984] ECR 2305,
4 Справа 57/65, Alfons Lutticke GmbH [1966] ECR 205; справа 27/67,
Fink-Frucht GmbH [1968] ECR 223.
5 Справа 193/85, Cooperativa Co-Frutta Sri [1987] ECR 2085.
Аргументуючи на основі справи 41/76, Donckerwolckc [1976] ECR 1921.
103
ють імпорт, під час розгляду справи 142/77 * Європейський суд вирішив, що для забезпечення нейтральності вітчизняних систем оподаткування згідно ст.95 має також поширюватися на експорт.
Ст. 95 доповнює ст. 12, оскільки обидві мають усунути фіскальні перешкоди на шляху до спільного ринку. Водночас якщо остання стаття спрямована на створення державного контролю на кордоні, перша — на формування в країні-члені внутрішніх передумов і зобов'язання, аби система внутрішнього оподаткування застосовувалась без дискримінації залежно від походження товарів.
Ст.12 і 95 не лише доповнюють одна одну, Європейський суд розглядає їх також як взаємно виключні2, наголошуючи на різниці між ЗЄД і справжнім податком. Справжній податок — це засіб, пов'язаний із системою внутрішніх зборів, що застосовується до категорій виробів згідно об'єктивних критеріїв незалежно від походження продукції3. Те, що з першого погляду здається справжнім податком, може бути ЗЄД, якщо він призначений тільки для сприяння вітчизняним виробам, що мають оподатковуватися4. Однак той факт, що податок встановлюється не державою або збирається заради прибутку, є спеціальним нарахуванням або призначається для конкретної мети, не може означати, що він не підпадає під дію ст.955.
З цього приводу Європейський суд знову обрав підхід, який базується на критеріях впливу для визначення фіскальних зборів. Як результат — застосування прецедентного права. Можна сказати, що фіскальні збори вважаються або митом, або ЗЄД згідно ст.12. Вони на перший погляд є незаконними або є частиною загальної системи оподаткування відповідно до ст.95 (ЄС). Вони є законними, за винятком випадків, коли містять елемент дискримінації за національною ознакою. Проте, незважаючи на наполегливість Європейського
1 Справа 142/77, Statens Kontrol med Aedle Metaller [1978] ECR 1543.
2 Справа 77/76, Fratelli Cucchi [1977] ECR 987; справа 10/65, Deutsch-
mann v. Germany [1965] ECR 469; справа 57/65, Alfons Lutticke GmbH [1966]
ECR 205.
3 Справа 90/79, Commission v. France [1981] ECR 283.
Справа 77/76.
5 Справа 74/76, Iannelli amp; Volp v. Paolo Meroni [1977] ECR 557.
104
суду у справі проведення, чіткого розмежування між двома статтями1, досі не було дано жодного загального визначення сфери, де має відбуватися таке розмежування2. Таким чином у разі сумніву доцільно завжди використовувати обидві статті, а Європейський суд має визначити межі їхнього застосування. Оскільки ст.95 має ключове значення для інтеграції ринку, де панує конкуренція щодо якості, а не походження, її важливість (на противагу ст.12) не обмежується завершенням створення внутрішнього ринку, в межах якого скасовується мито.
Наприкінці розділу розглядається загальна дія ст.95 через дискусію щодо різниці між першим і другим параграфами цієї статті, яку провів Європейський суд.